н намагався уникнути нападу акул і вийти з цих небезпечних глибин.
Акули, мабуть, зрозуміли намір кашалота. В першу ж мить, коли він, вигнувшись, помчав до поверхні, одна з них, випливаючи з-під нього, трохи змінила напрям, перекинулась на спину і, стрибнувши, вчепилася в плавець під оком кашалота. Але в ту ж мить одним невловимим рухом велетень перекинувся, і акулу, яка висіла на плавці, занесло по інерції вперед, прямо в його розкриту пащу.
Мить – і жахливі щелепи зімкнулися, величезна акула була перерізана, як олівець, і обидві її половини повільно пішли на дно. В ту ж мить друга акула випадково потрапила під удар хвоста і з переламаним хребтом, зігнувшись, як зламана лялька, також почала опускатися на дно.
Цих двох жертв було досить, щоб відвернути увагу всього табуна. Зажерливі хижачки негайно накинулися на тіла своїх загиблих товаришок, які ще звивалися.
Кашалот тим часом швидко йшов на поверхню з прилиплим до нього в страху Павликом.
Ставало все видніше і видніше. Зненацька розсунулись, розгорнулися води, і двома могутніми ударами хвоста кашалот піднявся, як величезна чорна свічка, майже на дві третини своєї довжини над поверхнею.
На коротку мить Павликова голова з'явилася над хвилями, здійнятими кашалотом, і зараз же заховалася під водою. Але й цього було досить, щоб побачити навколо на поверхні кілька фонтанів, характерних для кашалотів, дві шлюпки з людьми на воді і невеликий пароплав під парами, що йшов саме в напрямі до Павлика.
Кашалот лежав майже нерухомо на поверхні, випускаючи не наверх, як усі кити, а вперед і вбік фонтани розпиленої води і пари, немов високе білосніжне страусове пір'я. Мабуть, він дуже втомився, хотів відпочити й набратися сил. Павликів шолом ледве піднімався над водою, і з серцем, що швидко билося, хлопчик повернув голову і краєчком ока подивився назад.
Пароплав, зменшивши хід, обережно наближався. Павлик помітив на його носі гарпунну гармату.
Тут, на поверхні океану, Павлик вперше зміг нарешті обдивитися і зрозуміти своє незвичайне становище на кашалоті. Роздивившись, він вигукнув від здивування.
Тепер Павликові стало зрозуміло, яким чином він так міцно тримався на кашалоті. Невеликий уламок гарпуна, що стримів у боці кашалота, проскочив у кільце, на якому висіли біля пояса піхви загубленого в боротьбі з восьминогом кортика. Гарпун так щільно увійшов у кільце, що навіть величезний опір води під час божевільного руху кашалота вперед не міг зірвати Павлика з місця. Так само лише зараз Павлик помітив, що кришка від щита управління на поясі звисала, відкривши всі кнопки і важільки, якими керувалися механізми і апарати скафандра. Мабуть, Павлик, ще перебуваючи в трюмі каравели, від нетерпіння вганяв кортик не туди, куди треба було, і ненароком натиснув кнопку від кришки. Вона впала вниз, відкривши щиток управління. Машинально закривши тепер кришку, Павлик зараз же забув про неї, зацікавлений спостереженням за всім тим, що робиться на поверхні океану. Оглянувшись, він побачив, що пароплав продовжує нечутно підходити до кашалота і що на його носі, біля гарпунної гармати, люди бігають, готуючись, мабуть, до пострілу.
Павлик завмер, затамувавши подих.
Зараз буде постріл. Кашалот буде вбитий, його, Павлика, здіймуть… «Звідки ти, хлопчику? Ах, з радянського підводного човна «Піонер»? Цікаво… Який чудовий скафандр на тобі! Покажи, покажи…» Вони його знімуть… «Павлику, це зрада! Це підлість». Так скаже капітан і всі… Всі так скажуть… Але що можна зробити? Кашалот втомився – він відпочиває, він спить, він не підозріває про небезпеку. Відчепитися від кашалота? Лишитися одному? Але що він робитиме в глибинах без світла, без зброї, без механізмів? Він загине! Краще з кашалотом разом: він його вже. двічі врятував. Тільки не віддавати скафандр, не видавати…
– А-а-ах!
Не думаючи, не розмірковуючи, Павлик голосно вигукнув і з усієї сили ударив кулаком по уламкові гарпуна, на якому висів.
Кашалот здригнувся, метнувся вбік і, високо піднявши хвіст, вдарив ним плазом по воді з такою силою і громом, що здавалось, десь поряд, над вухом, розітнувся оглушливий залп з кількох гармат. В наступну мить, збожеволівши від болю, велетенська тварина швидко пірнула в глибину, піднявши над водою вертикально хвіст і задню частину тіла разом з Павликом, який висів на ній.
В якомусь заціпенінні, майже непритомний, Павлик лежав на боці кашалота, сховавши голову за жировим горбом.
Остання, може єдина можливість порятунку зникла! Він, Павлик, сам відмовився від неї, сам утік від неї. Куди мчить зараз сповнений люті кашалот? Скільки може ще він, Павлик, триматися на ньому? Чи надовго вистачить йому повітря в балоні скафандра? А їжа?
Думка про їжу несподівано нагадала Павликові, що він голодний. Перед виходом з підводного човна він смачно і добре поснідав, але з того часу минуло, мабуть, уже годин вісім, його термос повний гарячої кави. Треба розтягти цей запас на якнайбільший час. Він зробить лише три-чотири ковтки, не більше. Треба економити.
Кашалот стрімко мчав на невеликій глибині. Він ще не заспокоївся і рухався різкими рвучкими стрибками, глибоко підгинаючи під себе величезний хвіст, з силою підкидаючи його вгору. Було досить видно, як буває видно вдень в Саргассовому морі на глибині ста – ста двадцяти метрів: стояли світлі яскравозелені сутінки.
Павлик відкрив кришку на щитку управління, перевів і натиснув кнопку від термосного апарата. Зараз же він відчув на губах дотик круглого і гладенького кінчика трубки. Павлик з насолодою зробив кілька ковтків.
Ставлячи на місце кнопку від термоса, Павлик раптом застиг з відкритим ротом. Яка непростима дурість! Адже
він викликав радіостанцію «Піонера», а тимчасом його власний радіоапарат настроєний на хвилі зоолога, Скво-решні і Марата. Адже він лише з ними підтримував розмову біля затонулого іспанського корабля! Як він це випустив з уваги! Як він міг забути і викликати підводний човен, не настроївшись на хвилю його радіостанції?!
Тремтячими руками Павлик пошарив по щитку управління – раз… потім ще раз… важілька від радіоапарата не було на місці. Надзвичайно схвильований, Павлик зігнувся і спробував розглянути все, що знаходиться на щитку. Але світло, нібито досить яскраве, виявилося обманливим: нічого не можна було розрізнити на відстані півметра від щитка.
«Куди ж все-таки подівся важільок? Невже зламаний і зірваний з місця? Як? Коли? Восьминог… Так, так, звісно… Це він».
Павлик поволі проводив металевим пальцем по пустому місцю між важільком від гвинта і кнопкою освітлювального ліхтаря. Раптом серце завмерло. Стерже-ньок, на якому трималася кнопка, був зігнутий, і кнопка притиснута до щитка між позиціями «вкл» і «викл». Може, тільки цьому і не горить ліхтар? Павлик почав обережно відгинати і вирівнювати кнопку. Потім ще з більшою обережністю почав переводити ЇЇ по вирізній щілині на позицію «вкл».
Промінь яскравого світла ударив з ліхтаря на шоломі. І одночасно, немовби злившись з ним, з Павликових грудей вирвався радісний крик.
Кашалот, злякавшись світла, кинувся вбік, але Павлик навіть не помітив цього ривка. Він голосно й радісно сміявся.
– Яке щастя – світло! Яка радість – світло! Як легко й весело на душі! Адже це означає, що є електрика! Є енергія для гвинта! Для радіо! Ура! Ура!
Павлик знову залився веселим, щасливим сміхом, але зненацька завмер, і обличчя його стало серйозним та стурбованим.
«Радіо, мабуть, не працюватиме, бо немає важілька управління і настройки. Треба спробувати гвинт. А куди плисти, якщо він навіть і буде працювати?.. Ну, про це потім. Спершу гвинт».
Павлик спробував перевести важільок управління гвинтом по дужці на позицію «малий хід». Важільок не зрушив з місця, Павлик натиснув дужче. Важільок пішов гладко, не защіпуючись і не заскакуючи в гнізда різних позицій. Знявши з пояса запасний ліхтар, що висів на шнурі, Павлик натиснув кнопку і спрямував його світло на щиток управління. Придивившись, він побачив, що важільок від радіоапарата відведений далеко вбік і засунутий під важільок від гвинта, який через це високо піднятий над дужкою з позиціями, ходить вільно і не включає.
«Ах, клятий восьминог! Ось що він наробив! І як він тільки примудрився?»
Через кілька хвилин обережної, терплячої роботи обидва важільки були роз'єднані і поставлені на свої місця.
Павлик хотів насамперед перевірити роботу радіоапаратури і – не міг. У вирішальну хвилину, сповнений страху і надій, він боявся цього останнього випробуваная. Нарешті, з завмираючим серцем Павлик ледь торкнув важіль радіоапарата і перевів його на хвилю «Піонера».
– Говорить «Піонер»! Павлику! Павлику! Відповідай, Павлику!
Все закрутилося перед очима Павлика. Він хотів щось сказати, крикнути, але сльози хлинули з очей, спазми стисли горло, і лише хриплі невиразні звуки виривалися з розкритого рота.
– Відповідай, Павлику! Відповідай! Говорить «Піонер»!
– Це я! Це я, Павлик! Я тут! Я тут!.. Допоможіть!.. Допоможіть!..
Сльози текли по радісному обличчю, що сміялося, крики переривалися щасливим сміхом.
– Я тут, Вікторе Абрамовичу! Я на кашалоті! Він несе мене кудись! Де ви? Де ви? Допоможіть!

***

Підводний човен вирвався з темних глибин, тягнучи за собою короткий, туманний, що швидко танув, шлейф. Він беззвучно і легко нісся, як, мабуть, несуться планети в безповітряному світовому просторі.
Панічно переляканий, напружуючи всю свою величезну силу, майже судорожними стрибками кашалот кинувся назад в глибину.
Під шоломом почувся капітанів голос:
– Павлику! Ця погоня може тривати невідомо скільки… Треба забити кашалота, щоб зняти тебе з нього… Ти зможеш, це зробити?
Серце Павликове стислося. Він помовчав, не знаходячи слів, потім відповів:
– Зможу, товаришу командир! Тільки мені шкода його.
– Нічого не поробиш, Павлику, – сказав капітан. – Не стрілять же нам у нього з ультразвукової гармати…
Втрутився схвильований голос Марата:
– Дозвольте, товаришу командир. Дозвольте сказати…
– Говоріть, Марате, говоріть.
– Справді, дуже шкода. Кашалот двічі врятував Павлика – від восьминога і від акул. Хай живе, товаришу командир. А Павликові накажіть запустити гвинт на повний хід і вперед вздовж тіла кашалота. Павлик легко зірветься і втече від його хвоста.
Знову пролунав голос капітана:
– Ти чув, Павлику, пропозицію Марата?
– Чув, товаришу командир. Це дуже добре. Я зараз так і зроблю…
Витягнувшись трохи похило вгору вздовж велетенського тіла кашалота, Павлик відкрив щиток управління і висунув назовні гвинт і рулі. Потім намацав важільок від гвинта і різко пересунув його на крайню позицію зліва – «десять десятих» – самий повний.
Від несподіваного сильного поштовху все потемніло і закрутилося в Павлика перед очима. Потім він побачив величезну тінь кашалота, яка швидко зникала в глибині, а позаду з масою правильних поздовжніх зморщок підводний човен, що повільно насувався.
З його правого борту відкинулася площадка, розсунулися металеві двері. Перейшовши на малий хід і зігнувшись в дугу, мов риба, Павлик прослизнув у широкий отвір, яскраво освітлений жовтуватим світлом електричних ламп.

Розділ XIII
БОМБАРДУВАННЯ ГЛИБИН

У центральному посту вахтовий лейтенант Кравцов сидів перед щитком управління, задумливо дивлячись на екран і його купол. В блакитних сутінках екранного поля мелькали темні силуети зустрічних риб, головоногих, молюсків найрізноманітніших форм і розмірів.
Підводний човен ішов на шести десятих ходу; п'ятдесят п'ять миль на годину – середній крейсерський хід, при якому не перенапружувався матеріал вибухових дюз, не було потреби розжарювати корпус і окутувати його паровою оболонкою. Час від часу очі лейтенанта пробігали по сузір'ях маленьких зелених лампочок, які горіли на шитку управління і на круглій стіні центрального поста, заспокійливо доповідаючи про рівну, нічим не порушу-ну роботу всіх механізмів і агрегатів підводного корабля.
Лейтенант раптом простяг руку до телефонного щитка, і спокійне обличчя його пожвавішало. Він натиснув кнопку під номером дванадцять, і одразу ж поряд з щитком освітився невеликий матовосріблястий екран. На ньому з'явилося відображення госпітального відсіку, кількох ліжок, двох лежачих на них постатей і зоолога в білому халаті, який розглядав на матове сві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70