Прикольный магазин Водолей ру
д.) обиралися народними зборами.
Організація управління у вигляді військової демократії формується в умовах, коли з'являються приватна власність і зародки експлуатації. А це веде до розхитування підвалин родового ладу. Отже тут уже помітні не тільки риси родової організації, але й початок її руйнування, перші зародки державної влади.
Виникнення в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї та Месопотамії публічної влади, відокремленої від народу, і відбувалося на основі розвитку тих зародків державної організації, які містила в собі військова демократія.
Дерлсава і право Стародавнього Сходу
Розділ І
Піднесення військового вождя в процесі становлення державності було характерною рисою для країн Стародавнього Сходу. Поряд з військовими обов'язками такий вождь привласнює і господарські функції. Так лугаль у Стародавній Месопотамії очолює роботу по будівництву храмів, міст, іригаційних споруд і т.д. Одержує лугаль і економічну базу у вигляді великого власного господарства. Виділялися своїм багатством і раджани Стародавньої Індії, які отримали право «карати тих, хто заслуговує кари, і підтримувати тих, хто заслуговує підтримки». Посада такого вождя стає спадковою.
Навколо нього утворюється новий, тепер уже державний апарат управління, тоді як народні збори і рада родових старійшин відходять на другий план. У Єгипті, Індії, Месопотамії до такого державного апарату управління входили, з одного боку, найближчі родичі правителя, з другого — особисті його слуги.
Поступово оформлявся і другий елемент державності — розподіл населення за територіальною ознакою. У цих країнах з'являється поняття територіальних одиниць, усередині яких живуть люди, які не зв'язані родинними стосунками.
Таким був шлях виникнення держави в країнах Стародавнього Сходу.
Ще на зламі ІУ-ІП тисячоліть до н.е. склалася давньоєгипетська державність, яка існувала до І століття до н.е. На початку III тисячоліття до н.е. виникають міста-держави в Месопотамії: Еріду, Ур, Лагаш та інші. Перша успішна спроба об'єднати країну була зроблена Сарго-ном — правителем Аккада (XXIV ст. до н.е.). Потім підноситься місто Ур, а в XVIII столітті до н.е. виникає одна з найвеличніших держав давнини — Вавилонське царство. УII тисячолітті до н.е. з'являється держава в Китаї. В епоху Чжоу (ХІ-ІІІ ст. до н.е.) давньокитайська держава розпадається на декілька ворогуючих між собою самостійних царств. Роздробленість була ліквідована в III столітті до н.е., коли утворилася могутня централізована імперія Цінь. В Індії в ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. в долині Інду виникає і розвивається культура Хараппи — самобутня цивілізація, яка вже знала державну владу. Однак у середині II тисячоліття до н.е. ця культура зникає, і в ХІН-ХИ століттях до н.е. починається новий етап в історії Індії, який був пов'язаний з проникненням на її територію племен аріїв. Процеси класового розшарування, що відбувалися в цей час у аріїв, обумовили виникнення в середині І тисячоліття до н.е. ряду невеликих держав у долині Гангу. З утворенням 332 року до н.е. імперії Мауріїв було досягнуте політич-
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
не об'єднання країни. У IX столітті до н.е. в Закавказзі на Вірменському нагір'ї в районі озера Ван виникає держава Урарту.
§ 2. Основні риси суспільного ладу
Л/кономічний розвиток. Єгипет, Вавилон, Індія та Китай були економічно розвинутими країнами. Основним заняттям населення досить рано стає землеробство. Скотарство, хоч і відігравало певну роль в економіці, відходить на другий план. Широко розвинені були в цих країнах садівництво та городництво.
Успіхи, що були досягнуті в землеробстві, обумовлювались удосконаленням знарядь праці. Примітивна дерев'яна соха поступалася місцем спочатку бронзовим, а потім залізним знаряддям праці. Наприклад, у Єгипті бронза почала використовуватися ще на початку II тисячоліття до н.е., а в ХУ-ХІ століттях до н.е. стала відомою технологія виготовлення заліза. В Індії та Китаї в середині І тисячоліття до н.е. в джерелах все частіше згадуються вироби із заліза, залізні знаряддя праці.
Конче потрібною умовою землеробства в країнах Стародавнього Сходу була постійна напружена боротьба населення з водною стихією, турбота як про штучне зрошування ланів, так і про запобігання руйнівним наслідкам повеней. Звідси величезний обсяг іригаційних робіт, що їх вели в цих країнах. Тут споруджуються греблі, величезні водоймища, зрошувальні канали, риються колодязі, осушуються болота і т.д. Велика кількість людей була зайнята ремонтом і підтримуванням у належному стані складної і розгалуженої іригаційної системи. Все це вимагало колективних зусиль, сприяло збереженню общинної організації.
Високого рівня у своєму розвитку досягло в давньосхідних краї- 1 нах ремісництво: плавка і обробка металу, прядіння, ткацтво, керамічне виробництво тощо.
Соціальна диференціація. Процес економічного розвитку супроводжувався зростанням соціальних суперечностей, що знаходило свій вияв як у поглибленні розколу суспільства на вільних та рабів, так і в усе більшому відособленні різних соціальних груп серед вільного населення.
Соціальна верхівка, що вийшла з маси рядових общинників, перетворюється на панівний клас. Зосередивши у своїх руках значну кількість рабів, ставши власниками землі, худоби та іншого майна,
Держави і право Стародавнього Сходу
л
Розділ І
захопивши найважливіші посади в державному апараті, що формувався, рабовласницька знать стає економічно і політичне панівною силою. Правляча верхівка була представлена правителем, спадковою аристократією, воєначальниками. Дуже впливовою групою стає жрецтво, яке мало величезні багатства і було монополістом знань. Згодом розвивається нова, майнова знать, подібна до торговців-лихварів Стародавнього Вавилона, так званих тамкарів.
На протилежному полюсі суспільства знаходилась уся маса рабів. Джерела рабства були різноманітними. Найрозповсюдженішим стає військовий полон. У Месопотамії"були навіть особливі табори полонених, звідки їх брали на різні роботи. Однак рабами ставали не тільки військовополонені чужоземці, але й співвітчизники, переможені в міжусобних, внутрішніх війнах. Існували в країнах Стародавнього Сходу і такі джерела, як боргове рабство, продаж батьками в рабство своїх дітей, віддання в рабство злочинців. Проте основним джерелом рабства залишався полон.
Сфера використання рабської праці була досить широкою. Раби працювали в царському, храмовому господарстві, на будівництві різних споруд, доріг, іригаційної системи, в ремісничих майстернях, на рудниках. Значну кількість рабів використовували в домашньому господарстві як домашніх слуг.
До рабів ставилися мов до худоби: їх таврували, відрізали їм вуха, карали на розсуд господаря, аж до смертної кари включно. Рабів приносили в жертву, примушували виконувати найважчу, брудну роботу. Вони у величезній кількості гинули на будівництві пірамід, храмів і палаців, в каменоломнях, їх продавали, дарували, закладали, передавали в спадщину, обмінювали і т.д. Але були і специфічні риси, які відрізняли рабство в країнах Стародавнього Сходу від рабства, що існувало в країнах античного світу.
Так, у Єгипті, Месопотамії, Китаї раб міг мати сім'ю, не поривалися і сімейні зв'язки людини, яка ставала рабом. У Вавилоні деякі категорії рабів (раби палацу або раби мушкенума) мали право одружуватися навіть на вільних дівчатах. Діти від таких шлюбів вважалися вільними. У давньоіндійських правових збірниках сказано, що хазяїну не слід втручатися в суперечки між рабом та його дружиною. Раби могли мати якесь добро і розпоряджатися ним — складати угоди стосовно цього майна, продавати його, здавати в оренду, позичати тощо. За Законами вавилонського царя Хаммурапі, коли вмирав раб, який оженився на вільній дівчині, все, що вони разом з дружи-
10
Частина перша
Історія держави і правії _Стародавнього світу
ною набули з того часу, як оселилися разом (дім, рухоме майно), слід було розділити на дві частини: половину одержував господар рабів, а половину — дружина померлого раба для своїх дітей. У Єгипті в деяких випадках рабам виділялась для обробки ділянка землі, яку можна було передавати в спадщину і навіть відчужувати. У Єгипті рабам дозволялося не тільки скаржитися на жорстоку поведінку чи знущання господарів, а навіть шукати захисту та притулку в храмах. Значно легше, ніж у Греції або Римі, раб у країнах Стародавнього Сходу міг отримати волю.
У давньосхідних державах існував значний прошарок вільних селян — общинників і ремісників. Сільська община була найчастіше об'єднанням великих сімей, які належали до однієї родинної групи, і наявність системи таких общин була типовою рисою давньосхідного суспільства.
Праця селян-общинників була важкою та виснажливою. Різноманітні податі натурою (зерном, худобою, домашньою птицею і т.д.), будівельна, військова та інші численні повинності важким тягарем лягали на плечі селянства, призводили до зубожіння. Так, у Єгипті податки складали '/3 і більше врожаю, в Месопотамії особливо виснажливою була праця на «дім царя». Систематичне пограбування власного народу було основою внутрішньої політики давньосхідних держав. «Як мало-помалу поглинають їжу п'явка, теля і бджола, — сказано в давньоіндійських Законах Ману, — так мало-помалу царем повинен одержуватись від країни щорічний податок».
Кастовий лад. Своєрідною рисою давньосхідних суспільств була також наявність кастового ладу. Вільне населення тут не було однорідним за своїм правовим становищем. Воно підрозділялося на соціальні групи, які мали різні права та обов'язки і перетворювалися поступово на зв'язані однією професією замкнені касти.
Кастовий поділ був властивий усім давньосхідним суспільствам. У Стародавньому Єгипті, наприклад, відособленими групами ставали жерці, воїни, переписувачі і т.ін. У середині І тисячоліття до н.е. станово-кастові групи оформлюються в Китаї. У Стародавньому Ва-вилоні вільне населення поділялося на дві категорії: авілум (людина, син людини) і мушкенум (дрібний люд). Своїм правовим становищем авілум стояв вище мушкенума. Особа, життя, здоров'я, честь, сім'я авілума охоронялися більш суворо. Так, якщо авілум виб'є око авілуму або зламає йому кістку, то винний відповідав за принципом таліону — «рівне за рівне», тобто «око за око». Коли ж він так само
12
Держава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
скалічить мушкенума, то покарання мало обмежитися штрафом. Особливий правовий статус отримував не тільки сам авілум, але й члени його сім'ї, наприклад, якщо авілум вдарить вагітну жінку, дочку авілума, і ця жінка помре, то належить вбити його власну дочку. Але коли такий випадок траплявся з-дочкою мушкенума, то досить було заплатити за її смерть '/: міни (приблизно 250 г) срібла. Різниця між цими групами полягала, як вважають деякі дослідники, в тому, що авілум — це повноправні общинники, а мушкенум — люди, які стояли поза общиною і були пов'язані з царським або храмовим господарством.
Однак найвідчутнішим кастовий розподіл був у Стародавній Індії, де все вільне населення розділялося на чотири замкнені групи — вар-ни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр. Поділ на варни було оголошено споконвічно існуючим, і він був освяченим релігією. На підтвердження цього жерцями було створено легенду про те, що великий «прабатько всіх живих істот» Пуруша створив брахманів із своїх уст, кшатріїв — із рук, вайшіїв — із стегон. Для кожної варни жерцями була розроблена своя дхарма, тобто закон способу життя, визначені права і обов'язки.
Утворилася ієрархія варн. Кожна попередня за народженням вар-на розглядалася вищою за наступну. Три перші варни вважалися «двічі народженими» і різко протиставлялися варні шудр — «один раз народженим», людям низького походження.
Першу варну складали жерці-брахмани, їм приписували божественне походження, вони користувались особливими пільгами та привілеями. Брахмани були монополістами знань і освіти, часто займали в державному апараті впливові посади різного роду радників, їх обов'язком було постійно вивчати священні книги — Веди і навчати інших, приносити жертви за себе і за інших, дарувати і приймати подарунки. Брахмани вважалися володарями усього живого і мертвого на землі, всі їх бажання повинні були виконуватися безвідмовно. Особу і майно вважали недоторканними, а будь-яка образа, поранення, вбивство брахмана тягнули за собою найсуворіші покарання.
Привілейованою варіюю були і кшатрії-воїни. Цій варні ставили в обов'язок управляти країною, захищати її, охороняти підданих, здійснювати жертвопринесення, вивчати Веди, пильнувати, щоб усі люди дотримували законів і релігійних обрядів та ритуалів. Кшатрії становили світську знать, яка була наділена державною, політичною
13
Частина перша
Історія дерзісави і права Стародавнього світу
і військовою владою. З варни кшатрієв, як правило, походили правителі Індії — раджі.
За вченням брахманів, між ними і кшатріями повинна існувати тісна співпраця і взаємодопомога. «Кшатрії не благоденствують без брахманів, — сказано в Законах Ману, — брахмани не благоденствують без кшатріїв; брахмани і кшатрії, будучи міцно з'єднаними, благоденствують і в цьому (світі) і в майбутньому».
Найчисленнішою була варна вайшіїв. Вона була вже непривіле-йованим станом. До неї входили селяни-общинники і торговці. Засобом існування вайшіїв були землеробство, скотарство, торгівля. Люди цієї варни були зобов'язані вправно і добросовісно працювати, примножувати своє майно, своєчасно і регулярно приносити жертви, бути покірними волі брахманів, своєчасно сплачувати податки, забезпечувати всім необхідним себе і членів вищих варн.
Для варни шудр був визначений лише один обов'язок — вірно служити трьом вищим варнам. Шудри були особисто вільними, вони не були рабами, мали право володіти майном, вільно ним розпоряджатися.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Організація управління у вигляді військової демократії формується в умовах, коли з'являються приватна власність і зародки експлуатації. А це веде до розхитування підвалин родового ладу. Отже тут уже помітні не тільки риси родової організації, але й початок її руйнування, перші зародки державної влади.
Виникнення в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї та Месопотамії публічної влади, відокремленої від народу, і відбувалося на основі розвитку тих зародків державної організації, які містила в собі військова демократія.
Дерлсава і право Стародавнього Сходу
Розділ І
Піднесення військового вождя в процесі становлення державності було характерною рисою для країн Стародавнього Сходу. Поряд з військовими обов'язками такий вождь привласнює і господарські функції. Так лугаль у Стародавній Месопотамії очолює роботу по будівництву храмів, міст, іригаційних споруд і т.д. Одержує лугаль і економічну базу у вигляді великого власного господарства. Виділялися своїм багатством і раджани Стародавньої Індії, які отримали право «карати тих, хто заслуговує кари, і підтримувати тих, хто заслуговує підтримки». Посада такого вождя стає спадковою.
Навколо нього утворюється новий, тепер уже державний апарат управління, тоді як народні збори і рада родових старійшин відходять на другий план. У Єгипті, Індії, Месопотамії до такого державного апарату управління входили, з одного боку, найближчі родичі правителя, з другого — особисті його слуги.
Поступово оформлявся і другий елемент державності — розподіл населення за територіальною ознакою. У цих країнах з'являється поняття територіальних одиниць, усередині яких живуть люди, які не зв'язані родинними стосунками.
Таким був шлях виникнення держави в країнах Стародавнього Сходу.
Ще на зламі ІУ-ІП тисячоліть до н.е. склалася давньоєгипетська державність, яка існувала до І століття до н.е. На початку III тисячоліття до н.е. виникають міста-держави в Месопотамії: Еріду, Ур, Лагаш та інші. Перша успішна спроба об'єднати країну була зроблена Сарго-ном — правителем Аккада (XXIV ст. до н.е.). Потім підноситься місто Ур, а в XVIII столітті до н.е. виникає одна з найвеличніших держав давнини — Вавилонське царство. УII тисячолітті до н.е. з'являється держава в Китаї. В епоху Чжоу (ХІ-ІІІ ст. до н.е.) давньокитайська держава розпадається на декілька ворогуючих між собою самостійних царств. Роздробленість була ліквідована в III столітті до н.е., коли утворилася могутня централізована імперія Цінь. В Індії в ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. в долині Інду виникає і розвивається культура Хараппи — самобутня цивілізація, яка вже знала державну владу. Однак у середині II тисячоліття до н.е. ця культура зникає, і в ХІН-ХИ століттях до н.е. починається новий етап в історії Індії, який був пов'язаний з проникненням на її територію племен аріїв. Процеси класового розшарування, що відбувалися в цей час у аріїв, обумовили виникнення в середині І тисячоліття до н.е. ряду невеликих держав у долині Гангу. З утворенням 332 року до н.е. імперії Мауріїв було досягнуте політич-
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
не об'єднання країни. У IX столітті до н.е. в Закавказзі на Вірменському нагір'ї в районі озера Ван виникає держава Урарту.
§ 2. Основні риси суспільного ладу
Л/кономічний розвиток. Єгипет, Вавилон, Індія та Китай були економічно розвинутими країнами. Основним заняттям населення досить рано стає землеробство. Скотарство, хоч і відігравало певну роль в економіці, відходить на другий план. Широко розвинені були в цих країнах садівництво та городництво.
Успіхи, що були досягнуті в землеробстві, обумовлювались удосконаленням знарядь праці. Примітивна дерев'яна соха поступалася місцем спочатку бронзовим, а потім залізним знаряддям праці. Наприклад, у Єгипті бронза почала використовуватися ще на початку II тисячоліття до н.е., а в ХУ-ХІ століттях до н.е. стала відомою технологія виготовлення заліза. В Індії та Китаї в середині І тисячоліття до н.е. в джерелах все частіше згадуються вироби із заліза, залізні знаряддя праці.
Конче потрібною умовою землеробства в країнах Стародавнього Сходу була постійна напружена боротьба населення з водною стихією, турбота як про штучне зрошування ланів, так і про запобігання руйнівним наслідкам повеней. Звідси величезний обсяг іригаційних робіт, що їх вели в цих країнах. Тут споруджуються греблі, величезні водоймища, зрошувальні канали, риються колодязі, осушуються болота і т.д. Велика кількість людей була зайнята ремонтом і підтримуванням у належному стані складної і розгалуженої іригаційної системи. Все це вимагало колективних зусиль, сприяло збереженню общинної організації.
Високого рівня у своєму розвитку досягло в давньосхідних краї- 1 нах ремісництво: плавка і обробка металу, прядіння, ткацтво, керамічне виробництво тощо.
Соціальна диференціація. Процес економічного розвитку супроводжувався зростанням соціальних суперечностей, що знаходило свій вияв як у поглибленні розколу суспільства на вільних та рабів, так і в усе більшому відособленні різних соціальних груп серед вільного населення.
Соціальна верхівка, що вийшла з маси рядових общинників, перетворюється на панівний клас. Зосередивши у своїх руках значну кількість рабів, ставши власниками землі, худоби та іншого майна,
Держави і право Стародавнього Сходу
л
Розділ І
захопивши найважливіші посади в державному апараті, що формувався, рабовласницька знать стає економічно і політичне панівною силою. Правляча верхівка була представлена правителем, спадковою аристократією, воєначальниками. Дуже впливовою групою стає жрецтво, яке мало величезні багатства і було монополістом знань. Згодом розвивається нова, майнова знать, подібна до торговців-лихварів Стародавнього Вавилона, так званих тамкарів.
На протилежному полюсі суспільства знаходилась уся маса рабів. Джерела рабства були різноманітними. Найрозповсюдженішим стає військовий полон. У Месопотамії"були навіть особливі табори полонених, звідки їх брали на різні роботи. Однак рабами ставали не тільки військовополонені чужоземці, але й співвітчизники, переможені в міжусобних, внутрішніх війнах. Існували в країнах Стародавнього Сходу і такі джерела, як боргове рабство, продаж батьками в рабство своїх дітей, віддання в рабство злочинців. Проте основним джерелом рабства залишався полон.
Сфера використання рабської праці була досить широкою. Раби працювали в царському, храмовому господарстві, на будівництві різних споруд, доріг, іригаційної системи, в ремісничих майстернях, на рудниках. Значну кількість рабів використовували в домашньому господарстві як домашніх слуг.
До рабів ставилися мов до худоби: їх таврували, відрізали їм вуха, карали на розсуд господаря, аж до смертної кари включно. Рабів приносили в жертву, примушували виконувати найважчу, брудну роботу. Вони у величезній кількості гинули на будівництві пірамід, храмів і палаців, в каменоломнях, їх продавали, дарували, закладали, передавали в спадщину, обмінювали і т.д. Але були і специфічні риси, які відрізняли рабство в країнах Стародавнього Сходу від рабства, що існувало в країнах античного світу.
Так, у Єгипті, Месопотамії, Китаї раб міг мати сім'ю, не поривалися і сімейні зв'язки людини, яка ставала рабом. У Вавилоні деякі категорії рабів (раби палацу або раби мушкенума) мали право одружуватися навіть на вільних дівчатах. Діти від таких шлюбів вважалися вільними. У давньоіндійських правових збірниках сказано, що хазяїну не слід втручатися в суперечки між рабом та його дружиною. Раби могли мати якесь добро і розпоряджатися ним — складати угоди стосовно цього майна, продавати його, здавати в оренду, позичати тощо. За Законами вавилонського царя Хаммурапі, коли вмирав раб, який оженився на вільній дівчині, все, що вони разом з дружи-
10
Частина перша
Історія держави і правії _Стародавнього світу
ною набули з того часу, як оселилися разом (дім, рухоме майно), слід було розділити на дві частини: половину одержував господар рабів, а половину — дружина померлого раба для своїх дітей. У Єгипті в деяких випадках рабам виділялась для обробки ділянка землі, яку можна було передавати в спадщину і навіть відчужувати. У Єгипті рабам дозволялося не тільки скаржитися на жорстоку поведінку чи знущання господарів, а навіть шукати захисту та притулку в храмах. Значно легше, ніж у Греції або Римі, раб у країнах Стародавнього Сходу міг отримати волю.
У давньосхідних державах існував значний прошарок вільних селян — общинників і ремісників. Сільська община була найчастіше об'єднанням великих сімей, які належали до однієї родинної групи, і наявність системи таких общин була типовою рисою давньосхідного суспільства.
Праця селян-общинників була важкою та виснажливою. Різноманітні податі натурою (зерном, худобою, домашньою птицею і т.д.), будівельна, військова та інші численні повинності важким тягарем лягали на плечі селянства, призводили до зубожіння. Так, у Єгипті податки складали '/3 і більше врожаю, в Месопотамії особливо виснажливою була праця на «дім царя». Систематичне пограбування власного народу було основою внутрішньої політики давньосхідних держав. «Як мало-помалу поглинають їжу п'явка, теля і бджола, — сказано в давньоіндійських Законах Ману, — так мало-помалу царем повинен одержуватись від країни щорічний податок».
Кастовий лад. Своєрідною рисою давньосхідних суспільств була також наявність кастового ладу. Вільне населення тут не було однорідним за своїм правовим становищем. Воно підрозділялося на соціальні групи, які мали різні права та обов'язки і перетворювалися поступово на зв'язані однією професією замкнені касти.
Кастовий поділ був властивий усім давньосхідним суспільствам. У Стародавньому Єгипті, наприклад, відособленими групами ставали жерці, воїни, переписувачі і т.ін. У середині І тисячоліття до н.е. станово-кастові групи оформлюються в Китаї. У Стародавньому Ва-вилоні вільне населення поділялося на дві категорії: авілум (людина, син людини) і мушкенум (дрібний люд). Своїм правовим становищем авілум стояв вище мушкенума. Особа, життя, здоров'я, честь, сім'я авілума охоронялися більш суворо. Так, якщо авілум виб'є око авілуму або зламає йому кістку, то винний відповідав за принципом таліону — «рівне за рівне», тобто «око за око». Коли ж він так само
12
Держава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
скалічить мушкенума, то покарання мало обмежитися штрафом. Особливий правовий статус отримував не тільки сам авілум, але й члени його сім'ї, наприклад, якщо авілум вдарить вагітну жінку, дочку авілума, і ця жінка помре, то належить вбити його власну дочку. Але коли такий випадок траплявся з-дочкою мушкенума, то досить було заплатити за її смерть '/: міни (приблизно 250 г) срібла. Різниця між цими групами полягала, як вважають деякі дослідники, в тому, що авілум — це повноправні общинники, а мушкенум — люди, які стояли поза общиною і були пов'язані з царським або храмовим господарством.
Однак найвідчутнішим кастовий розподіл був у Стародавній Індії, де все вільне населення розділялося на чотири замкнені групи — вар-ни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр. Поділ на варни було оголошено споконвічно існуючим, і він був освяченим релігією. На підтвердження цього жерцями було створено легенду про те, що великий «прабатько всіх живих істот» Пуруша створив брахманів із своїх уст, кшатріїв — із рук, вайшіїв — із стегон. Для кожної варни жерцями була розроблена своя дхарма, тобто закон способу життя, визначені права і обов'язки.
Утворилася ієрархія варн. Кожна попередня за народженням вар-на розглядалася вищою за наступну. Три перші варни вважалися «двічі народженими» і різко протиставлялися варні шудр — «один раз народженим», людям низького походження.
Першу варну складали жерці-брахмани, їм приписували божественне походження, вони користувались особливими пільгами та привілеями. Брахмани були монополістами знань і освіти, часто займали в державному апараті впливові посади різного роду радників, їх обов'язком було постійно вивчати священні книги — Веди і навчати інших, приносити жертви за себе і за інших, дарувати і приймати подарунки. Брахмани вважалися володарями усього живого і мертвого на землі, всі їх бажання повинні були виконуватися безвідмовно. Особу і майно вважали недоторканними, а будь-яка образа, поранення, вбивство брахмана тягнули за собою найсуворіші покарання.
Привілейованою варіюю були і кшатрії-воїни. Цій варні ставили в обов'язок управляти країною, захищати її, охороняти підданих, здійснювати жертвопринесення, вивчати Веди, пильнувати, щоб усі люди дотримували законів і релігійних обрядів та ритуалів. Кшатрії становили світську знать, яка була наділена державною, політичною
13
Частина перша
Історія дерзісави і права Стародавнього світу
і військовою владою. З варни кшатрієв, як правило, походили правителі Індії — раджі.
За вченням брахманів, між ними і кшатріями повинна існувати тісна співпраця і взаємодопомога. «Кшатрії не благоденствують без брахманів, — сказано в Законах Ману, — брахмани не благоденствують без кшатріїв; брахмани і кшатрії, будучи міцно з'єднаними, благоденствують і в цьому (світі) і в майбутньому».
Найчисленнішою була варна вайшіїв. Вона була вже непривіле-йованим станом. До неї входили селяни-общинники і торговці. Засобом існування вайшіїв були землеробство, скотарство, торгівля. Люди цієї варни були зобов'язані вправно і добросовісно працювати, примножувати своє майно, своєчасно і регулярно приносити жертви, бути покірними волі брахманів, своєчасно сплачувати податки, забезпечувати всім необхідним себе і членів вищих варн.
Для варни шудр був визначений лише один обов'язок — вірно служити трьом вищим варнам. Шудри були особисто вільними, вони не були рабами, мали право володіти майном, вільно ним розпоряджатися.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67