https://wodolei.ru/catalog/dushevie_kabini/Niagara/
У містах виборчі права надавалися повнолітнім чоловікам, які протягом останніх дванадцяти місяців були власниками або орендарями житлових будинків і сплачували всі грошові збори, також чоловікам, що наймали окремі квартири, сплачуючи за них не менше десяти фунтів стерлінгів на рік.
Таким чином, виборчі реформи 1832 і 1867 років, які остаточно ввели майновий ценз, були проведені в інтересах буржуазії та робітничої аристократії. У ході цих реформ відбулась організаційна перебудова двох головних політичних партій. Вігі остаточно стали партією промислової буржуазії і стали називатися ліберальною партією. Торі, які відбивали інтереси землевласницької аристократії і фінансової верхівки, отримали назву консерваторів.
Наприкінці XIX століття було прийнято ще кілька виборчих законів: про введення таємного голосування (1872 р.), про покарання за підкуп виборців (1883 р.). У 1884 році було проведено третю в XIX столітті виборчу реформу. Акт про народне представництво 1884 року скасував у містах майновий ценз, у графствах надав виборчі права платникам податків, які мешкали в окрузі протягом шести місяців, а також особам, які орендували квартири, сплачуючи не менше десяти фунтів стерлінгів на рік. Виборчий корпус зразу виріс з трьох до п'яти з половиною мільйона чоловік. У 1885 році були створені виборчі округи з певною кількістю населення.
Отже, після третьої виборчої реформи право голосу на парламентських виборах отримали:
1) всі, хто протягом дванадцяти місяців володів нерухомістю, що приносила десять фунтів стерлінгів доходу на рік. Крім того, необхідно було прожити у виборчому окрузі шість місяців і сплатити усі місцеві податки;
2) наймачі або власники житлових будинків, які сплачували податок на бідних;
3) землевласники-фригольдери, копігольдери, лізгольдери, які щорічно отримували певний прибуток;
4) орендарі квартир, що сплачували за квартиру не нижче десяти фунтів стерлінгів і прожили тут не менше дванадцяти місяців.
Права голосу не мали, як і раніше, жінки, чоловіки, молодші двадцяти одного року, а також особи, які протягом дванадцяти місяців
211
Частина третя
Історія держави і прана Нончго часу
Розвиток буржуаіної держави до початку XX століття
Розділ II
отримували допомогу від приходу. Діяла мажоритарна система виборів, зберігався «подвійний вотум».
§ 4. Подальший розвиток державних структур
У
місцевому управлінні також відбувалися зміни. Відразу після першої виборчої реформи 1835 року в інтересах промислової буржуазії було проведено реформу міського самоврядуван- . ня. Відповідно до неї управління містом передавалося виборним міським радам. У виборах цих органів брали участь усі платники податків — власники будинків і наймачі квартир, як чоловіки, так і жінки. Міська рада обирала на один рік мера міста і олдерменів.
У 1888 році була введена система самоврядування в графствах. Англія і Уельс були розбиті на 122 територіальні округи, що отримали найменування «адміністративних графств», або «графств-бургів», якими ставали великі міста. На чолі таких округів стояли представницькі органи — ради, яким було передано колишні адміністративні повноваження мирових судців. Активне виборче право мали особи, що досяг-ли двадцяти одного року, займали протягом дванадцяти місяців помешкання або частину помешкання, а також власники земельної ділянки, яка приносила прибуток не менше десяти фунтів стерлінгів на рік.
Акт 1894 року радикально реформував управління в приходах. Тут утворювалися приходські збори, в яких брали участь усі, .хто сплачував місцеві податки. Якщо кількість мешканців перевищувала вісімсот чоловік, утворювалася приходська рада, яку обирали приходські збори строком на один рік.
Збройні сили теж зазнали змін. В умовах широкої колоніальної експансії англійська буржуазія мала потребу не тільки в кваліфікованому чиновництві, але і в боєздатних армії і флоті. Постійна модернізація збройних сил, зростання воєнного бюджету були характерною рисою політики правлячих кіл Великобританії. З 1871 по 1900 рік витрати на військові потреби зросли в три рази.
Значну роль у створенні сучасної структури збройних сил Великобританії відіграли реформи воєнного міністра Кардуелла, які були проведені в 1870-1874 роках. Він розділив країну на десять територіальних округів, які, у свою чергу, розподілялися на військові округи: шістдесят шість піхотних, дванадцять артилерійських і два кавалерійських.
Була скасована система купівлі і продажу офіцерських посад. У 1883 році було прийнято Акт про морську оборону. Відбулася мо-
дернізація центральних органів управління збройними силами Великобританії.
У 1883 році був створений Особливий відділ Лондонської поліції. Його завданням стала боротьба з національно-визвольними рухами, а також з опозиційними політичними силами в самії Англії. Поліція Лондона і заснована 1874 року Ірландська королівська поліція були ударними підрозділами поліцейських формувань. Так, на кінець XIX століття в Лондонській поліції служила одна третина усіх поліцейських країни.
Особливий Постійний комітет з представників судових органів і ради графства призначав головного констебля графства. Головний констебль набирав поліцейський персонал і керував ним. У містах, що мали власну поліцію, її начальник призначався міською радою. Нагляд за полісменами здійснював Комітет громадської безпеки.
Місцеві поліцейські сили Великобританії формально були автономні. Однак, насправді вони завжди діяли під контролем міністерства внутрішніх справ, яке видавало обов'язкові відомчі правила та інструкції, а також визначало суми, необхідні на утримання місцевої поліції.
Складна судова система Англії в 1873-1876 роках також зазнала реформування.
Верховною судовою інстанцією Великобританії залишалася палата лордів. У 1876 році. Актом про апеляційну юрисдикцію був заснований інститут апеляційних лордів. Два апеляційних лорди повинні були засідати в палаті лордів, коли вона виконувала роль судового органу. Призначалися вони довічно.
Крім перевірки скарг на рішення Апеляційного суду в цивільних справах і Апеляційного суду в кримінальних справах палата лордів виступала і як суд першої інстанції для звинувачених у кримінальних злочинах перів.
Актами, прийнятими в 1873-1875 роках, була піддана реорганізації судова система Англії. Так, три головних суди «загального права», а також Суд канцлера, Суд по заповітах, Суд по розлученнях, Суд адміралтейства, Суд казначейської палати і Апеляційний суд канцлера були скасовані. В 1875 році створився новий Верховний суд Великобританії, який складався з двох частин: Високого суду і Апеляційного суду в цивільних справах. У свою чергу Високий суд мав такі відділення: 1) суд королівської лави; 2) суд канцлера; 3) суд загальних тяжб; 4) суд палати шахової, дошки; 5) суд у справах адмі-
212
213
Частина третя
Історія дерзісавп і права ___Нового часу______
ралтейства, заповітах, розлученнях. У 1881 році пройшла чергова реорганізація. У Високому суді було залишено лише три відділення: суд королівської лави, суд канцлера і суд у справах адміралтейства. Лорд — головний суддя, призначався короною за поданням прем'єр-міністра, інші судді вищих судів затверджувалися монархом за рекомендацією лорда-канцлера.
Глава II
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
§ 1. Соціально-економічний і політичний розвиток США наприкінці
XVIII століття — у першій половині
XIX століття
Пе
Іереможне завершення революційної вшни 1775-1783 років проти англійських колонізаторів, прийняття Конституції 1787 року остаточно ствердили нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки. Молода республіка розпочинала свій шлях і робила перші кроки у створенні власного федерального державного апарату.
Четвертого березня 1789 року розпочалася сесія першого конгресу США. Тридцятого квітня 1789 року Дж. Вашингтон вступає на посаду першого президента США. Формується виконавча влада. Приймаються закони про утворення перших департаментів — державного, військового і фінансового. Вводиться посада генерального атторнея, збирається на своє перше засідання Верховний суд. У вересні 1789 року конгрес прийняв закон про судоустрій. Поряд і паралельно з судами штатів створювалася федеральна судова система, яка складалася з Верховного суду, трьох окружних судів і тридцяти районних. Верховному суду було надано право відміни будь-якого закону, як федерального, так і окремих штатів, що суперечив конституції.
У наступні десятиліття США вступають у період промислового перевороту. До середини XIX століття в Сполучених Штатах було прокладено тридцять тисяч кілометрів залізничних шляхів, швидкими темпами розвивалося машинобудування. На північному заході виникали сотні тисяч дрібних фермерських господарств. На півдні
Роївиток бурзісутної держави Ч до початку XX століття____\_
Розділ II
і південному заході рабовласницькі плантаційні господарства поширювалися на нові території. Хоч США все ще залишалися аграрною країною, американський капіталізм у першій половині XIX століття розвивався такими темпами, яких не знала Європа.
У першій половині XIX століття територія Сполучених Штатів зросла в кілька разів за рахунок купівлі і прямої агресії. У 1803 році була придбана в Наполеона І за п'ятнадцять мільйонів доларів величезна Луїзіана. Після американо-мексиканської війни 1846-1848 років Мексика віддала США Техас, Каліфорнію, Аризону, Нью-Мексико, Неваду, Юту і частину Колорадо. Швидкими темпами зростала кількість населення США — з 5,3 мільйонів чоловік в 1800 році до 23,1 мільйона чоловік у 1850 році.
Водночас усе чіткішою ставала різниця в суспільно-економічному розвитку північних і південних територій США. Якщо на Півночі панувала капіталістична система вільної найманої праці, то на Півдні установилася система плантаційного господарства, яка ґрунтувалася на праці негрів-рабів. Ця різниця стала дуже швидко набувати непримиренних суперечностей, що поглиблювалися з кожним роком.
Річ у тім, що з двох основних завдань, які стояли перед північноамериканською революцією, повністю і остаточно було вирішене тільки одне — політичне. Тринадцять англійських колоній у Північній Америці звільнилися від метрополії, завоювали незалежність і утворили суверенну державу — Сполучені Штати Америки. Але друге завдання — суспільно-економічне, не було вирішене. Рабство негрів не було знищено, плантаційна система збереглася і розвивалася в південних штатах. Не було вирішене і аграрне питання.
Протистояння між промисловими північними штатами і рабовласницьким Півднем загострювалося під час вступу нових штатів до Союзу. На нові території претендували штати Півночі, яким вкрай необхідно було розширяти ринок збуту для своїх товарів. Крім того, рабовласницькі відносини на Півдні заважали вирішенню проблеми вільних робочих рук. Але нові землі були потрібні і південним штатам, які намагалися поширити рабовласницьку систему на нові території. Плантаційне господарство, яке було зайняте вирощуванням бавовни, тютюну, цукрової тростини, працювало головним чином на експорт, а свою потребу в промислових товарах задовольняло, як правило, за рахунок англійських виробів.
Міссурійськип компроміс. Суперечності між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю стали добре помітними вже на
214
215
Частина третя
Історія Оермсаки і права ____ Нового часу _
початку XIX століття. Першим відвертим зіткненням між Північчю і Півднем, що створило загрозу розколу країни, стаз конфлікт 1 ВІЗ-1820 років. Він виник у зв'язку з питанням про вступ до Союзу нового штату Міссурі На той час до складу США входило одинадцять рабовласницьких і одинадцять вільних штатів, а тому в такому впливовому органі, як сенат, було двадцять два сенатори від південних штатів і двадцять два — від північних. Штат Міссурі був рабовласницьким і тому, щоб підтримати і зберегти рівновагу, що склалася в сенаті, одночасно з Міссурі до Союзу увійшов щойно створений штат Мен.
Так було досягнуто історичної угоди — Міссурійського компромісу, який повинен був підтримати рівновагу представництва рабовласницьких і вільних штатів у сенаті.
Сенат схвалив резолюцію, згідно з якою було встановлено, що на північ від 36° ЗО' північної широти рабство буде заборонено. Було вирішено надалі приймати до Союзу одночасно по два штати: один вільний і один рабовласницький.
Міссурійський компроміс не усунув суперечностей, а лише відтягнув конфлікт між Північчю і Півднем. Позиції рабовласників щодалі стають сильнішими в конгресі і федеральному уряді, міцнішають вони і в Верховному суді США. Великий вплив там мала і партія рабовласників, так звана демократична партія.
З огляду на сприятливі обставини плантатори Півдня провадять через конгрес білль «Канзас — Небраска», за яким питання про долю цих нових штатів — бути їм рабовласницькими чи вільними — передавалося на вирішення населення цих штатів. Білль «Канзас — Небраска», таким чином, означав фактичне скасування Міссурійського компромісу. В 1857 році Верховний суд США прийняв рішення у справі негра Дреда Скотта, який, переселившись зі своїм хазяїном на Північ, вимагав, щоб його визнали вільним. Але Верховний суд США постановив, що переселення негра-раба у вільний штат не приводить його до звільнення.
У таких умовах представники Півночі намагаються покінчити з політичною гегемонією рабовласників. У 1854 році виникає республіканська партія, яку підтримували промислова буржуазія, фермерство, робітничий клас. Розвивається аболіціонізм — широкий рух за скасування рабства. І в 1860 році на президентських виборах перемогу отримав кандидат від республіканської партії, адвокат і публіцист, прихильник скасування рабства Авраам Лінкольн (1809-1865 рр.).
216
Роівиток оурзісуатої держачи до початку XX століття
Розділ II
§ 2. Громадянська війна 1861-1865 років
_П_а обрання Авраама Лінкольна президентом правлячі рабовласницькі кола відповіли відвертим заколотом— пішли на сецесію, тобто на вихід Із федерації.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Таким чином, виборчі реформи 1832 і 1867 років, які остаточно ввели майновий ценз, були проведені в інтересах буржуазії та робітничої аристократії. У ході цих реформ відбулась організаційна перебудова двох головних політичних партій. Вігі остаточно стали партією промислової буржуазії і стали називатися ліберальною партією. Торі, які відбивали інтереси землевласницької аристократії і фінансової верхівки, отримали назву консерваторів.
Наприкінці XIX століття було прийнято ще кілька виборчих законів: про введення таємного голосування (1872 р.), про покарання за підкуп виборців (1883 р.). У 1884 році було проведено третю в XIX столітті виборчу реформу. Акт про народне представництво 1884 року скасував у містах майновий ценз, у графствах надав виборчі права платникам податків, які мешкали в окрузі протягом шести місяців, а також особам, які орендували квартири, сплачуючи не менше десяти фунтів стерлінгів на рік. Виборчий корпус зразу виріс з трьох до п'яти з половиною мільйона чоловік. У 1885 році були створені виборчі округи з певною кількістю населення.
Отже, після третьої виборчої реформи право голосу на парламентських виборах отримали:
1) всі, хто протягом дванадцяти місяців володів нерухомістю, що приносила десять фунтів стерлінгів доходу на рік. Крім того, необхідно було прожити у виборчому окрузі шість місяців і сплатити усі місцеві податки;
2) наймачі або власники житлових будинків, які сплачували податок на бідних;
3) землевласники-фригольдери, копігольдери, лізгольдери, які щорічно отримували певний прибуток;
4) орендарі квартир, що сплачували за квартиру не нижче десяти фунтів стерлінгів і прожили тут не менше дванадцяти місяців.
Права голосу не мали, як і раніше, жінки, чоловіки, молодші двадцяти одного року, а також особи, які протягом дванадцяти місяців
211
Частина третя
Історія держави і прана Нончго часу
Розвиток буржуаіної держави до початку XX століття
Розділ II
отримували допомогу від приходу. Діяла мажоритарна система виборів, зберігався «подвійний вотум».
§ 4. Подальший розвиток державних структур
У
місцевому управлінні також відбувалися зміни. Відразу після першої виборчої реформи 1835 року в інтересах промислової буржуазії було проведено реформу міського самоврядуван- . ня. Відповідно до неї управління містом передавалося виборним міським радам. У виборах цих органів брали участь усі платники податків — власники будинків і наймачі квартир, як чоловіки, так і жінки. Міська рада обирала на один рік мера міста і олдерменів.
У 1888 році була введена система самоврядування в графствах. Англія і Уельс були розбиті на 122 територіальні округи, що отримали найменування «адміністративних графств», або «графств-бургів», якими ставали великі міста. На чолі таких округів стояли представницькі органи — ради, яким було передано колишні адміністративні повноваження мирових судців. Активне виборче право мали особи, що досяг-ли двадцяти одного року, займали протягом дванадцяти місяців помешкання або частину помешкання, а також власники земельної ділянки, яка приносила прибуток не менше десяти фунтів стерлінгів на рік.
Акт 1894 року радикально реформував управління в приходах. Тут утворювалися приходські збори, в яких брали участь усі, .хто сплачував місцеві податки. Якщо кількість мешканців перевищувала вісімсот чоловік, утворювалася приходська рада, яку обирали приходські збори строком на один рік.
Збройні сили теж зазнали змін. В умовах широкої колоніальної експансії англійська буржуазія мала потребу не тільки в кваліфікованому чиновництві, але і в боєздатних армії і флоті. Постійна модернізація збройних сил, зростання воєнного бюджету були характерною рисою політики правлячих кіл Великобританії. З 1871 по 1900 рік витрати на військові потреби зросли в три рази.
Значну роль у створенні сучасної структури збройних сил Великобританії відіграли реформи воєнного міністра Кардуелла, які були проведені в 1870-1874 роках. Він розділив країну на десять територіальних округів, які, у свою чергу, розподілялися на військові округи: шістдесят шість піхотних, дванадцять артилерійських і два кавалерійських.
Була скасована система купівлі і продажу офіцерських посад. У 1883 році було прийнято Акт про морську оборону. Відбулася мо-
дернізація центральних органів управління збройними силами Великобританії.
У 1883 році був створений Особливий відділ Лондонської поліції. Його завданням стала боротьба з національно-визвольними рухами, а також з опозиційними політичними силами в самії Англії. Поліція Лондона і заснована 1874 року Ірландська королівська поліція були ударними підрозділами поліцейських формувань. Так, на кінець XIX століття в Лондонській поліції служила одна третина усіх поліцейських країни.
Особливий Постійний комітет з представників судових органів і ради графства призначав головного констебля графства. Головний констебль набирав поліцейський персонал і керував ним. У містах, що мали власну поліцію, її начальник призначався міською радою. Нагляд за полісменами здійснював Комітет громадської безпеки.
Місцеві поліцейські сили Великобританії формально були автономні. Однак, насправді вони завжди діяли під контролем міністерства внутрішніх справ, яке видавало обов'язкові відомчі правила та інструкції, а також визначало суми, необхідні на утримання місцевої поліції.
Складна судова система Англії в 1873-1876 роках також зазнала реформування.
Верховною судовою інстанцією Великобританії залишалася палата лордів. У 1876 році. Актом про апеляційну юрисдикцію був заснований інститут апеляційних лордів. Два апеляційних лорди повинні були засідати в палаті лордів, коли вона виконувала роль судового органу. Призначалися вони довічно.
Крім перевірки скарг на рішення Апеляційного суду в цивільних справах і Апеляційного суду в кримінальних справах палата лордів виступала і як суд першої інстанції для звинувачених у кримінальних злочинах перів.
Актами, прийнятими в 1873-1875 роках, була піддана реорганізації судова система Англії. Так, три головних суди «загального права», а також Суд канцлера, Суд по заповітах, Суд по розлученнях, Суд адміралтейства, Суд казначейської палати і Апеляційний суд канцлера були скасовані. В 1875 році створився новий Верховний суд Великобританії, який складався з двох частин: Високого суду і Апеляційного суду в цивільних справах. У свою чергу Високий суд мав такі відділення: 1) суд королівської лави; 2) суд канцлера; 3) суд загальних тяжб; 4) суд палати шахової, дошки; 5) суд у справах адмі-
212
213
Частина третя
Історія дерзісавп і права ___Нового часу______
ралтейства, заповітах, розлученнях. У 1881 році пройшла чергова реорганізація. У Високому суді було залишено лише три відділення: суд королівської лави, суд канцлера і суд у справах адміралтейства. Лорд — головний суддя, призначався короною за поданням прем'єр-міністра, інші судді вищих судів затверджувалися монархом за рекомендацією лорда-канцлера.
Глава II
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
§ 1. Соціально-економічний і політичний розвиток США наприкінці
XVIII століття — у першій половині
XIX століття
Пе
Іереможне завершення революційної вшни 1775-1783 років проти англійських колонізаторів, прийняття Конституції 1787 року остаточно ствердили нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки. Молода республіка розпочинала свій шлях і робила перші кроки у створенні власного федерального державного апарату.
Четвертого березня 1789 року розпочалася сесія першого конгресу США. Тридцятого квітня 1789 року Дж. Вашингтон вступає на посаду першого президента США. Формується виконавча влада. Приймаються закони про утворення перших департаментів — державного, військового і фінансового. Вводиться посада генерального атторнея, збирається на своє перше засідання Верховний суд. У вересні 1789 року конгрес прийняв закон про судоустрій. Поряд і паралельно з судами штатів створювалася федеральна судова система, яка складалася з Верховного суду, трьох окружних судів і тридцяти районних. Верховному суду було надано право відміни будь-якого закону, як федерального, так і окремих штатів, що суперечив конституції.
У наступні десятиліття США вступають у період промислового перевороту. До середини XIX століття в Сполучених Штатах було прокладено тридцять тисяч кілометрів залізничних шляхів, швидкими темпами розвивалося машинобудування. На північному заході виникали сотні тисяч дрібних фермерських господарств. На півдні
Роївиток бурзісутної держави Ч до початку XX століття____\_
Розділ II
і південному заході рабовласницькі плантаційні господарства поширювалися на нові території. Хоч США все ще залишалися аграрною країною, американський капіталізм у першій половині XIX століття розвивався такими темпами, яких не знала Європа.
У першій половині XIX століття територія Сполучених Штатів зросла в кілька разів за рахунок купівлі і прямої агресії. У 1803 році була придбана в Наполеона І за п'ятнадцять мільйонів доларів величезна Луїзіана. Після американо-мексиканської війни 1846-1848 років Мексика віддала США Техас, Каліфорнію, Аризону, Нью-Мексико, Неваду, Юту і частину Колорадо. Швидкими темпами зростала кількість населення США — з 5,3 мільйонів чоловік в 1800 році до 23,1 мільйона чоловік у 1850 році.
Водночас усе чіткішою ставала різниця в суспільно-економічному розвитку північних і південних територій США. Якщо на Півночі панувала капіталістична система вільної найманої праці, то на Півдні установилася система плантаційного господарства, яка ґрунтувалася на праці негрів-рабів. Ця різниця стала дуже швидко набувати непримиренних суперечностей, що поглиблювалися з кожним роком.
Річ у тім, що з двох основних завдань, які стояли перед північноамериканською революцією, повністю і остаточно було вирішене тільки одне — політичне. Тринадцять англійських колоній у Північній Америці звільнилися від метрополії, завоювали незалежність і утворили суверенну державу — Сполучені Штати Америки. Але друге завдання — суспільно-економічне, не було вирішене. Рабство негрів не було знищено, плантаційна система збереглася і розвивалася в південних штатах. Не було вирішене і аграрне питання.
Протистояння між промисловими північними штатами і рабовласницьким Півднем загострювалося під час вступу нових штатів до Союзу. На нові території претендували штати Півночі, яким вкрай необхідно було розширяти ринок збуту для своїх товарів. Крім того, рабовласницькі відносини на Півдні заважали вирішенню проблеми вільних робочих рук. Але нові землі були потрібні і південним штатам, які намагалися поширити рабовласницьку систему на нові території. Плантаційне господарство, яке було зайняте вирощуванням бавовни, тютюну, цукрової тростини, працювало головним чином на експорт, а свою потребу в промислових товарах задовольняло, як правило, за рахунок англійських виробів.
Міссурійськип компроміс. Суперечності між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю стали добре помітними вже на
214
215
Частина третя
Історія Оермсаки і права ____ Нового часу _
початку XIX століття. Першим відвертим зіткненням між Північчю і Півднем, що створило загрозу розколу країни, стаз конфлікт 1 ВІЗ-1820 років. Він виник у зв'язку з питанням про вступ до Союзу нового штату Міссурі На той час до складу США входило одинадцять рабовласницьких і одинадцять вільних штатів, а тому в такому впливовому органі, як сенат, було двадцять два сенатори від південних штатів і двадцять два — від північних. Штат Міссурі був рабовласницьким і тому, щоб підтримати і зберегти рівновагу, що склалася в сенаті, одночасно з Міссурі до Союзу увійшов щойно створений штат Мен.
Так було досягнуто історичної угоди — Міссурійського компромісу, який повинен був підтримати рівновагу представництва рабовласницьких і вільних штатів у сенаті.
Сенат схвалив резолюцію, згідно з якою було встановлено, що на північ від 36° ЗО' північної широти рабство буде заборонено. Було вирішено надалі приймати до Союзу одночасно по два штати: один вільний і один рабовласницький.
Міссурійський компроміс не усунув суперечностей, а лише відтягнув конфлікт між Північчю і Півднем. Позиції рабовласників щодалі стають сильнішими в конгресі і федеральному уряді, міцнішають вони і в Верховному суді США. Великий вплив там мала і партія рабовласників, так звана демократична партія.
З огляду на сприятливі обставини плантатори Півдня провадять через конгрес білль «Канзас — Небраска», за яким питання про долю цих нових штатів — бути їм рабовласницькими чи вільними — передавалося на вирішення населення цих штатів. Білль «Канзас — Небраска», таким чином, означав фактичне скасування Міссурійського компромісу. В 1857 році Верховний суд США прийняв рішення у справі негра Дреда Скотта, який, переселившись зі своїм хазяїном на Північ, вимагав, щоб його визнали вільним. Але Верховний суд США постановив, що переселення негра-раба у вільний штат не приводить його до звільнення.
У таких умовах представники Півночі намагаються покінчити з політичною гегемонією рабовласників. У 1854 році виникає республіканська партія, яку підтримували промислова буржуазія, фермерство, робітничий клас. Розвивається аболіціонізм — широкий рух за скасування рабства. І в 1860 році на президентських виборах перемогу отримав кандидат від республіканської партії, адвокат і публіцист, прихильник скасування рабства Авраам Лінкольн (1809-1865 рр.).
216
Роівиток оурзісуатої держачи до початку XX століття
Розділ II
§ 2. Громадянська війна 1861-1865 років
_П_а обрання Авраама Лінкольна президентом правлячі рабовласницькі кола відповіли відвертим заколотом— пішли на сецесію, тобто на вихід Із федерації.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67