Намагання обмежити владу палати лордів призвело до появи в 1911 році Акту про парламент. Згідно з цим законом нефінансовий білль, якщо він приймався палатою общин «у трьох наступних сесіях» і кожен раз відхилявся палатою лордів, направлявся королю на затвердження. Виходило, що лорди відтепер мали можливість затримати прийняття нефінансових законопроектів лише на два роки. Однак через певний час довелося вводити нові обмеження палати лордів. У 1949 році Закон про зміну Акту про парламент 1911 року скоротив до одного року термін можливого вето палати лордів щодо нефінансових біллів. З 1958 року встановлюється переважна практика довічного возведення лордів. У 1967 році була зроблена спроба ще більше обмежити палату лордів, скоротивши до півроку термін можливого вето, але вона закінчилася безрезультатно. Однак палата лордів залишається необхідним елементом державного ладу. Середньовічні принципи формування палати лордів у сучасних умовах тільки посилювали її особливу роль, оскільки вона менш залежна від партійного впливу і політичної кон'юнктури.
Корона посідає своєрідне місце в політичній системі Великобританії.
Хоча формально зберігаються різноманітні королівські прерогативи (право вето, право розпуску парламенту, призначення прем'єра тощо), вважається, що реальної влади в британського монарха немає, що практично Великобританією управляє уряд, а точніше прем'єр-міністр, який контролює короля через партійний механізм і парламент.
Справді, в багатьох випадках король реалізує свої повноваження лише за вказівкою уряду (прем'єр-міністра) або за порадою своїх міністрів. Так, монарх — складова частина парламенту, але відвідувати його засідання він може за спеціальним запрошенням. Щорічно король відкриває сесію парламенту, виступаючи з тронною промовою на спеціальному засіданні палат. У цій промові викладається програма дій на наступний рік. Причому король лише зачитує текст, підготовлений прем'єр-міністром. Монарх має право розпустити палату общин з призначенням дати нових виборів, але робить він це тільки за вказівкою уряду. Ще одним важливим повноваженням монарха є право назначати прем'єр-міністра. Фактично прем'єром стає лідер партії, що перемогла на виборах до палати общин. Тому реально король лише офор-
328
Розвиток бурзісуазної держави ~\ е XX столітті \
Розділ І
мляє волю партійної більшості в парламенті. Відповідно до білля про права 1689 року король править тільки у згоді з парламентом і через посередництво парламенту. Король підписує закони і має право вето, хоч не користується ним уже протягом двохсот дев'яноста років. Тому і стверджується, що влада британського монарха на практиці зводиться до «права давати поради, права підбадьорювати і права остерігати».
Однак такого роду висновок не відповідає дійсності. Англійський монарх має значно більшу владу, ніж здається на перший погляд. Найголовніше те, що він — глава держави, який одержує свою владу у спадок (королівський трон переходить до старшого сина, а якщо сина немає — до старшої дочки). Король є особою недоторканною, бо не може підлягати ні кримінальній, ні цивільній відповідальності. Монарх політичне нейтральний, не може бути членом жодної партії, не підлягає політичній відповідальності.
Корона — символ єдності Британської імперії, символ стабільності «старої доброї Англії». Король має зовнішньополітичні повноваження, він є главою Британської співдружності націй і представлений у деяких її країнах генерал-губернаторами.
Король Великобританії є також головнокомандувачем збройних сил (юридично), призначає вищих воєначальників, присвоює військові звання і сам має військове звання (нинішня королева Єлизавета II має чин полковника). Право монарха жалувати титули пера теж не втратило свого значення. Щоправда, за звичаєм монарх ніколи не дарує цього титулу без поради своїх міністрів.
Повсякденний вплив монарха на діяльність уряду теж має неабияке значення. Король має доступ до всіх документів кабінету — до протоколів, звітів урядових комітетів. Монарха повинні повідомляти про всі значні рішення, він має право давати поради з приводу цих рішень і брати участь у їх обговоренні. Уряд видає свої акти від імені монарха. Всі важливі депеші міністерства закордонних справ до їх відправки повинні бути подані королю на ознайомлення.
Крім того, королева Єлизавета II головує в Таємній раді — дуже впливовому органі Великобританії. Один раз на тиждень вона вислуховує доповідь прем'єр міністра. Вона мас, як вважають спеціалісти, найповнішу інформацію про становище в країні. Річ у тім, що влада британської корони має прихований характер, і в разі необхідності монархія може використати її.
Оцінюючи вплив англійської королеви Єлизавети II на соціально-політичне життя Великобританії, слід мати на увазі, що вона є
329
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
Розділ І
однією з найбагатших жінок світу. Щорічно вона одержує згідно з цивільним аркушем 7 мільйонів 285 тисяч доларів. Окрім того, до 1993 року вона не сплачувала жодних податків. Єлизавета II володіє великими земельними наділами у дванадцяти графствах. До цього | слід додати палац у Сандрингемі, замок Балморал у Шотландії, біля сорока тисяч полотен великих світових майстрів живопису. Загалом | її багатства оцінюються у 8 мільярдів 480 мільйонів доларів.
Британський уряд у XX століття остаточно перетворюється на{| центральну ланку британської політичної системи. Особливо помітним стає верховенство уряду в британському державному ме- І
Центральні державні органи Великобританії
ПАЛАТА ЛОРДІВ
ПАЛАТА ОБЩИН
СКЛАД
Палати лордів (1978 р.
28 герцогів ЗО маркізів 160 графів 106 віконтів 494 барони 298 довічних перів 26 духовних лордів 18 ординарних лордів з апеляції
330
ханізмі, його вирішальна роль у взаємовідносинах з палатою общин після Другої світової війни.
Структура уряду Великобританії досить.складна. До нього входить передусім кабінет у складі приблизно двадцяти членів. Крім цього до складу уряду входять тридцять некабінетних міністрів.
До кабінету входять глави найбільш важливих міністерств і відомств, але існує ще «внутрішній кабінет» у складі чотирьох-п'яти членів.
Вирішальну роль серед членів уряду відігравав прем'єр-міністр. Він без консультації з кабінетом здійснював усі важливі призначення і переміщення всередині уряду, визначав план роботи кабінету і порядок денний, вирішував питання про скликання і розпуск палати общин, мав змогу приймати одноосібні рішення з основних питань внутрішньої і зовнішньої політики. Згортання колективних форм роботи уряду і привело до появи «внутрішнього кабінету» і системи комітетів кабінету, що працювали під керівництвом прем'єр-міністра. Через це так звана система правління кабінету перетворювалася на систему правління прем'єр-міністра.
Багато зробили для посилення виконавчої влади прем'єр-міністр Н. Чемберлен, У. Черчілль, який двічі був прем'єр-міністром і в період Другої світової війни одноосібне вирішував долю Великобританії. У наші часи прем'єрство М. Тетчер викликало подальшу централізацію державної влади, її концентрацію в.руках прем'єр-міністра, встановлення «президентського» стилю керівництва, який отримав назву «тетчеризму».
Не менш важливе значення для зростання виконавчої влади мала практика надання уряду надзвичайних повноважень. Так, у 1920 році був прийнятий Закон про надзвичайні повноваження, який давав уряду право видавати від імені «його величності» укази про надзвичайний стан. Указ видавався, якщо була «безпосередня загроза» постачанню і розподілу харчів, води, палива, освітлення, і передбачав можливість застосування будь-яких засобів для підтримання «нормального життя суспільства». Напередодні Другої світової війни парламент прийняв новий акт про надзвичайні повноваження, який давав виконавчій владі право на видання таких розпоряджень, які уряд вважав необхідними для громадської безпеки, захисту держави, підтримання громадського порядку. У 1940 році був прийнятий ще один Закон про надзвичайні повноваження, який, «зважаючи на розгортання військових дій», значно розширив права уряду, надані йому Актом 1939 року.
331
__ ,—\ Розділ І
Історія ОержавІГі права Рдав"'"''^ста^п^1_--__^^===^===-'~~~~ ^ГгтеЙ
Частина четверта________/_____^^^о_чддя__________^У^=ї:г========:І—" однією із закономірності."
Проявом всемогутності Кабінету міністрів став розвиток даі Зростання аер^вно^ м;ністерства І відом-гованого законодавства. Надаючи урядові надзвичайні повноваже! розвитку дер* ^ утворювалися нові к би Якщо в ня, парламент не тільки сприяв посиленню його виконавчої влад, Протягом АЛ кількість чиновників цивільн ^ ^ у І950 але фактично передавав йому в певних розмірах владу законодавчу, збільшувалас ^ урядовців, У 1935 — Це було значним поштовхом у розвитку так званого «делеговано^! 4 році було ** 680 тисяч. пяЧ„,архічність. До-законодавства», коли уряд або окремі міністри отримували прав,оці їх уже налічує панує сувора нрн ^ видавати акти, що мали силу закону. У побудові »Р^комісія, що залежить ви?^^ордон-Делеговане законодавство швидко поширювалося у Великобр%рає кадри спе"№ введено (за винятком М1Н1С1С^ службових танії, порушуючи принцип розподілу влади, яким так пишалися брИІержавИої служби, ьу' наційну систему пос1^" танські політики. Обсяг делегованого законодавства значно пеРеви1их справ І КОЛОН1И;ІТ • ОСП1 замішалися за коНКУр и сферах щував кількість парламентських актів. До того ж парламент дуж1іосад. Виші чиновнийь* кобританії, де в різноманітн ^.^ часто делегував уряду право видавати акти із таких питань, які ра останнім часом у иці- { стародавні звича'' вління в ніше були пРеРогативою палати общин. зетельно зберігают р і методів державне ^^ому Розвиток делегованого законодавства намагаються пояснити ™м^агітсться запозиченн ч_ ^^^ ^ фрн Отже, в » Р іших що парламент не може конкурувати з фахівцями, які є у складі УР*гаких держав, як Сполуч сполучення аРхаІчних н ду, при вирішенні складних питань, що суспільство потребує бшьп:апараті Виникає дуже сво V ійни створю-«опеРативного» законодавства. елементів. „„^бштанії до ПеРшої світової ві
Отже, виходить, що партамент, збеРігаючи свої виняткові пРа- збройні сили *с™к0^™ у травні 1916 року був при ^ ва, делегував, тобто передавав виконавчим структурам якусь части-вадася на добровольчих зас д^ повинність, але після заіІ ^• ^ ну своїх прав, надаючи їм можливість видавати законодавчі акти з^^ про обов'язкову в;и^_/напередодні Друго1 світової певних питань на якийсь строк. Однак пРактика свідчить, що це були ^ ^ був скасований Ліро військова повинність, не ДРугоРядні, а дуже важливі питання, і ця пеРедача надавалася на ^ - знову була введена 3 ював дванадцяти місяцям досить тРивалийтеРмін. . ..... році термін військової сл^*/місяців, а за часів «холодної
Внаслідок змін у політичній системі Великобританії, що відбува- V підвищений до вісімнадця
лися протягом XX століття, основні принципи британського консти- У двох років. ^„аяається з окРемих місцевих ф V туціоналізму, і передусім верховенства парламенту, поступово втратили *Р ^ .ція ВелИКобРитанІІ ск»д . цевих вИбоРних огзганів^ І , свій Реальний зміст. Такі ж зміни відбулися і з другим пРинципом бРи- які знаходяться у віданн ^ призначає головного к танської конституції - партаментською відповідальністю уряду. ^шальний постійний ю™™*^* необхідний да^^\яа. Парламент втрачає значення, яке він мав у минулому. Але це спец ^ ^ вже сам^доЬир ачальника 1*»^*? зовсім не означає, що палата общин бРитанського партаменту пере- стео V -^ у містах Д1Є власна І ^^ ПОЛЩ11 півни стала відігравати свою Роль у політичному житті. Вона подовжує ліш ^ РУ особливі повноважен з ^ даома релігіиними постійно викоРистовувати таку важливу фоРму контііолю за діяльні- чає ... да досі триває зброинш
стю уряду, як депутатський запит міністрам. Кожен урядовий зако- ноі Р ' „п;,ашя управління поліцією. »№ нопРоект повинен пРойти три читання в палаті общин, під час яких общ"Н^пОВО посилюється ^^ку фактичне керівництво по-він докладно аналізується в комісіях і комітетах палати. Тільки після / ' 3акоІІу про полішю № V внутрішніх спРав, який мав схвалення в парламенті важливих заходів уряду, останній може роз- ПОВ1?Н°;* силами належить міністру оомувань, визначати РозмІР Раховувати на УСПІХ і проведення цих заходів у життя. Слід мати на ліцейським ^^ поліцейських ^Р^имання поліції І ™н-увазі, що вотум недовіри може дуже легко знову стати дійовим Інстру- право пр місцевим виборним органам н у V
мрнтпіи тискм ня Vпяп СУ
V,?
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Структура англійської судової системи
ПАЛАТА ЛОРДІВ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Цивільне відділення
Кримінальне відділення
ВИСОКИЙ СУД
Відділення
лорда-
канцлера
Відділення
королівської
лави
Відділення
з сімейних
справ
Апеляційне відділення королівської лави
Суд Корони
Паралельно зростали повноваження самих поліцейських служб. Так, Закон про смуту 1934 року і Закон про правопорядок 1936 року значно розширили повноваження поліції, надали їй право робити обшуки, застосовувати в необхідних випадках силу і т.д. Акти 1974, 1975, 1979 років про запобігання тероризму, а також Закон про поліцію 1986 року надали поліції майже необмежене право свавільних арештів «підозрілих осіб».
Особливо посилювалася роль поліції в періоди, коли діяли Акти про надзвичайні повноваження.
Судова система Великобританії у XX столітті не зазнала суттєвих змін.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67