Качество, реально дешево 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Характерною рисою виборів є масовий абсентизм (відмова від участі у виборах), який особливо посилився в останні десятиліття. На виборах до конгресу бере участь трохи більше половини від усіх виборців.
Ще в 1870 році XV поправкою до Конституції Сполучених Штатів були надані виборчі права неграм. Однак довгий час продовжувалася практика масового відсторонення негрів від участі у виборах і тільки у 1957 році був прийнятий Закон про громадянські права, доповнений у 1960 році, що передбачав деякі правові гарантії забезпечення виборчих прав негрів. Була утворена комісія з громадянських прав, яка мала розслідувати випадки позбавлення громадян США права голосу на підставі «кольору шкіри, раси, релігії або національного походження».
Конгрес США повинен був знову і знову повертатися до питання про рівність виборчих прав. У 1964 році прийняли ще один Закон про громадянські права, який формально ліквідував дискримінацію негрів у всіх сферах економічного і політичного життя. Після цього у 1965 році було прийнято Закон про виборчі права, згідно з яким заборонялося використання спеціальних тестів для виборців, що могли привести до обмеження виборчих прав на основі «расової належності або кольору шкіри». У 1990 році конгрес схвалив ще один законопроект про громадянські права, але не зумів подолати вето президента Буша.
Відбувалися зміни і в самій роботі конгресу. В обох палатах конгресу— палаті представників і сенаті — основна робота переноситься в їхні комітети. Усі законопроекти проходять через постійні комітети і без їхнього схвалення не можуть бути поставлені на голосування палат. Кількість постійних комітетів невпинно зростає. У 1946 році у зв'язку з цим був прийнятий закон Про реорганізацію легісла-
314
315
Частина четверга
Історія держаяіі і права Новітнього чап
Розвиток бурзіїуаіпої {іерлсауи в XX столітті
\
Розділ І
тури, який знизив кількість постійних комітетів палати представників до дев'ятнадцяти, а сенату — до п'ятнадцяти. Однак з'являлися все нові і нові комітети і підкомітети. Наприклад, у 1957 році в конгресі вже налічувалося двісті підкомітетів і п'ятдесят один комітет.
У цьому ж Акті було узаконено існування при конгресі лоббі — агентів окремих корпорацій і організацій, які направлені в конгрес для «проштовхування» потрібних монополіям законопроектів. Тепер лоббі повинні були обов'язково реєструватися.
Зростає роль верхньої палати — сенату. Кількість штатів досягла п'ятдесяти і тому обирається сто сенаторів — по два від кожного штату.
Кожен конгресмен може мати помічників: у палаті представників — не більше п'ятнаддяти-шістнадцяти, у сенаті — не більше сімдесяти.
Президент очолює виконавчу владу Сполучених Штатів. Протягом усього XX століття чітко простежується тенденція неухильного посилення президентської влади, концентрації державної влади в руках президента. *
Американський президент виступає не тільки як глава держави, глава уряду, лідер однієї з двох провідних буржуазних партій, головнокомандувач і т.д., але і як головна особа, відповідальна за управління країною в кризових ситуаціях, як «арбітр» у регулюванні відносин між федерацією і штатами, як координатор економічної і соціальної політики США.
Наділення президента широкими повноваженнями у сфері економіки і соцішІьних відносин призвело до створення при президенті низки федеральних виконавчих органів, зокрема групи економічних радників, яка визначає основні напрями державно-монополістичної політики США.
Велике значення для посилення виконавчої влади Сполучених Штатів мало президентство Ф. Рузвельта. Політика «Нового курсу» дозволила йому втручатися в господарське життя країни і регулювати економіку. Але найбільший розквіт повноважень Рузвельта по регулюванню економіки США припадає на період Другої світової війни. Закон про ленд-ліз 1941 року дав президенту право розпорядження матеріальними ресурсами на суму в 46 мільярдів доларів, які він у вигляді озброєння, спорядження і т.д. особисто розподіляв між країнами, в обороні яких були зацікавлені Сполучені Штати. Багато з таких повноважень президента збереглися і після війни. Закон про виробництво на оборону, виданий 1950 року (після початку війни США в Кореї),
наділяв президента необмеженими повноваженнями по регулюванню економіки з метою переведення її на військові рейки.
Значно розширилися зовнішньополітичні повноваження президента. За допомогою виконавчих угод президент дістав можливість без згоди сенату укладати міжнародні договори і денонсувати їх. Наприклад, були укладені у 1969-1970 роках у такий спосіб договори з Південним В'єтнамом, Таїландом і т.д.
Виросли також конституційні військові повноваження президента, у тому числі і за рахунок конгресу. Право оголошувати війну Конституція, наприклад, вважає прерогативою конгресу. До Другої світової війни були допустимими президентські війни тільки тоді, коли мав місце напад на територію США. Тепер президент взагалі може розпочинати бойові дії без санкції конгресу. Так, президент Трумен у червні 1950 року почав війну в Кореї. В 1965 році розпочалася за наказом президента війна у В'єтнамі. За розпорядженням президента Клінтона відбувалися бомбардування Іраку, Косова.
Значне зростання військових повноважень президента стало причиною прийнятої у 1973 році спільної резолюції палат конгресу, згідно з якою при відсутності оголошення війни конгресом бойові дії, що їх розпочав президент, повинні бути припиненими через дев'яносто днів після їх початку. Але, як свідчить практика, контроль конгресу поки що не став ефективним.
Зріс вплив президента на законодавство, хоч Конституція і позбавляє його законодавчої ініціативи. Це досягається через президентські послання конгресу, які не тільки інформують конгрес про становище в країні, але і містять законодавчі пропозиції, які відразу стають предметом обговорення конгресу. Президент має можливість також вносити в конгрес соціально-економічні програми («новий курс», «велике суспільство» тощо).
Ще однією формою втручання президента в законодавчу діяльність конгресу є президентське вето, яке все більше перетворюється на абсолютне право. Наприклад, президент Трумен 631 раз застосовував вето, а конгрес подолав його тільки дев'ять разів.
Правотворча діяльність президента посилюється і за рахунок делегованого законодавства. На основі повноважень, наданих йому конгресом, президент видає «виконавчі накази», які мало чим відрізняються від самих законів. У деяких випадках важливе політико-правове значення набирають і прокламації президента, які мають, як правило, декларативний характер.
316
3!7
Частина четверта
Історія дерзісави і права Новітнього часу
Розвиток бурзісуазної дерзісави в XX столітті
Інколи конгрес намагається протистояти президенту, що харак- -,щ терно для періодів, коли президент представляє одну партію, а більшість членів конгресу — іншу. Подібна активність конгресу виявилася, наприклад, коли він розпочав процедуру імпічменту проти президента Клінтона.
Зберігається в США посада віце-президента, який обирається в тому ж порядку, що й президент. Віце-президент заміщує президента за його відсутності, головує в сенаті і виконує окремі доручення. Відповідно до Конституції Сполучених Штатів «у випадку усунення президента з посади або його смерті, відставки чи нездатності здійснювати права і обов'язки згідно з посадою повноваження президента переходять до віце-президента» (розд. 1, ст. II.). Так, американські президенти Г. Трумен, Л. Джонсон, Р. Ніксон, Дж. Форд до вступу на посаду президента посідали місце віце-президента.
Еволюція державного апарату США відбувалася протягом усього XX століття. Закономірним явищем державно-монополістичного 1 капіталізму є посилення виконавчої влади і виконавчого апарату. Роз- |
Кабінет президента США
\
Розділ І
Державний секретар
Міністерство фінансів
Міністерство торгівлі
Міністерство праці
Міністерство землеробства
Міністерство житлового будівництва
Міністерство оборони
Міністерство армії Міністерство флоту Міністерство авіації

Мі ністерство юстиції Генеральний атторней
ФБР |

Міністерство охорони здоров'я
Міністерство транспорту
Міністерство енергетики
Міністерство освіти
ширення державних функцій потребує утворення нових урядових установ, які отримують повноваження по регулюванню економічних, соціальних, політичних відносин, а також величезної маси урядовців.
Президент, як глава держави, очолює значний за своїми розмірами державний апарат. Безпосередньсг1.він призначає приблизно півтори тисячі посадових осіб, як сказано в Конституції США, «за порадою і за згодою сенату».
Президент призначає глав федеральних департаментів і міністерств, які входять до складу кабінету.
Президентський кабінет є суто дорадчим органом. Призначити члена кабінету або звільнити його може тільки президент. Він визначає чисельність кабінету і вирішує, яких посадових осіб вводити до нього. Нинішній президентський кабінет США включає тринадцять міністерств або відомств.
Поряд з кабінетом з 1939 року почав формуватися особливий адміністративний апарат при президенті, який отримав назву Виконавчого управління президента. Спочатку, за часів президентства Рузвельта, він створювався для забезпечення більшої ефективності
Управлінський апарат Білого дому
Керівник штату співробітників

І 1 І . і
Відділ | зв'язків з громадськістю | Група | помічника з політичних \ питань > • N Відділ зв'язків з Конгресом 1 Група [' спеціального : помічника І з національної І безпеки
Ш^,.,.. ':; •^•ЛШ^** дачяяяя!>*ЯВВИ™!»Г* ЖИда^гагІТ^-'^ЧИЯ™»
І І
Відділ з кадрових питань Відділдруку

Секретаріат президента
318
319
Частина четверта
Історія держаки і прана Новітнього часу
президентського керівництва у сфері державного регулювання економіки. Надалі значно розширився діапазон дії Виконавчого управління і значно зросла кількість помічників і радників президента, задіяних в цьому управлінні.
Структура Виконавчого управління президента включає апарат Білого дому і апарат Ради національної безпеки. До складу Виконавчого управління входить на правах низових ланок велика кількість різного роду рад і управлінь (адміністративно-бюджетне управління, економічна рада, управління науково-технічної політики тощо).
Апарат Білого дому досить численний. До його складу входять керівник штату співробітників Білого дому, його замісник, помічники і радник президента з питань внутрішньої політики. Вони спираються на численні відділи і групи.
Ще більш складною є структура Ради національної безпеки, яка була створена у 1947 році на основі Закону про національну безпеку. Основне завдання Ради — координація роботи усіх відомств, що вирішують зовнішньополітичні проблеми. Керівництво Радою національної безпеки належить президенту і помічнику президента з національної безпеки.
До складу Ради національної безпеки входять комітет з воєнної і зовнішньої політики, комітет з питань розвідки. Рекомендації президенту розробляються у відділах військових і розвідувальних програм, зарубіжної економіки, глобальних проблем, а також у регіональних відділах (країн Західної Європи, Африки і т.д.).
Типовою рисою в розвитку державного апарату США в XX столітті була його мілітаризація. Відбувалося постійне зростання ролі військово-державної бюрократії, інтереси якої уособлює міністерство оборони США — Пентагон, що стало одним з найвпливовіших відомств у державному механізмі США.
Створено досить складний військовий управлінський апарат. Він має суто військові ланки, на чолі яких стоїть Об'єднаний комітет начальників штабів: штабу армії, штабу військово-морських сил і війско-во-повітряних сил. Специфікою військового механізму США є входження до військової верхівки цивільних осіб—міністрів окремих видів збройних сил, їхніх заступників і помічників. Усі вони підпорядковані міністру оборони США. Президент призначає міністра оборони і затверджує начальників штабів і голову їх Об'єднаного комітету.
Збройні сили відіграють дуже важливу роль у державному механізмі Сполученігх Штатів. Витрати на збройні сили СТА складають
320
Розвиток буржуазної держави в Х\ столітті
Розділ І
величезну суму. Асигнування Пентагону в 1989 рот склали, наприклад, 305 мільярдів доларів, що не може йти ні в яке порівняння з до-ьоєнними витратами, що дорівнювали 1,4 мільярдам доларів.
У вересні 1940 року вперше в історії США в мирний час був прийнятий Закон про загальну військову повинність. Після закінчення Другої світової війни США зберегли величезну армію Строк військової служби був підвищений з двадцяти одного до двадцяти чотирьох місяців. Через деякий час загальна військова повинність була скасована, але в 1957 році знову поновлена і продовжувалася до 1973 року, коли був виданий наказ президента про добровільний принцип формування армії.
За даними Пентагону у 1988 році чисельність збройних сил США досягала 2 мільйони 121 тисячі 659 чоловік. До цього слід додати близько мільйона резервістів і ще один мільйон цивільних осіб, що перебувають на службі Пентагону.
Система поліцейських органів США досить складна. Вона обумовлена федеральним устроєм країни.
Кількість поліцейських США досягає приблизно півмільйона чоловік. Організаційно поліція розподіляється на федеральну поліцію, поліцію штатів і місцеву поліцію. Поліцейські сили цих видів мають різні повноваження, різні джерела фінансування. Суворе розмежування функцій між цими розрядами поліції відсутнє. Структура і компетенція різні в окремих штатах і містах.
Вищою для федеральної поліції інстанцією є Федеральне бюро розслідування — ФБР, яке входить до системи міністерства юстиції.
У 1907 році міністр юстиції Ч. Бонапарт створив спеціальне Бюро розслідування, яке в 1935 році було перетворене на ФБР.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67


А-П

П-Я