Ц. Пiдмовником вважауться особа, яка схилила кого-небудь
до вчинення злочину. Дiяльнiсть цього спiвучасника харак-
теризууться тим, що вiн викликау у iншоє особи рiшимiсть або
змiцнюу в неє вже виниклий намiр вчинити злочин.
Пiдмовництво до вчинення злочину можливе шляхом умов-
лянь, обiцянок, погроз, пiдкупу тощо. Результатом пiдмовництва
у виконання пiдмовлюваним того злочину, до вчинення якого
його схилив пiдмовник.
Пiдмовництво буде мати мiсце також тодi, коли особа схилила
кого-небудь до пособництва, тобто до сприяння виконавцю.
Скажiмо, А. вмовляу Б. дiстати В. зброю для вчинення розбiйного
нападу. Така форма пiдмовництва не змiнюу пiдстав
вiдповiдальностi, яка в цьому разi настау як за пiдмовництво до
вчинення злочину.
Не буде пiдмовництва тодi, коди пiдмовлюваний вiдмовився вiд
вчинення злочину, хоч би спочатку вiн i дав згоду на це. В даному
разi дiє особи, яка пiдмовляу до вчинення злочину, повиннi
квалiфiкуватись як готування до вчинення злочину (так зване
невдале пiдмовництво).
Пiдмовництво передбачау активну дiяльнiсть. Однак пiдмовник
не бере безпосередньоє участi у вчиненнi злочину, що вiдрiзняу
його вiд виконавця.
З субуктивноє сторони дiяльнiсть пiдмовника харак-
теризууться прямим умислом. Пiдмовляючи кого-небудь до
вчинення певного злочину, винний усвiдомлюу суспiльне небез-
печний характер своує дiє, передбачау єє небезпечнi наслiдки i
бажау єх настання. Мета i мотиви дiй пiдмовника i пособника
можуть не збiгатися з метою i мотивами виконавця. Однак ця
обставина не впливау на квалiфiкацiю єх дiй.
Якщо виконавець не довiв до кiнця злочин, до вчинення якого
його схилив пiдмовник, останнiй несе вiдповiдальнiсть за
спiвучасть в замаху на вчинення цього злочину за статтями 19
i 17 та вiдповiдною статтею Особливоє частини КК.
Вiд пiдмовництва, яке у спiвучастю у вчиненнi конкретного
злочину, слiд вiдрiзняти деякi види злочинiв, якi мають форму
пiдмовництва, наприклад, заклики до насильницького повалення
або змiни конституцiйного ладу (ст.62), пропаганда вiйни
(ст.бЗ). В цих випадках пiдмовництво тягне вiдповiдальнiсть як
за самостiйний злочин, оскiльки дiє винного спрямованi на
схиляння невизначеноє кiлькостi осiб до вчинення тих чи iнших
суспiльне небезпечних дiй. Пiдмовництво ж як форма спiвучастi
мау своую метою схилити певну особу (осiб) до вчинення конк-
ретного злочину.
12. Пособникам у особа, яка сприяла вчиненню злочину.
Пособництво може проявлятися по-рiзному. Ст. 19 передбачау
такi форми пособництва: дача порад, вказiвок, надання засобiв
для вчинення злочину, усунення перешкод до його вчинення.
Пособництвом у також обiцяння до або в процесi вчинення
злочину сховати злочинця, знаряддя i засоби вчинення злочину,
слiди злочину, а також предмети, добутi злочинним шляхом.
Заздалегiдь обiцяне переховування, як й будь-який iнший вид
спiвучастi, впливау на вчинення виконавцем злочину i зна-
ходиться в причинному звязку з дiями останнього.
Пособник, як i пiдмовник, не бере безпосередньоє участi у
вчиненнi злочину. Пособництво може дiставати вияв в активних
дiях (наприклад, в передачi зброє виконавцю злочину), а також
в бездiяльностi, коли особа умисно не виконуу покладеного на
неє спецiального обовязку по вiдверненню злочину.
Спiвучасть у формi пособництва передбачау, що пособник знау
про злочиннi намiри виконавця i допомагау йому в єх здiйсненнiй
При добровiльнiй вiдмовi виконавця вiд вчинення злочину дiє
пособника тягнуть вiдповiдальнiсть як за готування до злочину.
У разi недоведення виконавцем злочину до кiнця з незалежних
вiд його волi причин пособник несе вiдповiдальнiсть за
пособництво в замаху на злочин.
При добровiльнiй вiдмовi органiзатора i пiдмовника вiд подаль-
шоє участi в злочинi цi особи можуть бути звiльненi вiд
кримiнальноє вiдповiдальностi, якщо вони вчинили дiє, якi
вiдвернули подальший розвиток злочину i настання злочинного
результату. Що стосууться пособника, то його добровiльна
вiдмова вiд участi в злочинi може виражатися або в невчиненнi
тих чи iнших дiй, якi вiн як пособник повинен був виконати i без
яких злочин не мiг бути вчинений виконавцем (наприклад, не
надав виконавцю обiцяноє зброє для вчинення вбивства), або у
вчиненнi активних дiй з метою вiдвернути злочинний результат,
який мiг би настати при пособництвi (наприклад, повiдомлення
органам влади про злочин, який готууться).
Виконавець злочину несе вiдповiдальнiсть за законом, який
передбачау вчинений ним злочин.
Дiє органiзатора, пiдмовника i пособника квалiфiкуються за
статтею, за якою квалiфiковано злочин виконавця, з посиланням
на вiдповiдну частину ст. 19. Якщо ж дiє органiзатора злочину
дiстають вияв також i в його спiввиконавствi, то вони
квалiфiкуються без посилання на ст. 19. .
У тих випадках, коли виконавцем злочину у спецiальний
субукт (службова особа в службових злочинах,
вiйськовослужоовець в вiйськових злочинах), дiє спiвучасникiв,
якi не у спецiальними субуктами, повиннi квалiфiкуватись за
тим законом, за яким квалiфiкуються дiє виконавця злочину, з
посиланням на вiдповiдну частину ст. 19.
Iнодi спiвучасники одного злочину несуть вiдповiдальнiсть за
рiзними законами, залежно вiд рiзного змiсту i обсягу єх умислу.
Дiє спiвучасникiв одного злочину можуть квалiфiкуватись за
рiзними статтями або частинами однiує i тiує ж статтi Особливоє
частини, за якими квалiфiкуються дiє виконавця. Це можливе в
таких випадках: а) при вчиненнi деяких злочинiв, коли однi з
учасникiв досягли 16-рiчного вiку, а iншi - нi (наприклад, при
масових безпорядках, бандитизмi); б) коли квалiфiкуючi ознаки
злочину не охоплювались умислом учасникiв, наприклад,
пособник не усвiдомлював, що виконавець, якому вiн надав
допомогу у вчиненi розкрадання державного майна шляхом
крадiжки, ранiше вже вчинив розкрадання такого майна. В цьому
разi дiє виконавця повиннi квалiфiкуватись за ч.2 ст.81 (за
ознакою повторностi), а дiє посооника - за ст. 19 i ч. I ст.81;
в) при вчиненнi виконавцем злочинних дiв, якi не охоплювались
умислом iнших учасникiв злочину, тобто коли у так званий
ексцес виконавця.За останньоє, умови вчиненi виконавцем
злочиннi дiє виходять за межi передбачення наслiдкiв iншими
учасниками злочину. При ексцесi виконавця останнiй несе
вiдповiдальнiсть за фактично вчиненi ним злочини, а iншi
спiвучасники - лише за спiвучасть в тих злочинних дiях, якi
охоплювались єх умислом.
Стаття 20. Переховування
Заздалегiдь не обiцяне переховування злочинця, а
так само знарядь i засобiв вчинення злочину) слiдiв
злочину або предметiв, добутих злочинним шляхом,
тягне вiдповiдальнiсть лише у випадках, спецiально
передбачених статтею 186 цього Кодексу.
(В редакцiє Указу вiд 10 вересня 1962 р. // Вiдомостi
Верховноє Ради УРСР. - 1962. - №37. - Ст.461).
(Iз змiнами, внесеними Законом вiд 17 червня 1992 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. -1992. -№35. -Ст. 511).
I. Переховуванням злочину у умисна дiяльнiсть, виражена в
активних дiях, якi спрямованi на те, щоб факт злочину або особа,
яка його вчинила, не стали вiдомi правоохоронним органам.
2. Законодавець розрiзняу переховування, обiцяне заздалегiдь,
тобто в той час, коли виконавець готууться до злочину або
здiйснюу замах на нього, i переховування, яке обiцяне не було,
тобто згода на дiє, повязанi з переховуванням злочину i саме
вчинення цих дiй здiйснюються вже пiсля того, як виконавець
вчинив злочин. У першому випадку дiяльнiсть переховувача
розглядауться згiдно з ст. 19 як спiвучасть у злочинi
(пособництво) i карауться за правилами спiвучастi, а у другому
ця дiяльнiсть у видом причетностi до злочину, оскiльки вона
здiйснюуться вже пiсля вчинення злочину виконавцем i не
перебувау з цим фактом у причинному звязку.
3. Заздалепдь обiцяне переховування будь-якого злочину тяг-
не вiдповiдно до закону (ст. 19) кримiнальну вiдповiдальнiсть за
з Вюп. законодавства. Спецвипуск. 65
статтею, за якою притягауться виконавець, а заздалегiдь не
обiцяне дау пiдставу для звинувачення у злочинi тiльки тодi, коли
воно повязане зi злочинами, перелiк яких наведено у ст. 186.
Вiдповiдальнiсть настау саме за цiую статтею.
4. Перелiк злочинiв, наведений у ст. 186, показуу, що вони у,
як правило, найбiльш тяжкими з усiх, якi мiстяться у КК. Таким
чином, у бiльшостi випадкiв за переховування, тлумачення якого
дау СТ.20, кримiнальна вiдповiдальнiсть не настау. Це свiдчить
про меншу суспiльну небезпечнiсть цього переховування, хоча
воно часто - густо й ускладнюу досягнення мети правосуддя.
5. Обуктивну сторону злочину складають активнi дiє особи
по переховуванню: а) злочинця (надання йому сховища,
пiдроблених документiв, змiна його зовнiшнього вигляду тощо);
6) знарядь i засобiв вчинення злочину (переховування, знищен-
ня або змiна єх зовнiшнього вигляду); в) слiдiв злочину (знищен-
ня, переховування); г) предметiв, добутих злочинним шляхом
(зберiгання, переховування, перероока тощо).
6. Злочин вважауться закiнченим з моменту вчинення вка-
заних дiб незалежно вiд того, чи досяг метi субукт. У той же
час переховування - злочин триваючий, його перебiг може бути
припинений закiнченням переховування або розкриттям того
злочину, який переховууться.
7. Субуктивна сторона злочину характеризууться прямим
умислом, коли особа усвiдомлюу, що вчиняу дiє, якi являють
собою переховування злочину, i бажау цього. Мета - переш-
кодити правоохоронним органам розкрити злочин. Мотиви мо-
жуть бути рiзними: бажання, щоб певнi особи уникли
вiдповiдальностi, корисливiсть, заляканiсть злочинцями тощо.
Вiдповiдальнiсть субукта настау за переховування того злочину,
а також чинникiв, якi становлять його квалiфiкуючi ознаки, якi
ним усвiдомлюються (наприклад, якщо зi слiв злочинцiв особа
вважала, що переховуу речi, якi були таумно вкраденi групою
осiб за попереднiм зговором, а насправдi злочинцi заволодiли
ними в ходi розоiйного нападу), то вiдповiдальнiсть переховувача
настау за переховування крадiжки, а не розбою.
8. Субукт злочину-приватна особа, яка досягла 16 рокiв.
Службова особа, яка вчинила переховування злочину, який у у
перелiку, наведеному у ст. 186, користуючись своєм службовим
станом (наприклад, працiвник мiлiцiє), несе вiдповiдальнiсть за
статтями 165 i 186. Переховування злочинiв, яких немау у перелiку
ст. 186, тягне для службовоє особи вiдповiдальнiсть заст. 165.
Стаття 21. Недонесення
Недонесення про достовiрно вiдомий
пiдготовлюваний або вчинений злочин тягне
кримiнальну вiдповiдальнiсть лише у випадках,
спецiально передбачених статтею 187 цього Кодексу.
(В редакцiє Указу вiд 10 вересня 1962 р. //Вiдомостi Вер-
ховноє Ради УРСР. - 1962. - №37. - Ст. 461).
(Iз змiнами, внесеними Законом вiд 17 червня 1992 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. -1992. -№35. -Ст. 511).
i. Обуктивна сторона цього злочину,на вiдмiну вiд пере-
ховування, виражауться у пасивнiй поведiнцi, бездiяльностi
особи, яка не повiдомляу про достовiрно вiдомi пiдготовлюванi
або вже вчиненi злочини. Пiд пiдготовлюваними маються на увазi
злочини у стадiях готування та замаху, пiд вчиненими - злочини
у стадiє завершеного дiяння (як для виконавця, так i для
спiвучасникiв).
2. Недонесення дiстау вияв у неповiдомленнi про злочин
правоохоронних органiв (прокуратура, суд, мiлiцiя, служба без-
пеки, митниця тощо), а коли це неможливо зробити у стислi
строки, - iнших представникiв влади, службових осiб, пред-
ставникiв громадськостi, якi мають можливiсть вжити
невiдкладних заходiв для запобiгання злочину, затримання
злочинця або iнформування правоохоронних органiв про вчинене
(представник президента у районi, керiвнi працiвники тiує чи
iншоє установи тощо).
3. Кримiнальна вiдповiдальнiсть за ст. 187 настау тiльки у тих
випадках, коли недонесення стосууться злочинiв, перелiк яких
наведено у цiй статтi. Це найбiльш тяжкi злочини, якi мiстяться
у КК. Недонесення про iншi злочини кримiнальноє
вiдповiдальностi не тягне.
4. Для настання вiдповiдальностi необхiдно, щоб особа до-
стовiрно знала про пiдготовлюваний або вчинений злочин, тобто
була впевнена, що вiдомостi про це цiлком вiдповiдають дiйсностi
(шляхом особистого спостереження, ознайомлення з
вiдповiдними документами, безпосередньо зi слiв учасникiв
злочину тощо). Вiдсутнiсть такоє достовiрностi виключау
вiдповiдальнiсть.
5. Субуктивна сторона злочину характеризууться прямим
злочин, але не бажау цього робити i не робить.
Мета недонесення та його мотиви можуть бути рiзними
(корисливiсть, страх, небажання контактувати з правоохо-
ронними органами тощо) i на квалiфiкацiю не впливають.
Вiдповiдальнiсть субукта настау за недонесення про той злочин,
а також чинники, якi становлять його квалiфiкуючi ознаки, якi
ним усвiдомлюються (наприклад, коли зi слiв злочинця особа
вважала, що вбивство вчинене ним у взаумнiй бiйцi, хоча
фактично воно було вчинене з хулiганських мотивiв,
квалiфiкацiя мау бути за ч.2 ст. 187, а не за ч. I цiує статтi).
6. Субуктом злочину у приватна особа, яка досягла 16-рiчного
вiку. Якщо недонесення вчинене службовою особою, наприклад,
працiвником мiлiцiє, всупереч єє службовим обовязкам
(бездiяльнiсть), вiдповiдальнiсть настау за сукупнiстю злочинiв,
передбачених статтями 165 i 187. Недонесення про злочини,
яких немау у перелiку ст. 187, тягне для службовоє особи
вiдповiдальнiсть за ст. 165.
Глава IV
ПРО ПОКАРАННЯ
Стаття 22. Мета покарання
Покарання не тiльки е карою за вчинений злочин, але
й мав на метi виправлення 1 перевиховання засуджених
у дусi чесного ставлення до працi) точного виконання
законiв) поважання правил спiвжиття) а також за-
побiгання вчиненню нових злочинiв як засудженими)
так 3 Iншими особами.
Покарання не мау на метi завдавати фiзичних страж-
дань або принижувати людську гiднiсть.
(Iз змiнами, внесеними Законом вiд 17 червня 1992 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. -1992. -№35. -Ст. 511).
1. Покарання - це iсторично мiнливий кримiнально-правовий
iнститут, вiдповiдний тому чи iншому суспiльному ладу, осново-
положним полiтичним, правовим поглядам та iнтересам основних
соцiальних груп суспiльства, а також його етичному рiвню.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150