Найближчим помічником султана був візир. Великий ви наїб — намісник держави. Інколи скликалася рада знатних4
держава і щюао \ /Із/ї/мв Африки __ __\_____
Ренділ II
.«--—
Іентральному апараті було лекілька відомств. Візир очолював роботу Фінансового відомства Були також військове відомство, відомство ісцсвої адміністрації, відомство землеробства, судовг відомство.
В епоху сильної Могольської імперії державу очолював падишах, або Великий Могол, влада якого ма*иа деспотичні риси. Вищими сановниками були вакіль — перший радник правителя,: диван — глава фінансового відомства. Мір-бахші виконував функції головного інтенданта і скарбника армії. Відомство з релігійних справ призначало суддів (казі). Окреме відомство займалося двірцевим господарством.
Перша спроба встановити якусь систему державних посад була зроблена в XVI столітті Хумаюном. Він розділив усіх придворних на три групи: 1) воєначальники, 2) шейхи і вчені, 3) люди мистецтва. У центральному апараті було виділено чотири відомства: «відомство вогню», яке займалося військовими справами; «відомство землі», що відало фінансами і податками; «відомство води», яке відповідало за зрошення, І «відомство повітря», яке займалося справами духівництва, мистецтва, літератури тощо.
У ! 574 році падишах Акбар запровадив систему мансабдарства, яка зберігалася до кінця Могольської імперії. Усі вищі чиновники були поділені на тридцять три ранги, починаючи від «мансабдарів (воєначальників) десяти» і закінчуючи «мансабдарами-десятитисяч-никами». Відповідно до чину (зат) воєначальник отримував земель-
Державний лад імперії Великого Могола в Індії (ХУІ-ХУІІ ст.)
І ПАДИШАХ,
! або
! ВЕЛИКИЙ МОГОЛ
Нарада вищих сановників
Мір-
і і ВІЗИР І і Садарат І І МІР' і І Особистий
І (диван) || І ! саман І і секретар
*-•атддддг. яттютвжц.*' • -^лж^дмв---Ігттацд.І.л,..І-Д: ^т».^г^тг.тувт*. ___________
; перший радник
136
137
Частина друга
Історія держави І права" ____Середніх віків
"феодальна держава і право \ окраїнах Азії та Африки \
Розділ II
не пожалування — джагір, частину прибутків з якого він пов витратити на утримання загону воїнів, який відповідав його,1 Але незабаром з'ясувалося, що джагірдари витрачали на; військових загонів значно менше встановленого владою. У з»* цим довелося вводити нову градацію — савар. Зат залишг ном, а савар тепер визначав, скільки вершників повинен справді утримувати воєначальник. Розмір джагіра став зале зата і савара. Ця система включала військові і цивільні п« ким чином, увесь державний апарат був побудований за війс зразком, причому чітких відмінностей між особистими —'-дишаха і державними чиновниками не було.
У місцевому управлінні Індії значно більше, ніж у цеі му, зберігалися загальні риси і єдність державного устрою. ^ Ще в ранньофеодальний період встановився розподіл па ції, або області, і округи. Нижчою адміністративною оди~~іи село (грама). На чолі провінції стояв намісник, який міг чем правителя. Серед місцевої адміністрації були чиновники;»! рали податки, судді тощо. Разом з тим міста, особливо Півде"1^ мали певну автономію.
Подібна система місцевого управління зберігалася і в, му султанаті. Провінції, кількість яких наближалася до два і округи були основними адміністративними одиницями, ми провінцій і правителями округів призначалися предста сульманської знаті. Нижчі посади займали індуси. Характері Делійського султанату була незначна ступінь централізації. ;
Розподіл на округи і паргани зберігався і в МогольськійІ Для посилення централізації Акбаром була проведена адмія1'1 на реформа, яка розділила імперію на чотири суби (надалі їх І зросла до двадцяти одного). Окрім глави — субадара, тут новники, які відали збиранням податків, військовими сг лігійними питаннями, і судді. Наступною одиницею був працювали чиновники військового і фінансового відомств, шою одиницею була паргана, а нижчою — село.
У державах і князівствах феодальної Індії існували постіі ка, що складалися з професійних воїнів. Ядром величезної • гольської імперії були воїни (ахаді), яких наймав падишах, значну частину армії являли собою загони мансабдарів.
Верховним суддею був правитель — махараджа. Дога» вищий суддя. В Делійському султанаті і імперії Великого
138
"вишою судовою інстанцією був також правитель — султан, або
лишах. Глава судового відомства призначав місцевих судців. Значні уяові повноваження мав намісник.
у Японії після перевороту Тайка верховна влада в країні зосеред-
ється в руках імператора — тенно. Як сказано в Маніфесті Тайка, /тенно є верховним правителем Піднебесної, і йому повинен служити увесь народ».
Вищими органами державного управління були верховна державна рада, державний секретаріат і утворені в 649 році вісім відомств, які входили в «ліве» і «праве» управління. До «лівого» управління належали: відомство покарань, відомство скарбів, військове відомство і відомство двору. У «праве» управління входили: відомство центральних справ, відомство чинів, відомство управління і відомство у «народних справах».
Імператорський трон невдовзі став об'єктом напруженої боротьби. Фактично влада переходить до дому Фудзівари. Щоб зберегти владу, імператори спробували ввести нову форму правління — систему «ченців-імператорів». Вони передавали престол на користь своїм синам, а самі ставали ченцями і управляли державою із чернецької резиденції. Екс-імператори мали свій апарат управління, незалежний від офіційного, який залишався за домом Фудзівари.
У XII столітті знову розпочинається боротьба між феодальними домами. В 1192 році глава одного із них—Мінамото здобув перемогу і став воєнним диктатором — сегуном. Так були закладені основи нової форми правління — сегунату. Мінамото, зробившись верховним правителем, створив свій уряд — бакуфу, який складався з трьох відомств: законодавчо-адміністративного, військового та судового.
У XIV столітті був утворений новий сегунат Асікаги (1338— '573 рр.). А на початку XVII століття влада перейшла до третього і останнього в історії Японії сегунату династії Токугави (1603-1867 рр.). Основні принципи організації влади були сформульовані в «Заповіті Ісясу» засновника династії Токугави. Верховна влада в країні була зосереджена в руках сегуна, посада якого переходила в спадщину. Ця система значно обмежувала владу імператора, який формально збе-Р'Гав свій двір і деякі органи імператорського управління. Позбавлен-и Оператора влади досягалося за рахунок введення системи заруч-
ків^ Стаття 43 Заповіту вимагала, щоб один із синів імператора ^_ спино перебував у столиці сегуна. Діяльність імператора контро-
Валася представником сегуна, який постійно знаходився в імпера-
139
Частина друга
Історія держави і права ___Середніх віків
Структура центральних органів влади і управління Яшм в період Першого сегунату (1192-1333 рр.)
Кіотське генерал-губерн
Перший міністрі (канре) і
Г ІМПЕРАТОР Н Г Сановники
Державна рада — ходзесе
ради ики____
•'•••".• •' '•-•. • : ••'"."' ••'••?:-.:.'": БЙ<УФУ відомства
Самурай — докоро Мандокоро ьШ*? Монтюдзе (судове)
торській резиденції, і генерал-губернатором Кіото. Форм; ляючи турботу про імператора і вимагаючи від усіх своїх ша| шанобливого ставлення до нього, Ієясу у виданих 1615 році Ц лах для імператорського двора позбавив імператора права на:" ління країною. Імператору рекомендувалося вивчати старо"""** рію, складати вірші і т.д.
Ієясу запровадив 60 посад для службовців центрального із вого апарату. Більшість з них обслуговувала резиденцію сегунг сегуна—бакуфу здійснював функції управління країною через сановників: державних радників і керівників окремих відомств* ну роль відігравав особистий секретар сегуна. У разі неповн""** гуна його функції виконував регент. Сегуну допомагали деря ники — родзю. Вони виконували свої обов'язки по черзі і в: відповідальними за проведення загальної політики сегуна. ВІ роки існування династії Токугави родзю входили в Держа'»1
140
держава і праки країнах АІІІ' пісі, іфрчки
Розділ II
^ен з них очолював тепер одну з п'яти колегій: у внутрішніх спра-' V іноземних, військових, військово-морськпх і фінансах. Помічники родзю були молодші державні радники. Вони відали гвардією гуна, охороною палацу, поліцейським апаратом, стежили за васала-
сегуна. Існувало також чотири відомства: 'фінансів, у справах релігійного управління, у справах міста Едо, у справах інших великих міст, гегунат Токугави спирався на розгалужений апарат таємної політичної поліції. П'ять генеральних поліцейських інспекторів стежили за всіма вищими сановниками, їх помічники — за нижчими прошарка-Юі дворянства і особливо за настроями селян і мешканців міст. Були утворені також дорадчі збори — ходзесе. Вони складалися з вищих чиновників чотирьох відомств і таємної поліції.
Місцеве управління феодальної Японії не залишалося незмінним. У ранньофеодальний період країна розподілялася на провінції, якими управляли губернатори (кокусі). Провінції були поділені на повіти (гун). У VII столітті з'являються об'єднання п'яти селянських дворів (гохо).
За часів розвинутого феодалізму в місцевому управлінні відбулися зміни. Так, Мінамото призначив в усі провінції своїх чиновників — сюго. їм була надана адміністративна, судова і поліцейська влада. У розпорядженні сюго були і військові гарнізони. Таким чином, імператорських чиновників відсторонили від місцевого управління.
Надалі проблема місцевого управління була вирішена по-новому. На периферії, у володіннях уряду — бакуфу, керівна роль переходить до намісників сегуна, яким були надані судові і фінансові повноваження.
Японські князівства в період останнього сегунату були автономними одиницями. З дозволу сегуна ними управляли князі. У кожному з таких князівств був свій уряд, який очолювали канцлери (каро), кожен протягом одного місяця, їм були підпорядковані чотири відом-^а, які розпоряджалися фінансовими, релігійними, судовими і по-ЛІЦейськими справами.
Нижчою адміністративною одиницею була сільська громада, яка Розділялася на п.'ятидвірки. До адміністрації села входили староста, Ого помічник і так званий «представник селян», який насправді за-*|йцав інтереси сільської верхівки. Інколи скликалися сільські сходи. Ри сільському управлінні знаходився також поліцейський — банта.
Спочатку армія в Японії комплектувалася на основі військової винності. Однак 192 року ситуація змінилася. Військова повинність уІІа скасована, більш того, селянам взагалі було заборонено мати
141
Частина друга
Історія держави і правв~ ___Середніх віків
^феодальна дерзкава і право вкраїнах Азії та Африки
\
Розділ II
зброю. Інтереси панівної верхівки захищають тепер феода жини. Виникає і розвивається новий самурайський стан. Спо Японії судових установ як особливих державних органів не: ло. Суд не був відокремленим від адміністрації. Судові ф> конували як місцеві, так і центральні органи влади. Надалі в І організації відбуваються зміни. Найвищі судові ПОВНОЕ мує сегун і дорадчі збори (ходзесе), які відповідно до вважалися три дні протягом місяця вищим судовим органе функції мали й інші органи. Так, найважливіші справи рада трьох різних відомств. Право суду належало губерна чальникам повітів.
Державний лад Арабського халіфату можна визначити І ратичну монархію. Ісламська релігія і ісламська держава ( дільними. Пророк Мухаммед—духовний глава усіх мус> тому він і наділявся політичною владою.
На чолі Арабського халіфату стояв халіф — спадк рока». В його руках була зосереджена як духовна, так і св да. Перші халіфи обиралися мусульманською знаттю, протеї влада халіфа стає спадковою.
Головним помічником і радником халіфа був візир, поСІ часто передавалась у спадщину. Впливовими чиновниками І начальник охоронців халіфа, який також відав поліцією, ос .сановник з контрольними функціями.
Центральними органами державного управління були < галузеві відомства — дивани. Остаточно вони оформля Омейядах. Диван військових справ займався постачанням і < ням армії. Тут складалися списки людей, які входили до с« стінного війська. Диван внутрішніх справ контролював органи. Особливі функції виконував диван поштової службйи! ймався справами пошти і державних вантажів, керував будівяг шляхів, караван-сараїв і т.ін. Окрім усього, ця установа * виконувала функції таємної поліції.
Територія Халіфату була розділена на провінції (Іспанія,* Сирія і т.д.), на чолі яких стояли, як правило, військові наміоі еміри. Призначались еміри самим халіфом, їм підпорядкову| війська, місцевий адміністративний, фінансовий і судовий: Помічниками емірів були наїби.
У містах була своя, система управління. Очолював її ] тасиб наглядав за ринками. Були також начальники поліції,
кої охорони. Кадій очолював міський суд. Значну роль у містах відігравало мусульманське духівництво.
Збройні сили арабів складалися з двох частин: постійного війська і загонів добровольців — «борців за віру». В столиці і великих містах були розташовані відбірні частини. Халіфи створювали кінну гвардію з вихованців-рабів (тюрків, слов'ян та ін.). їх називали гулямами.
Судові функції в Халіфаті були відокремлені від адміністративних. Місцева влада не мала права втручатися в рішення судових органів.
Верховним суддею вважався глава держави — халіф. У цілому ж відправлення правосуддя було привілеєм духівництва. Вища судова влада належала колегії найбільш авторитетних мусульманських богословів. Від імені халіфа вони призначали місцевих суддів (кадіїв) із представників мусульманського духівництва.
Середньовічні африканські держави — Гана, Малі, Сонгай, Ка-нем-Борну — за своїм державним устроєм були імперіями, їх централізація залишалася досить відносною, через те що міцна економічна сдність була тут відсутня. Трималися ці імперії тільки на силі зброї.
Система органів державної влади і управління цих імперій в міру їхнього розвитку ускладнювалась, але в основному залишалася незмінною.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67