https://wodolei.ru/catalog/mebel/komplekty/Pelipal/
Свій прояв вона знайшла в спробах державного перевороту.
Першим намагався знищити республіку і відновити монархію президент Франції маршал Мак-Магон (командувач версальськими військами за часів Паризької Комуни). Але зроблена ним 1877 року спроба державного перевороту закінчилася повним провалом. Слідом за ним в 1889 році намагався захопити владу генерал Буланже. Однак він сам злякався і втік до Бельгії. І, нарешті, ще один наступ реакції на республіку відбувся під час так званої справи Дрейфуса, але і він закінчився поразкою.
Третя республіка вистояла, а монархісти остаточно втратили свій вплив. У 1884 році була прийнята конституційна поправка, згідно з якою «республіканська форма правління не може бути предметом перегляду».
248
Розвиток буржуазної дсрмсави до початку XXсто.Ііття
Розділ II
Глава IV НІМЕЧЧИНА
с
Л^Іб'сднання Німеччини через Прусську монархію. Буржуазна революція 1848 року в Німеччині зазнала поразки. Завдання, які стояли перед революцією, — соціально-економічне (ліквідація феодальних відносин) і політичне (об'єднання країни) не були вирішені. Об'єднання Німеччини залишалося невідкладним завданням. Політична роздробленість гальмувала подальший економічний розвиток. Вона була основою реакційних політичних режимів.
Різні соціальні групи боролися за об'єднання країни. В цьому були зацікавлені буржуазія, частина юнкерства, робітничий клас, селянство.
Вирішення такого загальнонімецького питання можливе було двома шляхами: революційним — через великонімецьку республіку, і реакційним — через об'єднання країни під владою одного із німецьких монархів за допомогою насильницьких, грабіжницьких воєн. І слід визнати, що об'єктивно обидва варіанти були можливими.
Серйозною спробою реалізувати революційний варіант була революція 1848 року. Однак утворити великонімецьку республіку не пощастило.
Але і після п.оразки революції 1848 року робітничий клас, був готовим до боротьби. Для перемоги була необхідна пролетарська партія. Саме в цей час виникає Німецький робітничий союз, але він не став бойовим авангардом. Керівником Союзу був Лассаль, який загинув на дуелі. Після нього партію очолив молодий енергійний Швейцер, який, як з'ясувалося, був зв'язаний з поліцією. Революційний шлях став неможливим.
Залишався реакційний варіант, а саме — об'єднання силою, під зверхністю наймогутнішої німецької держави.
Гегемоном серед німецьких держав спочатку вважалася Австрія. Але поступово на перше місце виходить Пруссія. У 1861 році королем Пруссії стає Вільгельм, який з метою посилення Пруссії вносить у ландтаг проект рішення про створення чотирьохсоттисячної армії. Ландтаг був проти цього, але Вільгельм витрачає необхідні суми без згоди ландтагу. В 1862 році він призначає міністром-президентом представника прусського юнкерства Отто фон Бісмарка, переконаного монархіста, прихильника рішучих дій.
249
Частина третя
Історія держави і права _____Нового часу_____
Бісмарк відразу перейшов у наступ. Він роз'яснював парламентській опозиції, що її «паперова конституція і парламентське голосування не варті мідного гроша», що він буде до кінця «боротися з лібералізмом» і не допустить «хазяйнування парламенту». Бісмарк розпускає палати, провадить військову реформу, значно збільшуючи чисельність армії. «Не промовами і не голосуванням вирішуються найважливіші питання часу, — казав Бісмарк, — а залізом і кров'ю».
Посилившись, Пруссія починає загарбницькі війни, боротьбу за насильницьке приєднання сусідніх держав. У 1861 році відбулася війна проти Данії, внаслідок якої в Данії були відібрані Шлезвіг і Голь-штинія. В 1866 році в битві при Садовій було розгромлено австрійську армію. Після цього Австрію виключили з Німецького союзу.
Перемога над своїм основним супротивником дозволила Пруссії створити об'єднання частини німецьких держав під власним керівництвом. У 1866 році було утворено Північнонімецький союз, що об'єднав двадцять одну німецьку державу, а 1867 року — прийнято Конституцію Союзу. Президентом Північнонімецького союзу Конституція визначила прусського короля. Він отримав всю повноту виконавчої влади, яку він доручав союзному канцлеру, що відповідав тільки перед президентом. Створювалися також дві падати: рейхстаг, який обирався населенням, і союзна рада з представників окремих держав. Так під гегемонією Пруссії було об'єднано частину Німеччини.
За межами утвореного Союзу залишалися південнонімецькі держави, їх приєднанню до Союзу заважалзФранція. Конфлікт між Пруссією і Францією знайшов своє завершення у франко-прусській війні 1870 року. Перемога була на боці Пруссії, яка отримала контрибуцію з Франції і приєднала ряд південнонімецьких територій. Вісімнадцятого січня 1871 року в Версалі Вільгельм І був проголошений німецьким імператором. Так виникла нова (друга) Німецька імперія.
Шістнадцятого квітня 1871 року установчий рейхстаг прийняв Конституцію Німеччини. Союзна територія складалася з двадцяти двох монархій і трьох вільних міст. Конституція передавала всю повноту суверенних прав Німецькій імперії в цілому. «Імперія користується правом законодавства в межах союзної території на підставі змісту даної конституції і притому так, — було сказано в статті 2, — що імперські закони вважаються вищими від законів кожної держави». Імперському законодавству підлягали такі важливі справи, як зовнішні відносини, військо і військовий флот імперії, митне і торгове законодавство, законодавство про податки, які йдуть на потре-
250
г
Розвиток буржуазної держави до початку XX століття
Розділ II
бу імперії, визначення системи мір і ваг, законодавство про цивільне, карне право і судочинство і т.д.
Окремі держави, що входили до складу імперії, зберігали свої конституції, ландтаги, уряди, але їх автономія була дуже обмеженою.
Імперське законодавство здійснювалося рейхстагом і союзною радою (бундесратом). Рейхстаг обирався спочатку на три, а потім на п'ять років. Збирався щорічно. Ніякого контролю над міністерствами рейхстаг не мав. Союзна рада складалася з представників союзних держав, призначених їх урядами. Всього було п'ятдесят вісім депутатів. Кожна держава отримувала певну кількість голосів — від одного до шести. Але Пруссії було надано сімнадцять голосів. Поряд з рейхстагом союзна рада брала участь у законодавстві; утворювала постійні комітети. Вона могла засідати самостійно, рейхстаг такої можливості не мав. Бундесрат мав право передавати імператору своє рішення щодо розпуску рейхстагу.
Главою імперії був Німецький імператор (кайзер) — король Пруссії. «Головування в союзі належить королю Пруссії, — було сказано в статті 11 Конституції, — який має титул Німецького імператора». Йому належало право скликати і закривати рейхстаг і союзну раду. Він призначав чиновників, а в разі необхідності давав розпорядження про їх відставку.
Державний лад Німецької імперії 1871 року
ІМПЕРСЬКИЙ КАНЦЛЕР
РЕЙХСТАГ (382 депутати)
Імперська канцелярія 1
ґ
.І.
Ландтаг ВЮРТЕМБЕРГ
Монарх
251
т
Частина третя
Історія держаки і права Нового часу
Особливе місце займав єдиний імперський міністр з величезними повноваженнями — імперський канцлер. Він призначався імператором і відповідав лише перед ним. Головував у бундесраті, керував постійними комітетами, підписував закони після імператора. За поданням канцлера імператор призначав і звільняв статс-секретарів закордонних справ, внутрішніх справ, адміралтейства, скарбниці і колоній.
Спеціальний розділ Конституції був присвячений імперській армії. Кожен німець повинен був служити в армії сім років, витрати на армію несли усі держави. Але і в мирний, і в воєнний час армія перебувала під командуванням імператора.
Конституція забезпечувала панування Пруссії в Німецькій імперії. Основний закон досить чітко відбивав гегемонію Пруссії в Союзі. Про це свідчили такі факти: головування в Союзі належало королю Пруссії, тобто імператору (ст. 11), в бундесраті Пруссія мала сімнадцять голосів, а зміни в Конституції вважалися недійсними, якщо чотирнадцять голосів будуть подані проти (статті 6 і 78), головував в союзній раді канцлер, який призначався королем Пруссії (ст. 15), армія була підпорядкована імператору -т- прусському королю (ст. 63), в армії було введено «в повному обсязі прусське військове законодавство» (ст. 61), імператор мав право оголосити на воєнному стані кожну частину імперії (ст, 68), було в нього і право екзекуції — покарання члена Союзу, який не хотів визнавати рішення імперії (ст. 19).
Особлива увага приділялася в Німецькій імперії поліції. Поліцейський корпус був підпорядкований статс-секретарю внутрішніх справ, що забезпечувало централізацію і давало можливість встановити найсуворіший поліцейський режим.
Судова система Німеччини визначалася Законом про судові установи 1877 року. В окремих державах Союзу існували три судові інстанції. Першою з них був дільничний суд. Тут усі цивільні справи розглядалися одноосібне суддею, а кримінальні — або одноосіб-но, або за участю двох шефенів (засідателів). Компетенцією земських судів був розгляд цивільних, комерційних і кримінальних справ, а також розгляд апеляційних скарг на вироки і рішення дільничних судів. Вищі земські суди розглядали скарги на рішення і вироки судових установ і в апеляційному, і в касаційному порядку.
Загальнонімецьким був імперський суд. Його члени призначалися імператором. У складі суду були цивільний і кримінальний сенати (відділення).
252
Розпиток бурмсутної держави _ до початку XX століття
\
Розділ II
При всіх судах перебувала прокуратура, яка була реорганізована 1877 року на зразок французької. Прокуратурі була підпорядкована поліція, яка під її керівництвом провадила дізнання в кримінальних справах.
Адвокатура була організована на основі Положення 1878 року як самоврядна корпорація.
Глава V ЯПОНІЯ
«.Г еставрація Мейдзі». Початок революційних буржуазних перетворень у Японії припадає на кінець 60-х років XIX століття.
Розвиток товарно-грошових відносин і капіталістичного укладу невідворотно руйнував феодальне натуральне господарство. Серед населення міст і сіл посилювався процес соціальної диференціації, зростала експлуатація. Прямим наслідком таких змін було поширення протиурядових настроїв серед певних верств населення.
Боротьба японського селянства проти голоду, податкового утиску, зловживань адміністрації, здирства лихварів виливалася у відкриті повстання, брали участь у яких і міські низи.
Буржуазія, що народжувалася, була незадоволена роздробленістю Японії, збереженням цехів і гільдій, дріб'язковою регламентацією ремесла і торгівлі. Антиурядовий рух торкнувся і деякої частини великих феодалів, а також частини самураїв.
Загальне незадоволення викликала нездатність уряду протистояти натиску іноземного капіталу. У 1865 році Англія, Франція, США, Голландія домоглися ратифікації Японією нерівноправних торговельних договорів.
У таких умовах боротьба проти сегунату Токугави і великих феодалів (дайме), на яких він спирався, стає ідейною платформою, на якій відбувається зближення різноманітних антиурядових сил.
Скориставшись ситуацією, що склалася, група феодалів економічно розвинутого південного заходу країни, яка була тісно пов'язана з буржуазією, в 1867 році розпочала збройний виступ і зажадала від сегуна передати владу імператору. Державна система управління сегунату була паралізована, антиурядові сили перемогли.
253
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Розвиток бурзісуазної держави \ до початку XX століття \
Розділ II
Ці події 1867-1868 років в історії Японії отримали назву Мейдзі ісін, або «реставрація Мейдзі» — від офіційної назви епохи правління імператора Муцухіто. В історичній літературі часто зустрічається інша назва — революція Мейдзі.
Відповідно до Маніфесту імператора від 9 грудня 1867 року було затверджено відставку уряду Токугави, посаду сегуна скасовано. Відновлювалася імператорська влада. У зв'язку з тим скасовувалися посади регента, головного радника імператора і уряд бакуфу.
Реставрація Мейдзі стала початком процесу, який розчищав шлях для розвитку капіталістичних відносин, для становлення буржуазної
держави.
Економічні перетворення знайшли своє втілення в буржуазних реформах 70—80-х років. Особливе місце серед них посідає аграрна реформа 1872-1873 років. Вона закріпила нові поземельні відносини, привела до ліквідації усіх феодальних прав на землю. Імператор видав указ, за яким усі землі, які знаходилися у володінні тієї чи іншої особи, ставали її власністю. Земля перетворювалася на відчужувану капіталістичну власність, за яку слід було сплачувати єдиний поземельний податок на користь державної казни. Земельна монополія дворянства була ліквідована. В той же час селяни-орендарі права власності на землю не отримали. Втратило селянство общинні землі — луки, ліси, пустища. Зберегла реформа багато феодальних пережитків.
Одночасно були скасовані усі привілеї великих феодалів — дайме. Замість відібраних прав держава надавала їм високе винагородження у вигляді пенсій.
Капіталістичному розвиткові країни сприяла ліквідація усіх торговельних обмежень, скасування цехів і гільдій, тарифних кордонів між провінціями, упорядкування грошової системи. В 1871 році було дозволено вільне пересування по країні, надавалася свобода вибору професійної діяльності. Самураям було дозволено займатися торгівлею, ремеслом. Була проведена реформа японської школи, традиційної системи освіти.
Буржуазні реформи, проведені імператорським урядом, були половинчасті, носили обмежений характер. Проте вони мали великий вплив на економічний розвиток країни, сприяли її централізації і створювали умови для успішного розвитку капіталістичних відносин.
Держава вкладала великі кошти в текстильну і воєнну галузі економіки. У більшості галузей промисловості (вугільній, електротех-
254
нічній і т.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Першим намагався знищити республіку і відновити монархію президент Франції маршал Мак-Магон (командувач версальськими військами за часів Паризької Комуни). Але зроблена ним 1877 року спроба державного перевороту закінчилася повним провалом. Слідом за ним в 1889 році намагався захопити владу генерал Буланже. Однак він сам злякався і втік до Бельгії. І, нарешті, ще один наступ реакції на республіку відбувся під час так званої справи Дрейфуса, але і він закінчився поразкою.
Третя республіка вистояла, а монархісти остаточно втратили свій вплив. У 1884 році була прийнята конституційна поправка, згідно з якою «республіканська форма правління не може бути предметом перегляду».
248
Розвиток буржуазної дсрмсави до початку XXсто.Ііття
Розділ II
Глава IV НІМЕЧЧИНА
с
Л^Іб'сднання Німеччини через Прусську монархію. Буржуазна революція 1848 року в Німеччині зазнала поразки. Завдання, які стояли перед революцією, — соціально-економічне (ліквідація феодальних відносин) і політичне (об'єднання країни) не були вирішені. Об'єднання Німеччини залишалося невідкладним завданням. Політична роздробленість гальмувала подальший економічний розвиток. Вона була основою реакційних політичних режимів.
Різні соціальні групи боролися за об'єднання країни. В цьому були зацікавлені буржуазія, частина юнкерства, робітничий клас, селянство.
Вирішення такого загальнонімецького питання можливе було двома шляхами: революційним — через великонімецьку республіку, і реакційним — через об'єднання країни під владою одного із німецьких монархів за допомогою насильницьких, грабіжницьких воєн. І слід визнати, що об'єктивно обидва варіанти були можливими.
Серйозною спробою реалізувати революційний варіант була революція 1848 року. Однак утворити великонімецьку республіку не пощастило.
Але і після п.оразки революції 1848 року робітничий клас, був готовим до боротьби. Для перемоги була необхідна пролетарська партія. Саме в цей час виникає Німецький робітничий союз, але він не став бойовим авангардом. Керівником Союзу був Лассаль, який загинув на дуелі. Після нього партію очолив молодий енергійний Швейцер, який, як з'ясувалося, був зв'язаний з поліцією. Революційний шлях став неможливим.
Залишався реакційний варіант, а саме — об'єднання силою, під зверхністю наймогутнішої німецької держави.
Гегемоном серед німецьких держав спочатку вважалася Австрія. Але поступово на перше місце виходить Пруссія. У 1861 році королем Пруссії стає Вільгельм, який з метою посилення Пруссії вносить у ландтаг проект рішення про створення чотирьохсоттисячної армії. Ландтаг був проти цього, але Вільгельм витрачає необхідні суми без згоди ландтагу. В 1862 році він призначає міністром-президентом представника прусського юнкерства Отто фон Бісмарка, переконаного монархіста, прихильника рішучих дій.
249
Частина третя
Історія держави і права _____Нового часу_____
Бісмарк відразу перейшов у наступ. Він роз'яснював парламентській опозиції, що її «паперова конституція і парламентське голосування не варті мідного гроша», що він буде до кінця «боротися з лібералізмом» і не допустить «хазяйнування парламенту». Бісмарк розпускає палати, провадить військову реформу, значно збільшуючи чисельність армії. «Не промовами і не голосуванням вирішуються найважливіші питання часу, — казав Бісмарк, — а залізом і кров'ю».
Посилившись, Пруссія починає загарбницькі війни, боротьбу за насильницьке приєднання сусідніх держав. У 1861 році відбулася війна проти Данії, внаслідок якої в Данії були відібрані Шлезвіг і Голь-штинія. В 1866 році в битві при Садовій було розгромлено австрійську армію. Після цього Австрію виключили з Німецького союзу.
Перемога над своїм основним супротивником дозволила Пруссії створити об'єднання частини німецьких держав під власним керівництвом. У 1866 році було утворено Північнонімецький союз, що об'єднав двадцять одну німецьку державу, а 1867 року — прийнято Конституцію Союзу. Президентом Північнонімецького союзу Конституція визначила прусського короля. Він отримав всю повноту виконавчої влади, яку він доручав союзному канцлеру, що відповідав тільки перед президентом. Створювалися також дві падати: рейхстаг, який обирався населенням, і союзна рада з представників окремих держав. Так під гегемонією Пруссії було об'єднано частину Німеччини.
За межами утвореного Союзу залишалися південнонімецькі держави, їх приєднанню до Союзу заважалзФранція. Конфлікт між Пруссією і Францією знайшов своє завершення у франко-прусській війні 1870 року. Перемога була на боці Пруссії, яка отримала контрибуцію з Франції і приєднала ряд південнонімецьких територій. Вісімнадцятого січня 1871 року в Версалі Вільгельм І був проголошений німецьким імператором. Так виникла нова (друга) Німецька імперія.
Шістнадцятого квітня 1871 року установчий рейхстаг прийняв Конституцію Німеччини. Союзна територія складалася з двадцяти двох монархій і трьох вільних міст. Конституція передавала всю повноту суверенних прав Німецькій імперії в цілому. «Імперія користується правом законодавства в межах союзної території на підставі змісту даної конституції і притому так, — було сказано в статті 2, — що імперські закони вважаються вищими від законів кожної держави». Імперському законодавству підлягали такі важливі справи, як зовнішні відносини, військо і військовий флот імперії, митне і торгове законодавство, законодавство про податки, які йдуть на потре-
250
г
Розвиток буржуазної держави до початку XX століття
Розділ II
бу імперії, визначення системи мір і ваг, законодавство про цивільне, карне право і судочинство і т.д.
Окремі держави, що входили до складу імперії, зберігали свої конституції, ландтаги, уряди, але їх автономія була дуже обмеженою.
Імперське законодавство здійснювалося рейхстагом і союзною радою (бундесратом). Рейхстаг обирався спочатку на три, а потім на п'ять років. Збирався щорічно. Ніякого контролю над міністерствами рейхстаг не мав. Союзна рада складалася з представників союзних держав, призначених їх урядами. Всього було п'ятдесят вісім депутатів. Кожна держава отримувала певну кількість голосів — від одного до шести. Але Пруссії було надано сімнадцять голосів. Поряд з рейхстагом союзна рада брала участь у законодавстві; утворювала постійні комітети. Вона могла засідати самостійно, рейхстаг такої можливості не мав. Бундесрат мав право передавати імператору своє рішення щодо розпуску рейхстагу.
Главою імперії був Німецький імператор (кайзер) — король Пруссії. «Головування в союзі належить королю Пруссії, — було сказано в статті 11 Конституції, — який має титул Німецького імператора». Йому належало право скликати і закривати рейхстаг і союзну раду. Він призначав чиновників, а в разі необхідності давав розпорядження про їх відставку.
Державний лад Німецької імперії 1871 року
ІМПЕРСЬКИЙ КАНЦЛЕР
РЕЙХСТАГ (382 депутати)
Імперська канцелярія 1
ґ
.І.
Ландтаг ВЮРТЕМБЕРГ
Монарх
251
т
Частина третя
Історія держаки і права Нового часу
Особливе місце займав єдиний імперський міністр з величезними повноваженнями — імперський канцлер. Він призначався імператором і відповідав лише перед ним. Головував у бундесраті, керував постійними комітетами, підписував закони після імператора. За поданням канцлера імператор призначав і звільняв статс-секретарів закордонних справ, внутрішніх справ, адміралтейства, скарбниці і колоній.
Спеціальний розділ Конституції був присвячений імперській армії. Кожен німець повинен був служити в армії сім років, витрати на армію несли усі держави. Але і в мирний, і в воєнний час армія перебувала під командуванням імператора.
Конституція забезпечувала панування Пруссії в Німецькій імперії. Основний закон досить чітко відбивав гегемонію Пруссії в Союзі. Про це свідчили такі факти: головування в Союзі належало королю Пруссії, тобто імператору (ст. 11), в бундесраті Пруссія мала сімнадцять голосів, а зміни в Конституції вважалися недійсними, якщо чотирнадцять голосів будуть подані проти (статті 6 і 78), головував в союзній раді канцлер, який призначався королем Пруссії (ст. 15), армія була підпорядкована імператору -т- прусському королю (ст. 63), в армії було введено «в повному обсязі прусське військове законодавство» (ст. 61), імператор мав право оголосити на воєнному стані кожну частину імперії (ст, 68), було в нього і право екзекуції — покарання члена Союзу, який не хотів визнавати рішення імперії (ст. 19).
Особлива увага приділялася в Німецькій імперії поліції. Поліцейський корпус був підпорядкований статс-секретарю внутрішніх справ, що забезпечувало централізацію і давало можливість встановити найсуворіший поліцейський режим.
Судова система Німеччини визначалася Законом про судові установи 1877 року. В окремих державах Союзу існували три судові інстанції. Першою з них був дільничний суд. Тут усі цивільні справи розглядалися одноосібне суддею, а кримінальні — або одноосіб-но, або за участю двох шефенів (засідателів). Компетенцією земських судів був розгляд цивільних, комерційних і кримінальних справ, а також розгляд апеляційних скарг на вироки і рішення дільничних судів. Вищі земські суди розглядали скарги на рішення і вироки судових установ і в апеляційному, і в касаційному порядку.
Загальнонімецьким був імперський суд. Його члени призначалися імператором. У складі суду були цивільний і кримінальний сенати (відділення).
252
Розпиток бурмсутної держави _ до початку XX століття
\
Розділ II
При всіх судах перебувала прокуратура, яка була реорганізована 1877 року на зразок французької. Прокуратурі була підпорядкована поліція, яка під її керівництвом провадила дізнання в кримінальних справах.
Адвокатура була організована на основі Положення 1878 року як самоврядна корпорація.
Глава V ЯПОНІЯ
«.Г еставрація Мейдзі». Початок революційних буржуазних перетворень у Японії припадає на кінець 60-х років XIX століття.
Розвиток товарно-грошових відносин і капіталістичного укладу невідворотно руйнував феодальне натуральне господарство. Серед населення міст і сіл посилювався процес соціальної диференціації, зростала експлуатація. Прямим наслідком таких змін було поширення протиурядових настроїв серед певних верств населення.
Боротьба японського селянства проти голоду, податкового утиску, зловживань адміністрації, здирства лихварів виливалася у відкриті повстання, брали участь у яких і міські низи.
Буржуазія, що народжувалася, була незадоволена роздробленістю Японії, збереженням цехів і гільдій, дріб'язковою регламентацією ремесла і торгівлі. Антиурядовий рух торкнувся і деякої частини великих феодалів, а також частини самураїв.
Загальне незадоволення викликала нездатність уряду протистояти натиску іноземного капіталу. У 1865 році Англія, Франція, США, Голландія домоглися ратифікації Японією нерівноправних торговельних договорів.
У таких умовах боротьба проти сегунату Токугави і великих феодалів (дайме), на яких він спирався, стає ідейною платформою, на якій відбувається зближення різноманітних антиурядових сил.
Скориставшись ситуацією, що склалася, група феодалів економічно розвинутого південного заходу країни, яка була тісно пов'язана з буржуазією, в 1867 році розпочала збройний виступ і зажадала від сегуна передати владу імператору. Державна система управління сегунату була паралізована, антиурядові сили перемогли.
253
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Розвиток бурзісуазної держави \ до початку XX століття \
Розділ II
Ці події 1867-1868 років в історії Японії отримали назву Мейдзі ісін, або «реставрація Мейдзі» — від офіційної назви епохи правління імператора Муцухіто. В історичній літературі часто зустрічається інша назва — революція Мейдзі.
Відповідно до Маніфесту імператора від 9 грудня 1867 року було затверджено відставку уряду Токугави, посаду сегуна скасовано. Відновлювалася імператорська влада. У зв'язку з тим скасовувалися посади регента, головного радника імператора і уряд бакуфу.
Реставрація Мейдзі стала початком процесу, який розчищав шлях для розвитку капіталістичних відносин, для становлення буржуазної
держави.
Економічні перетворення знайшли своє втілення в буржуазних реформах 70—80-х років. Особливе місце серед них посідає аграрна реформа 1872-1873 років. Вона закріпила нові поземельні відносини, привела до ліквідації усіх феодальних прав на землю. Імператор видав указ, за яким усі землі, які знаходилися у володінні тієї чи іншої особи, ставали її власністю. Земля перетворювалася на відчужувану капіталістичну власність, за яку слід було сплачувати єдиний поземельний податок на користь державної казни. Земельна монополія дворянства була ліквідована. В той же час селяни-орендарі права власності на землю не отримали. Втратило селянство общинні землі — луки, ліси, пустища. Зберегла реформа багато феодальних пережитків.
Одночасно були скасовані усі привілеї великих феодалів — дайме. Замість відібраних прав держава надавала їм високе винагородження у вигляді пенсій.
Капіталістичному розвиткові країни сприяла ліквідація усіх торговельних обмежень, скасування цехів і гільдій, тарифних кордонів між провінціями, упорядкування грошової системи. В 1871 році було дозволено вільне пересування по країні, надавалася свобода вибору професійної діяльності. Самураям було дозволено займатися торгівлею, ремеслом. Була проведена реформа японської школи, традиційної системи освіти.
Буржуазні реформи, проведені імператорським урядом, були половинчасті, носили обмежений характер. Проте вони мали великий вплив на економічний розвиток країни, сприяли її централізації і створювали умови для успішного розвитку капіталістичних відносин.
Держава вкладала великі кошти в текстильну і воєнну галузі економіки. У більшості галузей промисловості (вугільній, електротех-
254
нічній і т.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67