https://wodolei.ru/catalog/vanni/Estet/
).
У липні 1925 року в Кантоні був створений Національний уряд Китайської республіки. Основним завданням уряду стає розгром північної контрреволюції. Був організований Північній похід національно-революційної армії, яка звільнила від мілітаристів Центральний Китай і в березні 1927 року вступила в>Шанхай.
Успіх Північного походу, революційний підйом народних мас викликали тривогу національної буржуазії. Реакційне крило гоміндану стає контрреволюційною силою. Голова Центрального виконавчого комітету гоміндану, головнокомандувач національно-революційною армією генерал Чан Кайші здійснює контрреволюційний переворот. Перша громадянська революційна війна закінчилася поразкою революційних сил. Гоміндан перетворився на партію великої буржуазії і поміщиків. Верховним органом став з'їзд гоміндану.
У серпні 1927 року розпочинається друга громадянська революційна війна (1927-1937 рр.). Першого серпня 1927 року в місті Наньчані спалахнуло повстання проти контрреволюційного гомінда-
378
379
Частина четверта
Історія держачи і права Новітнього часу
Розвипшк
XX столітті
Розділ І
ну. Повстання зазнало поразки, але в боротьбу вступає селянство. В трудні 1927 року починається повстання робітників у Кантоні. Китайська реакція придушила ці виступи. Державна влада залишилася в руках гоміндану.
Керівництво гоміндану приймає рішення скликати Національні збори, які розпочали свою роботу 5 травня 1931 року. Збори затвердили «Тимчасову конституцію Китайської республіки періоду політичної опіки».
Нова Конституція вручала вищу законодавчу владу конгресу гоміндану. У проміжок між з'їздами влада належала Центральному виконавчому комітету гоміндану. Виконавча влада була в Національного уряду.
У таких умовах комуністична партія обрала тактику створення революційних баз на селі — територій, які були під контролем революційних сил. На початку 30-х років виникли всі необхідні умови для політичного об'єднання революційних баз і створення центральних органів влади.
Сьомого листопада 1931 року в провінції Цзянсі відкрився І з'їзд робітничих і селянських депутатів — представників революційних баз Китаю. Найважливішими рішеннями з'їзду були закони про землю, про працю, про економічну політику. З'їзд схвалив проект Тимчасової конституції робітничо-селянської республіки. Вища влада належала з'їзду робітничих і селянських депутатів, а в проміжок між з'їздами — Тимчасовому центральному виконавчому комітету, який призначав раду народних комісарів. З'їзд обрав центральний уряд революційних районів Китаю на чолі з Мао Цзедуном.
У вересні 1931 року японський імперіалізм починає свою агресію в Китаї, японські війська окупують Маньчжурію. У квітні 1932 року Тимчасовий уряд революційних районів оголосив війну Японії і звернувся до гоміндану з пропозицією припинити наступ на райони революційних баз і розпочати спільну боротьбу проти японських загарбників. Однак гоміндан не погодився з цією пропозицією. Громадянська війна припинилася лише в 1937 році. Тоді був створений єдиний національний антияпонський фронт.
Друга світова війна загострила політичну ситуацію в Китаї. Гомінданівське керівництво відмовлялося від створення коаліційного уряду. Чан Кайші неодноразово порушував умови погодження з комуністичною партією.
Навесні 1945 року Радянська Армія розгромила японську Кван-тунську армію в Маньчжурії. Скориставшися ситуацією, комуністич-
на партія Китаю кинула в наступ частини 8-ої та 4-ої иародчо-ревс-люційних армій, звільнивши величезні території Північного Китаю. Переговори з гомінданом закінчилися безрезультатно. Чан Кайші розв'язав третю громадянську революційну війну (1946—1949 рр.). Майже рік тривав наступ гомінданівських армій. Влітку 1947 року народно-визвольна армія перейшла віч оборони в наступ, звільнивши увесь континентальний Китай (1949 р.). Гоміндан визнав свою поразку. Чан Кайші звернувся до керівництва китайської компартії з пропозицією розпочати мирні переговори.
§ 2. Утворення Китайської Народної Республіки
в
обстановці військових перемог народно-визвольної армії в червні 1949 року розпочалися засідання підготовчого комітету по скликанню Політичної консультативної ради, до якої увійшли представники усіх демократичних партій і груп.
Перша сесія Народної політичної консультативної ради Китаю відкрилася 21 вересня 1949 року. Сесія прийняла Організаційний статут, Загальну програму і Закон про організацію Центрального народного уряду Китайської Народної Республіки. Рада обрала Центральний народний уряд КНР на чолі з Мао Цзедуном. Першого жовтня 1949-року було урочисто проголошено утворення Китайської Народної Республіки.
Відповідно до Загальної програми, яка відігравала роль тимчасової Конституції, КНР ставала «державою народної демократії». В ній підкреслювалося, що нова державна влада в Китаї є «демократичною диктатурою народу», що базується на союзі робітників і селян, у якому керівництво належить робітничому класу.
Вищим органом державної влади в КНР була Центральна народна урядова рада, яка формувала інші центральні державні органи: Державну адміністративну раду, Народно-революційну військову раду, Верховний народний суд і Верховну народну прокуратуру. Усі ці органи разом і складали Центральний народний уряд КНР. Його головою став Мао Цзедун.
У 1953-1954 роках відбулися загальні вибори в місцеві демократичні органи влади - збори народних представників. Було обрано більше 5,5 мільйонів депутатів сільських, селищних, міських і районних зборів народних представників. Після цього відбулися вибори повітових і провінційних зборів.
380
381
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
У січні 1953 року була створена Комісія по опрацюванню Кон» ституції КНР. У червні 1954 року проект Конституції був опублікований для широкого обговорення. П'ятнадцятого вересня у Пекіні на першій сесії Всекитайських зборів народних представників була прийнята Конституція КНР.
Вся влада в КНР, сказано в Конституції 1954 року, належить народу в особі Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників (ст. 2). Всекитайські збори народних представників — єдиний законодавчий орган держави. Всекитайські збори обирають Голову Китайської Народної Республіки, затверджують кандидатури прем'єра Державної ради (Центрального народного уряду) та інших вищих посадових осіб. У перервах між сесіями Зборів діє Постійний комітет Всекитайських зборів народних представників.
У 1958 році керівництво КПК розпочинає проведення курсу на дострокову побудову соціалізму, який отримав назву «великого стрибка». Політика «великого стрибка», що охопила всі сфери суспільно-політичного життя, супроводжувалася серйозними порушеннями Конституції КНР і завдала країні великої шкоди.
Нові нещастя китайському народу принесла так звана «культурна революція» (1966-1976 рр.), під лозунгами якої Мао Цзедун та його прихильники розпочали кампанію тотальної «чистки» партії та органів народної влади від своїх супротивників. «Культурна революція» призвела до серйозної деформації народної демократії в Китаї, що знайшло своє відображення в новій Конституції КНР 1975 року.
Основний закон 1975 року обмежив повноваження Всекитайських зборів Народних представників, зафіксував принцип призначення депутатів замість виборів, обмежив права національних меншин.
Після смерті Мао Цзедуна в 1978 році приймається Конституція, яка поновила ряд положень Конституції 1954 року. Розпочалося активне правове будівництво. І нарешті в 1982 році знов приймається нова Конституція КНР, яка закріпила багатоукладність економіки, внесла значні зміни в структуру вищих державних органів, розширила права і обов'язки громадян.
РОЗПАД КОЛОНІАЛЬНИХ РОЗДІЛ II/ ІМПЕРІЙ І УТВОРЕННЯ
НОВИХ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ
е,
-/характерною рисою сучасної епохи стала ліквідація колоніальної системи імперіалізму.
Криза колоніальної системи проявилася вже після Першої світової війни, коли національна буржуазія колоніальних і залежних країн розпочала боротьбу за національну незалежність. Національно-визвольний рух все більше розхитував підвалини колоніальних імперій, і після Другої світової війни в умовах демократичного піднесення Г революційної активності народу настав справжній крах колоніальних імперій.
З найбільшою виразністю процес руйнування колоніальної системи проявився в історії найбільшої колоніальної імперії — Британської.
§ 1. Остаточний розпад Британської колоніальної імперії
А Аісля Першої світової війни Британська імперія значно розширила свою територію за рахунок німецьких колоній і турецьких володінь. В Африці Великобританія захопила німецькі колонії: Того, Камерун, Танганьїку, Південно-Західну Африку. До Британії відійшла також німецька частина Нової Гвінеї, архіпелаг Бісмарка. Від Турції були відторгнуті Месопотамія (Ірак), Палестина і територія за рікою Йордан. До складу Британської імперії входили домініони, колонії, протекторати і мандатні території. У найсприятливіших умовах знаходилися домініони — Канада, Австралія, Південно-Африканський союз і Нова Зеландія. Саме вони і розпочали боротьбу за визнання своєї самостійності у внутрішніх і зовнішніх справах. На цей час домініони подеколи вже виступали як фактично самостійні держави: вони підписали Версальський договір, вступили в Лігу Націй тощо. Великобританія була змушена піти на поступки.
У 1926 і 1930 роках були проведені імперські конференції, які визначили, що домініони є «автономними державними одиницями всередині Британської імперії», рівними за статусом, що вони вільно об'єднуються «як члени Британської співдружності націй». У рішен-
383
Частина четверга
Історія держави і проса Новітнього чост
РтпаІ) колоніаьних імперій \ утворення ноки\ неіалежнил- держав \
Розділ II
нях конференцій підкреслювалося, що генерал-губернатори в домініонах повинні розглядатися як представники короля, а не уряду Великобританії, а це значно обмежувало їхні права і можливості.
Юридичним закріпленням рішень імперських конференцій 1926 і 1930 років став акт парламенту Великобританії -— Вестмінстерсь-кий статут 1931 року, який інколи називають Конституцією Британської співдружності націй.
Статут проголошував вільний союз членів Британської співдружності націй, об'єднаних «загальною вірністю короні». Відтепер дія законів, що були прийняті британським парламентом, поширювалася на домініони лише за їх згодою. Ніякі закони, прийняті парламентами домініонів, не могли вважатися недійсними на тій підставі, що вони суперечать англійському законодавству. Парламенти домініонів отримали можливість самостійно вирішувати питання зовнішньої політики. Генерал-губернатор у домініонах віднині призначався короною з •місцевих уродженців за порадою уряду домініону. Так, ще до Другої світов"о*І війни Канада, Австралія, Південно-Африканський союз, Нова Зеландія домоглися значної незалежності від метрополії, але повністю не поривали зв'язків з Великобританією, їм вигідно було залишатися у складі Британської співдружності, у зоні фунта стерлінгів.
У боротьбу за незалежність вступали й інші члени Британської колоніальної імперії. Анпто-афганський договір 1921 року визнав незалежність Афганістану. У 1922 році формально був визнаний суверенітет Єгипту, у 1930 році — Іраку. Внаслідок війни за незалежність статус домініону у 1921 році отримала Ірландія. Однак майже вся територія ірландської провінції Ольстер під назвою Північна Ірландія залишилася у складі Британської держави. У 1937 році ірландський уряд відмовився від статусу домініону. Парламент Ірландії приймає Конституцію і проголошує утворення незалежної держави Ейре. У 1949 році Ірландія виходить з Британської співдружності націй.
Новий, ще відчутніший підйом національно-визвольного руху відбувається після Другої світової війни.
Гинули колоніальні режими в Африці. У 1957 році здобуває незалежність Гана (колишня колонія Золотий Берег), у 1961 —Танганьїка, у 1962 — Уганда, у 1963 — Кенія, у 1964 році — Замбія. У 1956 році Англія втрачає Судан, який був проголошений незалежною республікою, Ірак.
У січні 1948 року була утворена незалежна республіка Бірманський Союз, яка відразу вийшла зі складу Британської співдружності.
Революція 23 липня 1952 року під керівництвом патріотичної організації «Вільні офіцери» на чолі з Г. А. Насером покінчила з британським пануванням у Єгипті. У червні 1953 року Єгипет був проголошений республікою.
У 1972 році остаточно була ліквідована залежність від Англії Цейлону, який перетворився на Республіку Шрі-Ланка. Британський Закон про незалежність Індії 1947 року утворив на її території два домініони: Пакістан і Індію. Останній у 1950 році став суверенною демократичною Республікою Індія.
Колоніальна імперія, яку століттями вибудовувала Британія, була остаточно зруйнована. Навіть такий далекоглядний політик, як У. Черчілль, не міг зрозуміти, що відбувається з колоніальною імперією. Коли британський уряд приймав рішення про надання незалежності Індії та Пакистану, він розлючено виступав проти такого рішення, називаючи його «торпедуванням» Британської імперії. Але врятувати її було вже неможливо.
§ 2. Криза Французької колоніальної імперії
Іісля Першої світової війни національно-визвольний рух охопив усі частини Французької колоніальної імперії. Протягом певного часу французька реакція боролася з ним за допомогою жорстоких репресій. Звіряче придушення повстання на острові Мадагаскар, під час якого було розстріляно понад 90 тисяч жителів, убивство багатьох тисяч арабів у Алжирі, розстріл демонстрацій у африканських колоніях — таким був режим відкритого військового придушення у французьких колоніях. Однак стримати прагнення народів до національної незалежності було неможливо. Героїчно боровся за свою національну і соціальну волю в'єтнамсь-' кий народ, домоглися незалежності Марокко, Туніс, Гвінея, а також інші колишні французькі колонії в Африці.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
У липні 1925 року в Кантоні був створений Національний уряд Китайської республіки. Основним завданням уряду стає розгром північної контрреволюції. Був організований Північній похід національно-революційної армії, яка звільнила від мілітаристів Центральний Китай і в березні 1927 року вступила в>Шанхай.
Успіх Північного походу, революційний підйом народних мас викликали тривогу національної буржуазії. Реакційне крило гоміндану стає контрреволюційною силою. Голова Центрального виконавчого комітету гоміндану, головнокомандувач національно-революційною армією генерал Чан Кайші здійснює контрреволюційний переворот. Перша громадянська революційна війна закінчилася поразкою революційних сил. Гоміндан перетворився на партію великої буржуазії і поміщиків. Верховним органом став з'їзд гоміндану.
У серпні 1927 року розпочинається друга громадянська революційна війна (1927-1937 рр.). Першого серпня 1927 року в місті Наньчані спалахнуло повстання проти контрреволюційного гомінда-
378
379
Частина четверта
Історія держачи і права Новітнього часу
Розвипшк
XX столітті
Розділ І
ну. Повстання зазнало поразки, але в боротьбу вступає селянство. В трудні 1927 року починається повстання робітників у Кантоні. Китайська реакція придушила ці виступи. Державна влада залишилася в руках гоміндану.
Керівництво гоміндану приймає рішення скликати Національні збори, які розпочали свою роботу 5 травня 1931 року. Збори затвердили «Тимчасову конституцію Китайської республіки періоду політичної опіки».
Нова Конституція вручала вищу законодавчу владу конгресу гоміндану. У проміжок між з'їздами влада належала Центральному виконавчому комітету гоміндану. Виконавча влада була в Національного уряду.
У таких умовах комуністична партія обрала тактику створення революційних баз на селі — територій, які були під контролем революційних сил. На початку 30-х років виникли всі необхідні умови для політичного об'єднання революційних баз і створення центральних органів влади.
Сьомого листопада 1931 року в провінції Цзянсі відкрився І з'їзд робітничих і селянських депутатів — представників революційних баз Китаю. Найважливішими рішеннями з'їзду були закони про землю, про працю, про економічну політику. З'їзд схвалив проект Тимчасової конституції робітничо-селянської республіки. Вища влада належала з'їзду робітничих і селянських депутатів, а в проміжок між з'їздами — Тимчасовому центральному виконавчому комітету, який призначав раду народних комісарів. З'їзд обрав центральний уряд революційних районів Китаю на чолі з Мао Цзедуном.
У вересні 1931 року японський імперіалізм починає свою агресію в Китаї, японські війська окупують Маньчжурію. У квітні 1932 року Тимчасовий уряд революційних районів оголосив війну Японії і звернувся до гоміндану з пропозицією припинити наступ на райони революційних баз і розпочати спільну боротьбу проти японських загарбників. Однак гоміндан не погодився з цією пропозицією. Громадянська війна припинилася лише в 1937 році. Тоді був створений єдиний національний антияпонський фронт.
Друга світова війна загострила політичну ситуацію в Китаї. Гомінданівське керівництво відмовлялося від створення коаліційного уряду. Чан Кайші неодноразово порушував умови погодження з комуністичною партією.
Навесні 1945 року Радянська Армія розгромила японську Кван-тунську армію в Маньчжурії. Скориставшися ситуацією, комуністич-
на партія Китаю кинула в наступ частини 8-ої та 4-ої иародчо-ревс-люційних армій, звільнивши величезні території Північного Китаю. Переговори з гомінданом закінчилися безрезультатно. Чан Кайші розв'язав третю громадянську революційну війну (1946—1949 рр.). Майже рік тривав наступ гомінданівських армій. Влітку 1947 року народно-визвольна армія перейшла віч оборони в наступ, звільнивши увесь континентальний Китай (1949 р.). Гоміндан визнав свою поразку. Чан Кайші звернувся до керівництва китайської компартії з пропозицією розпочати мирні переговори.
§ 2. Утворення Китайської Народної Республіки
в
обстановці військових перемог народно-визвольної армії в червні 1949 року розпочалися засідання підготовчого комітету по скликанню Політичної консультативної ради, до якої увійшли представники усіх демократичних партій і груп.
Перша сесія Народної політичної консультативної ради Китаю відкрилася 21 вересня 1949 року. Сесія прийняла Організаційний статут, Загальну програму і Закон про організацію Центрального народного уряду Китайської Народної Республіки. Рада обрала Центральний народний уряд КНР на чолі з Мао Цзедуном. Першого жовтня 1949-року було урочисто проголошено утворення Китайської Народної Республіки.
Відповідно до Загальної програми, яка відігравала роль тимчасової Конституції, КНР ставала «державою народної демократії». В ній підкреслювалося, що нова державна влада в Китаї є «демократичною диктатурою народу», що базується на союзі робітників і селян, у якому керівництво належить робітничому класу.
Вищим органом державної влади в КНР була Центральна народна урядова рада, яка формувала інші центральні державні органи: Державну адміністративну раду, Народно-революційну військову раду, Верховний народний суд і Верховну народну прокуратуру. Усі ці органи разом і складали Центральний народний уряд КНР. Його головою став Мао Цзедун.
У 1953-1954 роках відбулися загальні вибори в місцеві демократичні органи влади - збори народних представників. Було обрано більше 5,5 мільйонів депутатів сільських, селищних, міських і районних зборів народних представників. Після цього відбулися вибори повітових і провінційних зборів.
380
381
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
У січні 1953 року була створена Комісія по опрацюванню Кон» ституції КНР. У червні 1954 року проект Конституції був опублікований для широкого обговорення. П'ятнадцятого вересня у Пекіні на першій сесії Всекитайських зборів народних представників була прийнята Конституція КНР.
Вся влада в КНР, сказано в Конституції 1954 року, належить народу в особі Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників (ст. 2). Всекитайські збори народних представників — єдиний законодавчий орган держави. Всекитайські збори обирають Голову Китайської Народної Республіки, затверджують кандидатури прем'єра Державної ради (Центрального народного уряду) та інших вищих посадових осіб. У перервах між сесіями Зборів діє Постійний комітет Всекитайських зборів народних представників.
У 1958 році керівництво КПК розпочинає проведення курсу на дострокову побудову соціалізму, який отримав назву «великого стрибка». Політика «великого стрибка», що охопила всі сфери суспільно-політичного життя, супроводжувалася серйозними порушеннями Конституції КНР і завдала країні великої шкоди.
Нові нещастя китайському народу принесла так звана «культурна революція» (1966-1976 рр.), під лозунгами якої Мао Цзедун та його прихильники розпочали кампанію тотальної «чистки» партії та органів народної влади від своїх супротивників. «Культурна революція» призвела до серйозної деформації народної демократії в Китаї, що знайшло своє відображення в новій Конституції КНР 1975 року.
Основний закон 1975 року обмежив повноваження Всекитайських зборів Народних представників, зафіксував принцип призначення депутатів замість виборів, обмежив права національних меншин.
Після смерті Мао Цзедуна в 1978 році приймається Конституція, яка поновила ряд положень Конституції 1954 року. Розпочалося активне правове будівництво. І нарешті в 1982 році знов приймається нова Конституція КНР, яка закріпила багатоукладність економіки, внесла значні зміни в структуру вищих державних органів, розширила права і обов'язки громадян.
РОЗПАД КОЛОНІАЛЬНИХ РОЗДІЛ II/ ІМПЕРІЙ І УТВОРЕННЯ
НОВИХ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ
е,
-/характерною рисою сучасної епохи стала ліквідація колоніальної системи імперіалізму.
Криза колоніальної системи проявилася вже після Першої світової війни, коли національна буржуазія колоніальних і залежних країн розпочала боротьбу за національну незалежність. Національно-визвольний рух все більше розхитував підвалини колоніальних імперій, і після Другої світової війни в умовах демократичного піднесення Г революційної активності народу настав справжній крах колоніальних імперій.
З найбільшою виразністю процес руйнування колоніальної системи проявився в історії найбільшої колоніальної імперії — Британської.
§ 1. Остаточний розпад Британської колоніальної імперії
А Аісля Першої світової війни Британська імперія значно розширила свою територію за рахунок німецьких колоній і турецьких володінь. В Африці Великобританія захопила німецькі колонії: Того, Камерун, Танганьїку, Південно-Західну Африку. До Британії відійшла також німецька частина Нової Гвінеї, архіпелаг Бісмарка. Від Турції були відторгнуті Месопотамія (Ірак), Палестина і територія за рікою Йордан. До складу Британської імперії входили домініони, колонії, протекторати і мандатні території. У найсприятливіших умовах знаходилися домініони — Канада, Австралія, Південно-Африканський союз і Нова Зеландія. Саме вони і розпочали боротьбу за визнання своєї самостійності у внутрішніх і зовнішніх справах. На цей час домініони подеколи вже виступали як фактично самостійні держави: вони підписали Версальський договір, вступили в Лігу Націй тощо. Великобританія була змушена піти на поступки.
У 1926 і 1930 роках були проведені імперські конференції, які визначили, що домініони є «автономними державними одиницями всередині Британської імперії», рівними за статусом, що вони вільно об'єднуються «як члени Британської співдружності націй». У рішен-
383
Частина четверга
Історія держави і проса Новітнього чост
РтпаІ) колоніаьних імперій \ утворення ноки\ неіалежнил- держав \
Розділ II
нях конференцій підкреслювалося, що генерал-губернатори в домініонах повинні розглядатися як представники короля, а не уряду Великобританії, а це значно обмежувало їхні права і можливості.
Юридичним закріпленням рішень імперських конференцій 1926 і 1930 років став акт парламенту Великобританії -— Вестмінстерсь-кий статут 1931 року, який інколи називають Конституцією Британської співдружності націй.
Статут проголошував вільний союз членів Британської співдружності націй, об'єднаних «загальною вірністю короні». Відтепер дія законів, що були прийняті британським парламентом, поширювалася на домініони лише за їх згодою. Ніякі закони, прийняті парламентами домініонів, не могли вважатися недійсними на тій підставі, що вони суперечать англійському законодавству. Парламенти домініонів отримали можливість самостійно вирішувати питання зовнішньої політики. Генерал-губернатор у домініонах віднині призначався короною з •місцевих уродженців за порадою уряду домініону. Так, ще до Другої світов"о*І війни Канада, Австралія, Південно-Африканський союз, Нова Зеландія домоглися значної незалежності від метрополії, але повністю не поривали зв'язків з Великобританією, їм вигідно було залишатися у складі Британської співдружності, у зоні фунта стерлінгів.
У боротьбу за незалежність вступали й інші члени Британської колоніальної імперії. Анпто-афганський договір 1921 року визнав незалежність Афганістану. У 1922 році формально був визнаний суверенітет Єгипту, у 1930 році — Іраку. Внаслідок війни за незалежність статус домініону у 1921 році отримала Ірландія. Однак майже вся територія ірландської провінції Ольстер під назвою Північна Ірландія залишилася у складі Британської держави. У 1937 році ірландський уряд відмовився від статусу домініону. Парламент Ірландії приймає Конституцію і проголошує утворення незалежної держави Ейре. У 1949 році Ірландія виходить з Британської співдружності націй.
Новий, ще відчутніший підйом національно-визвольного руху відбувається після Другої світової війни.
Гинули колоніальні режими в Африці. У 1957 році здобуває незалежність Гана (колишня колонія Золотий Берег), у 1961 —Танганьїка, у 1962 — Уганда, у 1963 — Кенія, у 1964 році — Замбія. У 1956 році Англія втрачає Судан, який був проголошений незалежною республікою, Ірак.
У січні 1948 року була утворена незалежна республіка Бірманський Союз, яка відразу вийшла зі складу Британської співдружності.
Революція 23 липня 1952 року під керівництвом патріотичної організації «Вільні офіцери» на чолі з Г. А. Насером покінчила з британським пануванням у Єгипті. У червні 1953 року Єгипет був проголошений республікою.
У 1972 році остаточно була ліквідована залежність від Англії Цейлону, який перетворився на Республіку Шрі-Ланка. Британський Закон про незалежність Індії 1947 року утворив на її території два домініони: Пакістан і Індію. Останній у 1950 році став суверенною демократичною Республікою Індія.
Колоніальна імперія, яку століттями вибудовувала Британія, була остаточно зруйнована. Навіть такий далекоглядний політик, як У. Черчілль, не міг зрозуміти, що відбувається з колоніальною імперією. Коли британський уряд приймав рішення про надання незалежності Індії та Пакистану, він розлючено виступав проти такого рішення, називаючи його «торпедуванням» Британської імперії. Але врятувати її було вже неможливо.
§ 2. Криза Французької колоніальної імперії
Іісля Першої світової війни національно-визвольний рух охопив усі частини Французької колоніальної імперії. Протягом певного часу французька реакція боролася з ним за допомогою жорстоких репресій. Звіряче придушення повстання на острові Мадагаскар, під час якого було розстріляно понад 90 тисяч жителів, убивство багатьох тисяч арабів у Алжирі, розстріл демонстрацій у африканських колоніях — таким був режим відкритого військового придушення у французьких колоніях. Однак стримати прагнення народів до національної незалежності було неможливо. Героїчно боровся за свою національну і соціальну волю в'єтнамсь-' кий народ, домоглися незалежності Марокко, Туніс, Гвінея, а також інші колишні французькі колонії в Африці.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67