- 1984. - №27. - Ст. 512).
I. Конфiскоiуя майна засудженого у одним з видiв додаткових
показань (ст. ЄЄ). Вона полягау в примусовому безоплатному
вьiутеннi у власнiсть держави всього або частини майна, яке у
особистою власнiстю засудженого (ст.35). Крiм того, пiдлягають
конфiскацiє знаряддя злочину, якi належать обвинуваченому
п.i .i ст. 81 КПК), а також предмети, якi були засобом
вчинення або безпосереднiм обуктом адмiнiстративного право-
порушення (п.4 ч.I ст. 24 КАП). Забезпечення цивiльного позову
i можливоє конфiскацiє майна здiйснюуться шляхом накладання
арешту на вклади, цiнностi, iнше майно пiдозрюваного чя
обвинуваченого або осiб, якi за законом несуть матерiальну
вiдповiдальнiсть за його дiє (де б цi вклади, цiнностi та iнше майно
не знаходились), а також шляхом вилучення майна, на яке
накладено арешт. Майно описууться i може бути передано на
зберiгання представникам пiдприумств, установ, органiзацiє,
членам сiмє обвинуваченого або iншим особам. Вони попереджу-
ються пiд розписку про кримiнальну вiдповiдальнiсть за ного
незбереження (ст. 126 КПК).
У цивiльному процесi одним iз засобiв забезпечення позову у
накладення арешту на майно або грошовi суми, якi належать
вiдповiдачу i знаходяться у нього або у iнших осiб (ст. 152 ЦПК).
Звернення стягнення на майно боржника здiйснюуться шляхом
його описування, опечатування та продажу (ст. 379 ЦПК).
2. Склад злочину може полягати : а) в утаюваннi майна, що
пiдлягау конфiскацiє (ч.I ст. 182); 6) в утаюваннi чи розтратi майна,
на яке накладено арешт, або яке описано (ч.2 ст. 182). Тобто у
першому випадку вiдповiдальнiсть настау за утаювання майна, теу .,
не було описане, але пiдлягау описуванню, оскiльки може бут>,1
конфiсковане згiдно з чинним законодавством (див. п. 1). У другому >
випадку вiдповiдальнiсть настау тодi, коли утауно чи розтрачено I
майно, на яке вже був накладений арешт або яке вже було описане.-.1
3. Пiд утаюванням розумiуться переховування i невидача
органам попереднього розслiдування або органам, якi виконують
судовий вирок (рiшення, постанову) майна, що пiдлягау
конфiскацiє або яке пiддано арешту чи описано.
Розтрат> майна - це будь-якi випадки його вiдчуження,
споживання, продажу, дарування тощо. Тимчасове корист
майном без погiршення його стану вiдповiдальностi не тягне,
вважауться закiнченим з моменту вчинення вказаних дiй.
4. Субуктивна сторона злочину характеризууться прямим,
умислом: особа усвiдомлюу, що утаюу чи розтрачуу майняке
пiдлягау конфiскацiє, або на яке накладено арешт чи яке опио,
i бажау цього. Мотиви можуть бути корисливими, переслiдувати
мету незаконноє допомоги iншим особам тощо. .,
5, Субуктами злочину за ч.I ст. 182 можуть бути як власний
майна, що пiдлягау конфiскацiє, так й iншi особи; за ч.2 ст. 182 -
тiльки особи, котрим майно, на яке було накладено арешт чi
описане, було ввiрено, вiдносно чого вiд них вiдiорана розписка;
якщо утаювання або розтрата майна були вчиненi особами, там
воно не ввiрялося, останнi в залежностi вiд обставин спра-
можуть нести вiдповiдальнiсть за крадiжку, привласнення, шах-
райство чи самоуправство.
Стаття 183, Втеча з мiсця позбавлення волi
або з-пiд варти
Втеча з мiсця позбавлення волi або з-пiд варти)
вчинена особою, яка вiдбувау покарання або перебува
в попередньому увязненнi, -
карауться позбавленням волi на строк до трьох рокiв.
Повторна втеча, а так само втеча, поуднана з
насильством над вартою, -
карауться позбавленням волi на строк до п яти рокiв.
{iз змiнами, внесеними Указом вiд 12 сiчня 1983 р. //
вiдомостi Верховна Ради УРСР. - 1983. - №4. - Ст. 50).
i. Згiдно з ч.I розглядуваноє статтi складом злочину у втеча:
а) з мiсця позбавлення волi - особи, яка вiдбувау покарання;
6) з-пiд варти - особи, яка була засуджена до позбавлення волi
або перебувау в попередньому увязненнi. Установами для
тримання осiб, щодо яких запобiжним заходом обрано взяття пiд
варту, у слiдчi iзолятори Мiнiстерства внутрiшнiх справ i Служби
безпеки, а також тюрми Мiнiстерства внутрiшнiх справ, що
виконують i функцiє слiдчих iзоляторiв. В окремих випадках, що
визначаються потребою в проведеннi слiдчих дiй, цi особи можуть
перебувати в iзоляторах тимчасового тримання або на гауптвахтi
(ст.4 Закону "Про попередну увязнення" вiд ЗО червня 1993 р.
// Урядовий курур. - 1993. - 12 серпня).
2. Пiд втечею розумiуться самовiльне залишення особою, яка
вiдбувау покарання у виглядi позбавлення волi або знаходиться
пiд вартою як пiдозрюваний, обвинувачений чи пiдсудний, мiсця,
де вона знаходиться, з метою постiйного чи тимчасового ухилен-
ня вiд подальшого перебування у ньому.
При втечi з мiсця позбавлення волi субукт залишау установу,
де вiдповiдно до закону перебувають засудженi до цього виду
покарання: виховно-трудовi колонiє, виправно-трудовi колонiє,
тюрми, лiкарнi для увязнених, транзитно-пересильнi пiдроздiли.
При втечi з-пiд варти: а) засуджений до позбавлення волi,
що знаходиться поза мiсцем позбавлення волi (в ходi
вiдправлення етапом, виконання робiт поза зоною колонiє тощо)
утiкау з-пiд конвою; а в тих випадках, коли згiдно iз ст.78 ВТК
мау дозвiл на пересування за межами колонiє без конвою (для
засуджених неповнолiтнiх - без супроводження), залишау мар-
шрут пересування i не повертауться до колонiє; 6) особа, яка
затримана як пiдозрювана у вчиненнi злочину у порядку ст. 106
КПК або якiй в ходi попереднього розслiдування обрано за-
побiжний захiд - взяття пiд варту в порядку ст. 155 КПК, залишау
iзолятор тимчасового утримання, слiдчий iзолятор чи гауптвахту,
утiкау з-пiд конвою, з кабiнету слiдчого, при проведеннi слiдчоє
дiє на мiсцевостi, залишау зал суду тощо.
3. Втеча вважауться закiнченим злочином з моменту са-
мовiльного залишення мiсця позбавлення волi або мiсця знаход-
ження пiд конвоум. Втеча - злочин триваючий, вiн вважауться
припиненим з моменту-затримання втiкача або його явки з
повинною. Спосiб вчинення втечi (таумно, вiдкрито), а також
засоби, якi були при цьому застосованi (iнструменти, транспорт
тощо), значення для квалiфiкацiє не мають.
4. Не у злочином випадки самовiльного залишення виправно-
ТРУДОВОЄ колонiє - поселення особами, якi не намагались
ухилитись вiд вiдбування покарання i добровiльно повернулися
до колонiє-поселення через нетривалий час пiсля єє залишення
враховуючи те, що згiдно зi ст. 33 ВТК цi засудженi утримуються
не пiд вартою, а лише пiд наглядом. За такi дiє до засуджених
можуть застосовуватись заходи впливу, передбаченi ст. 67 ВТК
(абз.2 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду Украєни вiд
26 березня 1993 р. "Про судову практику в справах про злочини
повязанi з порушеннями режиму вiдбування покарання в мiсцях
позбавлення волi".
5. Вiдповiдальнiсть за втечу може мати мiсце тiльки пiсля того
як особi було оголошено постанову (протокол, ухвалу, вирок)
про взяття єє пiд варту. Один лише факт наявностi такого
документа без його оголошення пiд розписку особi, щодо якоє
його винесено, не дау пiдстав для притягнення єє. до
вiдповiдальностi в разi втечi.
Втеча з-пiд варти особи, яка була арештована за адмiнiстративве
правопорушення, кримiнальноє вiдповiдальностi не тягне.
6. Вiдповiдальнiсть за розглядуваний злочин настау лише за
наявностi прямого умислу на втечу i незалежно вiд мотивiв
залишення мiсця позбавлення волi (абз.I п. 13 згаданоє поста-
нови). Необережнi дiє особи, яка знаходиться пiд вартою, що
призвели до тимчасовоє втрати контролю за нею (наприклад,
особа заблукала пiд час дозволеного перебування без конвою),
не становлять злочину. Щодо мотивiв втечi, то поруч iз бажанням
уникнути подальшого перебування пiд вартою, ними можуть бути
намiр розправитись iз свiдком, вживати спиртнi напоє тощо.
7. Субуктом злочину може бути особа, яка вiдбувау покаран-
ня у виглядi позбавлення волi або перебувау пiд вартою як
пiдозрюваний (обвинувачений, пiдсудний) i яка досягла
шiстнадцятирiчного вiку.
8. Якщо особа засуджена за ст. 183 за втечу, яку вона вчинила
пiд час незаконного позбавлення волi чи тримання пiд вартою,
вирок пiдлягае скасуванню, а справа закриттю на пiдставi п.2
ст.б КПК за вiдсутнiстю в дiях складу злочину.
Не може бути засуджена особа за втечу з-прарти пiд час
попереднього увязнення, поки судом не буде в установленому
порядку доведена єє виннiсть у вчиненнi того злочину, за який
єй було обрано такий запобiжний захiд (п. 15 згаданоє постанови).
9. Квалiфiкуючими втечу обставинами у: а) повторна втеча,
тобто вчинена принаймнi вдруге, незалежно вiд наявностi
судимостi за попередню втечу iз мiсць, з яких вона була вчинена
(закiнчення строкiв давностi притягнення до кримiнальноє
вiдповiдальностi, погашення або зняття судимостi за першу втечу
виключау ознаку повторностi); б) втеча, поуднана з насильством
над вартою. Насильство може бути як фiзичним (побоє, звязу-
вання, тiлеснi ушкодження тощо),так i психiчним (поп)оза
фiзичною розправою). Варта - представники адмiнiстрацiє мiсця
позбавлення волi, конвойноє служби, мiлiцiє, якi виконували
обовязки по охоронi субукта, або перешкоджали втечi.
Насильство, яке призвело до нанесення тяжких тiлесних ушкод-
жень чи вбивства, квалiфiкууться за сукупнiстю злочинiв, перед-
бачених ст.183 та статтями 101, 93, чи ст.190
10. Дiє осiб, що втiкають з мiсць позбавлення волi або з-пiд
варти, поуднанi з нападом на адмiнiстрацiю, належить
квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв, передбачених ст. 69
ст.183 (п. 14 згаданоє постанови). В той же час напад на
адмiнiстрацiю, поуднаний з умисним вбивством, заподiянням
тяжких тiлесних ушкоджень, квалiфiкууться, крiм ст.69, ще й
за ст.93 чи ст. 101 (абз.2 п.8 згаданоє постанови).
II. Залишення мiсця позбавлення волi з допомогою пiдкупу
чи сфальсифiкованих документiв квалiфiкууться за сукупнiстю
злочинiв, передбачених ст.183 та ст. I/0 чи ст. 194. Особи, що
сприяли втечi, несуть вiдповiдальнiсть за спiвучасть у нiй. Служ-
бовi особи вiдповiдають за такi дiє за ст. 166.
Стаття 183\ Ухилення вiд вiдбування покаран-
ня у виглядi позбавлення волi
Ухилення вiд вiдбування покарання засудженого, яко-
му дозволено короткостроковий виТзд з мiсця позбав-
лення волi, -
карауться позбавленням волi на строк до одного року.
(Ст. 18У Кодекс доповнено Указом вiд 23 березня 1977 р.
//Вiдомостi Верховноє Ради УРСР. - 1977. - №14. - Ст. 128).
1. Вiдповiдно до ст.39 ВТК засудженим, якi перебувають у
виправно-трудових колонiях загального режиму, кодонiях-поселен-
нях усiх видiв i виховно-трудових колонiях, можуть бутя дозволенi
короткостроковi виєзди за межi мiсць позбавлення волi на строк не
бiльше семи дiб, не рахуючи часу, необхiдного ддя проєзду в обидва
кiнцi (не бiльше пяти дiб), у звязку з винятковими особистими
обставинами: смерть або тяжка хвороба блюького родича,_ яка
загрожуу життю хворого; стихiйне лихо, яке завдало значноє ма-
терiальноє шкоди засудженому або його сiмє.
2. Обуктивну сторону розглядуваного злочину становить
факт ухилення особи, якiй на пiдставi ст. 39 ВТК надано право
короткочасного виєзду з мiсця вiдбування покарання у виглядi
позбавлення волi, вiд його вiдбування. Ухилення - це неповер-
нення або несвоучасне повернення без поважних причин такого
засудженого до мiсця позбавлення волi.
3. Злочин вважауться закiнченим з моменту, коли прострочено
строк повернення засудженого. Вiн мау триваючий характер i
вважауться припиненим з моменту явки з повинною або
затримання особи, що ухилялась. Незначне за часом запiзнення
не тягне вiдповiдальностi на пiдставi ч.2 ст.7 КК.
4. З субуктивноє сторони дiяння характеризууться прямим
умислом: особа усвiдомлюу, що вона повинна у встановлений
строк повернутись у колонiю, але не бажау цього робити. При
цьому особа переслiдуу мету взагалi або на деякий час ухилитись
вiд вiдбування покарання. Необережнi дiє, якi призвели до не-_
своучасного повернення в колонiю, кримiнальноє
вiдповiдальностi не тягнуть. Вiдсутнiй склад злочину i в тих
випадках, коли несвоучасне повернення було викликане
поважними причинами: тяжкою хворобою особи, непереборною
силою (повiнь, припинення руху транспорту тощо).
18 Бюл. законодавства. Спецвипуск. 545
5. Субукт злочину - особа, яха досягла шiстнадцяти рокiв i
вiдбувау покарання у колонiях вищевказаних видiв, що отримала
на законнiй пiдставi дозвiл на короткочасний виєзд за мехi мiсця
позбавлення волi. Вiдповiдальнiсть за цей злочин несуть також
засудженi до вiдбування позбавлення водi у ВТК загального
режиму, якi вiдповiдно до ст.24 ВТК за єх згодою залишенi у
слiдчому iзоляторi чи тюрмi для роботи по господарському обслу-
говуванню.
Стаття IВЗ.Невиконання вироку суду про
позбавлення права займати
певнi посади або займатися пев-
ною дiяльнiстю
Невиконання вироку суду про позбавлення права зай-
мати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю
особою, щодо якоє винесено вирок, -
карауться штрафом у розмiрi до двохсот карбованцiв.
(Ст. 18У Кодекс доповнено Указом нiд 12 сiчня 1983 р. //
Вiдомостi Верховна Ради УРСР. - 1983. - Мв4. - Ст. 50).
(iз змiнам>, внесеними Указом вiд 4 травня 1990 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради УРСР. -1990. -№20. -Ст. 313).
1. Обектчвна сторона злочину вияваяуться в тому, що особа,
засуджена до позбавлення права займати певнi посади чи займатися
певною дiяльнiстю: а) продовжуу залишатись на цiй посадi або
займатись забороненою дiяльнiстю або б) протягом строку покарав-
ня влаштовууться на зазначену посаду чи розпочинау займаткь
забороненою для неє дiяльнiстю, приховуючи факт заборони.
Злочин у закiнченим з моменту вчинення зазначених дiянь.
2. Розглядуваний злочин мау триваючий характер. Вiн вва-
жауться припиненим з моменту закiнчення строку, на який
покарання було призначене, або з моменту, коли оса припиняу
займати певну посаду або займатися дiяльнiстю, ii єй були
забороненi вироком суду, за власною iнiцiативою або за
рiшенням службовоє особи.
3. Субвктшна сторона злочину характеризууться прямiм
умислом: особа усвiдомлюу, що займау посаду або займауться
дiяльнiстю, якими єй займатись заборонено за вироком суду, i
бажау цього. Мотиви злочину можуть бути рiзнi:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150