домості дбав тільки про те, щоб не впасти і не потрапити під жахливі удари хвоста, який з страшною силою працював зовсім близько.
В наступну мить кашалот метнувся догори, потім кинувся вниз, з надзвичайною швидкістю промчав над судном і зник у темних глибинах океану. Останнє, що встиг помітити Павлик, були яскраві промені світла від чотирьох ліхтарів і чотири людські постаті в густому клубку щупальців, що звивалися, як змії. Потім все зникло. Густий морок оточив Павлика і з нездоланною силою давив на його груди і голову, відкидаючи назад ноги, немов намагаючись зірвати його з місця і кинути в жахливу гігантську м'ясорубку позаду… Павлик насилу пригнув голову до спини кашалота і, знеможений, зовсім знесилений, з мокрим від сліз обличчям, заплющив очі…

Розділ XI
ПОГОНЯ

Марат відкрив очі і байдуже подивився навколо себе. Потім раптом рвучко піднявся і сів на ліжко.
– Він поніс Пазлика! – закричав він у відчаї. – Він поніс його! Врятуйте Павлика, товаришу командир. Швидше! Швидше!
В одній білизні Марат схопився з ліжка, кинувся до дверей, намагаючись кудись бігти, щось робити. Ні капітан, ні зоолог, ні комісар, який стояв оддалік, не встигли його втримати. Але в цю хвилину в дверях з'явився Горєлов, і Марат опинився в його довгих, дужих руках.
– Що ти говориш, Марате? Хто поніс? Звідки ти знаєш? – схвильовано запитали капітан і зоолог, відводячи хворого на місце.
– Я бачив, – бурмотів Марат, безсило опускаючись знову на ліжко. – Кашалот… Величезний… пронісся над нами… тримав Павлика на собі…
Він знову стомлено заплющив очі, його звичайно смагляве обличчя посіріло, і здавалося – він знову непритомніє.
Зоолог, в білому халаті, знову взявся за Марата.
– Що це може означати? – запитав капітан.
– Розуміється, марення, і більше нічого, – сказав Горєлов.
– Так, швидше за все, – погодився зоолог, розтираючи груди Марата. – І це змушує мене побоюватись, що у нього щось схоже на струшення мозку. Мабуть, від електричного удару рукавицею восьминог в передсмертних корчах кинув Марата на стінку корабля. У всякому разі, ні я, ні Скворешня кашалота не бачили.
В госпітальний відсік увійшов океанограф Шелавін.
– Ви про кашалота? – запитав він, глянувши крізь криво надіті окуляри на зоолога. – Правду кажучи, я теж за все своє життя такого екземпляра ніколи не бачив. Абсолютно!
Всі здивовано глянули на Шелавіна і потім перезирнулись.
– Про якого кашалота ви говорите, Іване Степановичу? – запитав зоолог.
– Та про того ж самого кашалота, який промчав наді мною, як божевільний, переплутав усі мої кулі, зірвав з місця буй з батометрами… Взагалі зіпсував всю мою сьогоднішню роботу по вивченню течій. Він так нісся, немов почував себе на гарпуні.
– Коли ви його бачили? – швидко спитав капітан.
– Години зо три тому.
– Де ви були в цей час?
– На гідрофізичній станції номер три, глибина триста метрів, у вісімнадцяти кілометрах на південний схід від бази.
– Якого напряму він дотримувався?
– Точно: з норда на зюйд.
– Якраз у напрямі від галявини восьминогів до станції номер три! – з здивуванням у голосі сказав зоолог. – Чи може це бути звичайним збігом?
У цей час Марат глибоко зітхнув і повільно відкрив очі. Він спокійно оглянув усіх, що його оточували, і слабим, переривчастим голосом промовив, немов продовжуючи розмову:
– Я виразно… Ясно бачив… Павлик висів… на боці кашалота. Кашалот пронісся над нами… не далі ніж в десяти-п'ятнадцяти метрах… На його спині… біля голови… стирчав уламок гарпуна.
– Вірно! – закричав, розводячи руками, Шелавін. – Абсолютно вірно! Стирчав! Справді, уламок стирчав! Значить, ми бачили того самого негідника. Він мені всю станцію зіпсував.
– Але чому ж, в такому разі, ви не бачили Павлика на боці кашалота? – схвильовано спитав зоолог.
– Кашалот міг пройти повз Івана Степановича не тим боком, тільки і всього, – сказав капітан, думаючи в той же час про щось інше.
– Що ж тепер робити? Бідолашний хлопчик! – прошепотів зоолог, стискаючи в кулак свою бороду. – Бідолашний хлопчик…
– Не може бути сумніву: він уже давно загинув, – зауважив Горєлов. – Що ж можна зробити?
Він міряв великими розмашистими кроками госпітальний відсік у проході між ліжками: чотири кроки вперед, чотири назад.
Комісар швидко повернув свою сиву голову до Горєлова, і на його молодому з жвавими очима обличчі відбилося щире здивування.
Капітан також здивовано глянув на Горєлова і звернувся до зоолога.
– Лорд, ви певні, що він не залишився на судні чи біля нього?
– Цілком певний! – відповів зоолог. – Знищивши більшу частину восьминогів і розігнавши решту, я і Скво-решня старанно оглянули судно. Ми бачили пробоїну, яку Павлик знайшов, бачили розтерзаного восьминога незвичайних розмірів…
І, немовби вражений несподіваною думкою, він вигукнув:
– Я починаю розуміти! Як я одразу не догадався! Адже восьминоги і взагалі головоногі – це любима страва кашалотів. І тільки кашалот в змозі був спотворити, покалічити восьминога таких розмірів. Все сходиться, капітане! Немає сумніву, біля нас по той бік судна разом з нашою битвою відбувався бій кашалота з восьминогом. І наш бідолашний Павлик якось ув'язався в нього.. перебив його. Адже кашалот навіть не скористався своєю перемогою. Він кинув здобич, не поласувавши нею.
– Тоді ясно, що Іван Степанович бачив того самого кашалота, що й Марат, – задумливо сказав капітан.
Горєлов перестав ходити, і всі мовчки дивилися на капітана, почуваючи, що зараз вирішується Павликова доля.
– Ну, нічого! – сказав, нарешті, піднявши голову, капітан. – Кашалот від нас не втече.
Горєлов подивився на годинник – було вже шістнадцять годин з хвилинами – і квапливо звернувся до капітана:
– Гляньте, Миколо Борисовичу. Я зайшов сюди доповісти вам, що мені необхідно вийти з підводного човна і перевірити роботу двох лівих дюз. Я сьогодні оглядав їх зсередини і зверху. Вони, здається, трохи забилися, і, можливо, доведеться розібрати їх та прочистити. Дозвольте, я зараз же цим займусь.
– Дві дюзи вийшли з ладу? – швидко повернувся до Горєлова капітан. – Коли ж це могло статися? Адже ми прийшли сюди з справними дюзами.
Горєлов зам'явся. Він важко переступив з ноги на ногу і повільно сказав:
– Я й раніше помічав, що не все гаразд в їх роботі…
– Товаришу військінженер, – холодно заговорив капітан, – чому ви мені не доповіли про цю несправність раніше? Ви не виконали найелементарніших вимог правил розпорядку на військовому кораблі в бойових умовах. Я змушений зробити вам зауваження! Товаришу військінженер, ці дюзи зовсім вибули з ладу чи ні? Якщо ні, то скільки процентів потужності вони втратили?
Червоні плями вкрили обличчя Горєлова.
– Дюзи з ладу не вийшли, товаришу командир, і втрата потужності незначна – процентів п'ять-вісім.
– Гаразд! – капітан повернувся до обох учених. – Ви можете на якийсь час лишити без нагляду свої апарати і прилади?
– Можемо! – була одностайна відповідь.
– Підводний човен іде доганяти кашалота. Приготуйтесь!
– Ура, товаришу командир! – крикнув слабим голосом Марат. – Ура, дорогий товаришу командир!
Капітан посміхнувся до нього і звернувся до Горєлова.
– Федоре Михайловичу, – сказав він трохи м'якшим голосом, – негайно приготуйте двигуни. Втрата навіть десяти процентів потужності в даному випадку не має значення.
Горєлов зблід так, як це буває іноді з дуже смаглявими людьми: його обличчя стало сіруватожовтого, воскового кольору, але біля щелепів грали жовна, і очі дивилися твердо й рішуче.
– Товаришу командир, – сказав він трохи хриплим від хвилювання голосом, – як головний механік вважаю своїм обов'язком доповісти вам, що підводний човен повинен лишатися на місці. Йти, не прочистивши дюзи, надто рисковано. Особливо… через якогось хлопчиська, який, по суті, вже давно і напевне загинув…
Почуття дисципліни, яким так гордяться радянські моряки, перебороло, і після першого мимовільного руху, схожого на підготовку до стрибка, Марат лишився нерухомо
лежати на ліжку з розширеними очима, витягнувшись, як туга струна. Зоолог промимрив щось, хоч і невиразне, але, напевно, люте. Комісар мовчки, але пильно дивився на Горєлова. Шелавін розгублено моргав і переводив короткозорі очі з Горєлова на капітана і назад, вражений таким вільним поводженням з «підводним богом», яким завжди був у його очах командир підводного човна.
Обличчя капітана лишалося холодним, але очі дивилися твердо, прямо, і це створювало неззичайне враження.
– У нас не нарада, на якій можна було б критикувати мої розпорядження, – не підвищуючи голосу, сказав капітан. – Потрудіться негайно виконати мій наказ. За роботу дюз в межах зниженої на десять процентів потужності ви несете цілковиту відповідальність. За неприпустиму дискусію в умовах бойового походу на вас буде накладено дисциплінарне стягнення. Ви можете йти до свого поста, товаришу військінженер.
Капітан пильно подивився в обличчя Горєлова. Після майже невловимого вагання, яке тривало одну мить, Горєлов мовчки поклонився і, опустивши голову, човгаючи великими ногами, повільно вийшов з тоспітального відсіку.

***

Стоячи в центральному посту біля вахтового начальника старшого лейтенанта Богрова, зоолог ледве відчув поштовх від першого вибуху в кормовій дюзі. Це було о шістнадцятій годині п'ятнадцять хвилин. «Піонер» ледве здригнувся і вирушив у путь. Старший лейтенант перевів важільок на щиті управління до чергового ділення. Почулися нові вибухи – один за одним, дедалі частіші, і зоолог відчував уже не поштовхи, а дрібне, що майже зливалося, дрижання.
Із сусідньої радіорубки крізь відкриті двері почувся голос старшого радиста Плетньова:
– Павлику!.. Павлику!.. Відповідай!.. Говорить «Піонер»… Говорить «Піонер»…
Праворуч на сусідньому невеликому столику курсограф автоматично наносив на свою карту шлях, пройдений підводним човном. Такий самий курсограф містився на столі біля щитка управління.
Біля круглого столу всередині поста над голубою картою рельєфу дна Саргассового моря схилився капітан. Не піднімаючи голови, він сказав:
– Олександре Леонідовичу! Загальний напрям – зюйд, курс – зигзагоподібний, через кожні п'ять хвилин змінювати з зюйд-веста на зюйд-ост і назад. Вислати розвідників з обох бортів на повну дистанцію. Корпус розігріти, іти на парі, глибина – п'ятсот метрів, швидкість – вісім десятих. Треба зважити на дюзи…
– Єсть, товаришу командир! – відповів старший лейтенант Богров і точно повторив дані йому розпорядження.
– Лорд, яку швидкість може розвинути кашалот? – запитав капітан, вислухавши відповідь лейтенанта.
– Це залежить, капітане, – сказав зоолог, – від тих причин, які змушують його тікати, а також від статі, віку, величини і сили даного екземпляра. Під впливом простого переляку дорослий, середньої сили кашалот-самець проходить від восьми до десяти і навіть двадцяти миль на годину, а з гарпуном у спині, під впливом болю, страху і люті він тягне звичайного китобійного човна з швидкістю до тридцяти миль. Судячи з оповідань Марата та Івана Степановича про розмір нашого кашалота, він, мабуть, робить зараз не менше як тридцять миль.
– Таким чином, – зробив висновок капітан, випрямляючись над столом, – він попереду в нас на відстані шістдесяти-сімдесяти п'яти миль. Якщо тільки він різко не змінив напрям, ми повинні його знайти і наздогнати не пізніше, ніж через дві – дві з половиною години.
В радіорубці голос Плетньова монотонно повторював:
– Говорить «Піонер»… Говорить «Піонер»… Відповідай, Павлику… Відповідай… Павлику!.. Павлику!.. Говорить «Піонер»…
На круговому і склепистому екрані мелькали тіні великих і малих риб. Вони пересувалися на ньому від носа підводного човна до його корми і танули там, як невеликі безформні хмаринки. Найменших ознак руху підводного човна зоолог не відчував: на повному ходу не було вже ні струсів корпусу, ні навіть найменшого дрижання. Тимчасом, як показували прилади на щитку управління, підводний човен, окутаний тонкою оболонкою з гарячої пари, роблячи близько восьмисот вибухів за хвилину, нісся уже з швидкістю сімдесяти п'яти миль на годину.
Кожні п'ять хвилин «Піонер», плавно повертаючись, змінював напрям. Курсограф негайно відмічав на своїй карті ці повороти. Зненацька на екрані, попереду по правому борту, показалася густа темна маса, яка швидко рухалася напереріз шляху пі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70