научные статьи:   пассионарно-этническое описание русских и др. народов мира --- циклы национализма и патриотизма --- принципы для улучшения брака: 1 и 3 - женщинам, а 4 и 6 - мужчинам

 купить ванну из литьевого мрамора 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Не хочу, щоб ви вважали це боягузтвом, але я не мав наміру боротися з вами. Вважаю, вам слід зрозуміти те, що вже усвідомила Бронка. Інакше ви не зазнаєте справжніх пригод.
— О господи! — застогнав Чорний Франек. — Ви не Самоходик, а Самодзвоник. Хлопці, відтягніть його під дерево до того гарцерика. Нехай собі погомонять про гарцерські пригоди.
Мене затягли під дерево до Баськи. Вони почали радитись, що робити далі. Бо ж тепер уже не тільки Баська, але і я, і таємничий Капітан Немо знали, де їхній табір. Як і завжди, знову дійшло до сварки між Чорним Франеком і Романом, цього разу за те, де буде новий табір.
Я не прислухався до них, хотів поговорити з Баською.
— Я й не знав, що Телль уже вожатий дружини, — сказав я пошепки. — І що він прибув на Озерище.
— Цього року він закінчив школу, — пояснив Баська. — І став вожатим нашої дружини. А його друзі Білка й Соколине Око вчаться в спеціальному таборі гарцерських інструкторів. Сам він з нашим загоном приїхав на Озерище. Наш табір біля Сем'ян.
— Яструб у його дружині?
— Так.
— Це він прислав тебе сюди висліджувати?
— Розвідувати, — образився Баська.
— Не подобається мені Яструбова поведінка. Навіщо вам відомості про табір Чорного Франека?
— У хлопців і дівчат з нашого табору пропало багато речей. Ця газова лампа теж наша. Час нарешті приборкати Чорного Франека.
— Я згоден, що вкрадені речі треба знайти. Тільки не так шукати. Гарцери проти ватаги розбишак? Адже ти сам чув, що казала та дівчина. Вони не однакові, не треба всіх звалювати до однієї купи. Їх слід поділити, відвіяти полову від зерна. Хотів би поговорити про це з Теллем.
— Прийдіть узавтра на гарцерське вогнище. Але чи вони до завтра випустять нас?
— А що їм з нами робити? До нового свого табору не заберуть. Найімовірніше, що вигадають якусь дурну кару: наприклад, залишать нас на острові без одягу.
Від гурту, що сидів навколо лампи, відділилась Бронка й підійшла до нас.
— Шкода, що ви не Капітан Немо, — зітхнула вона й сіла поруч із нами.
Баська зашепотів:
— Розв'яжіть нас. Вам теж не подобається їхня поведінка. Втікаймо всі разом, утрьох.
Бронка знизала плечима.
— Таке скажеш. Я не можу зрадити їх, хоч і вважаю, що мене обдурили. Чорний Франек так розписував мені свої торішні пригоди на Озерищі, що замість їхати з батьками на канікули, я опинилась у цій ватазі.
— А може, й він шукає справжніх пригод? Тільки не вміє їх знайти? — спитав я.
Дівчина всміхнулась.
— А ви переживали справжні пригоди?
— Так. Я, власне, зараз на шляху до справжньої пригоди. Пропоную вам: покиньте їх. Ні, ні, нас не треба розв'язувати. Я прошу вас завтра покинути цю ватагу й знайти мій намет на тому березі. Минете кілька старих дубів, один з них буде дупластий. За півкілометра далі стоїть мій намет. Ви переживете чудову пригоду і, може, познайомитеся з Капітаном Немо.
— Ви знаєте Капітана Немо? — зацікавилась вона.
— Ні. Та, мабуть, незабаром познайомлюся з ним. Отже, знайдіть мій намет. Пошліть телеграму батькам, щоб вони не турбувалися…
— Я написала їм листа, що я над Озерищем, що мені добре. І щоб вони не тривожилися за мене.
— А може, вам пощастить намовити й Чорного Франека, щоб він залишив свою ватагу?
— О, ні, — похитала дівчина головою. — Адже це він зібрав ватагу. І щоб тепер залишив її?
— Я чекатиму на вас, — повторив я. Вона вагалася.
— Не знаю. Не обіцяю.
Вона відійшла до гурту, який радився біля лампи, що раптом почала пригасати. Скінчився газ у балоні.
— Перевірю мотузки на руках у тих пташок, — сказав Роман.
Він підійшов до нас, оглянув мотузки на моїх руках і ногах. Так само й на Басьчиних.
— Ходімо спати, — розпорядився Чорний Франек. — Але через полонених і Капітана Немо треба поставити варту. Перші дві години стерегтиме табір Лисяча Шкурка; Потім я, а тоді Роман.
— А може, звільнимо полонених? — запропонувала Бронка.
— Ну, обізвалася вельможна панянка, — розсердився Роман. — Дамо по лящу та й додому, так? Ні. Цього не буде. Завтра порадимося про кару для них. Щоб більше не стромляли носа в чужі справи.
Згасла газова лампа. Темрява огорнула острівець. Ватага сховалась у своєму курені, надворі зостався тільки Лисяча Шкурка. Я чув, як він бив комарів, що дзижчали біля його обличчя, голосно позіхав, потім закурив цигарку. «Такий шмаркач і вже курить», — обурився я. І навіть збирався щось сказати йому з цього приводу, та роздумав. Хотів, щоб ватага якнайскоріше заснула. Все-таки я мав надію звільнитися від пут.
Дощ знову зашелестів по листі дерев, дедалі дужче й дужче. Та ніхто з ватаги навіть не подумав, що полонені мокнуть на дощі. Кілька разів я пробував ослабити мотузки на руках, але марно.
Надія на звільнення танула в мені. Із співчуттям думав я про Баську, який мовчки лежав поруч зі мною, без скарги терплячи тяжку долю полоненого.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Який на смак мотузок? Чи Немо німий? Напад на острів. Чи буде найчудовіша пригода? Чого хотів Проповідник? На мисі Судака. Чи можна ловити на заклинання? «Отченаш».
Дощ монотонно шелестів у листі дерев. Мені капало на носа, а потім почало накрапати на потилицю. Я був у самому купальному костюмі, бо хлопці Чорного Франека не дозволили мені вдягнутися. Спочатку я навіть думав, що краще дощ, ніж оці рої комарів на моє голе тіло, але скоро мені стало холодно і я зацокотів зубами. А що вже казати про Баську! Він здавався дуже тендітним хлопцем. «Дістане запалення легенів», — подумав я і шарпнувся в путах.
Згодом мене взяла злість на Капітана Немо. Якби він не з'явився на острівці, мені пощастило б звільнити Баську, та й сам я не попався б у полон до цієї ватаги. Але, здається, Капітан Немо полюбляв такі штучки. «Любитель ефектів», — подумав я, може, не зовсім справедливо. Та хіба будеш справедливий, коли на голе тіло іде дощ і зуби цокотять від холоду?
— Басько… — шепнув я до хлопця.
— Слухаю, — почув я шепіт.
— Присунься до мене…
Він зробив кілька рухів усім тілом і опинився обіч мене. Я й собі посунувся і сперся спиною на його спину.
Руки в мене були зв'язані назад у зап'ястях, так як і в Баськи. Пальцями я намацав мотузки в нього на руках, але виявилося, що вузол був на грудях. Я перевернувся на бік і ліг так, що зубами дістав до мотузка на Басьчиних руках.
Ох, як приємно читати в книжці, що полонений герой перегризає мотузки, ба навіть шкіряні паски. Але чи хтось із вас, любі читачі, коли-небудь пробував зубами перегризти товстий мотузок?
Я гриз та й гриз, але дуже не скоро мені пощастило перервати лише одне чи двоє волоконець. І це ж не було ласо, як у романі, а звичайнісінький мотузок, що на ньому розвішують білизну.
— Може, я спробую перегризти? — пошепки запропонував Баська.
— Не даси ради, — пробурмотів я. — У мене руки зв'язані старою краваткою. Тут треба мати такі зуби, як у моржа.
Дощ і далі шелестів у листі, а темрява була така густа, що ми нічого не бачили й за крок від себе. Що робив вартовий Лисяча Шкурка? Напевно, заліз у курінь, де спала ватага. Аби я зміг перегризти мотузок, ми легко втекли б.
Чи ви знаєте, який на смак мотузок? Це щось гидке. Немає нічого бридкішого на смак, ніж мотузок. Здається, що гризеш старий віхоть для горщиків.
Ще двоє волоконець лопнуло… І тоді щось тепле, торкнулося моєї руки.
— Т-с-с, — почув я приглушений голос.
Чиясь рука ковзнула по моєму тілі, намацала мотузок. На ногах я відчув холодне лезо ножа, і мотузок спав. Ще мить — і ніж перерізав краватку.
За дві хвилини Баська теж був вільний, у темряві його руки торкнулися моїх долонь. Хтось міцно схопив мене за руку й потяг за собою. Ми прошмигнули крізь вільхові кущі аж до берега озера.
Той хтось — напевне Немо — все не пускав моєї руки. Аж поки крізь очерет привів нас до глісера. Я здогадався, що то глісер, спіткнувшись об його борт.
— Мені треба забрати свій одяг, — сказав я Капітанові Немо. — Беріть хлопця і пливіть. Я собі вже дам раду. Вплав дістануся до берега.
Він нічого не відповів. Але руки моєї не пустив, схопив її другою рукою і провів моїми пальцями по дні глісера. Там лежали мої речі.
Ми влізли в глісер і насилу вмістилися там. Стукнули об борти весла. То Немо відштовхнувся від дна, й ми випливли на озеро. Весла були дуже короткі, тому ми пливли повільно. Та Немо не вмикав мотора, мабуть, не хотів будити ватаги.
Як же я шкодував, що нічна темрява не дає мені роздивитися його обличчя! Він був у своєму чорному вбранні, слизькому й мокрому. Голову закривав каптур. Обличчя ясніло в темряві, а рис його не можна було роздивитися.
— Ви одержали мого листа? — спитав я. Він не озвався. Ніби не чув запитання.
— Ви не хочете розмовляти про це? — знову спитав я. Він мовчав.
Заговорив Баська.
— Ви чудесний. Це була незвичайна витівка — підкинути на галявину вбрання.
«Молодь полюбляє ефекти», — з жалем подумав я. Але Баська додав:
— І дякую вам за звільнення. Хоч пан Самоходик уже перегризав мої пута, і за півгодини ми й так були б вільні. Однак тепер я швидше буду в таборі. Дякую вам.
І цього разу ми не почули голосу Капітана Немо. Наче він був глухий або взагалі не хотів з нами розмовляти.
«Це неввічливо, — подумав я. — І трохи образливо».
Я більше не пробував зав'язати розмову. Баська, переконавшись, що Немо не хоче з нами говорити, теж мовчав.
Ми пливли в цілковитій темряві, я не уявляв, як Немо орієнтувався. Та ось, мабуть, упевнившись, що ми вже далеко від острова, Капітан увімкнув мотор, який голосно завив. На малих обертах Немо підплив до берега й торкнувся моєї руки, наказуючи таким чином, щоб я вистрибнув. Отже, він знав, хто я такий і де живу; певно, прочитав мого листа.
— Чи ви підпливете аж до гарцерського табору? — спитав його Баська.
Він ствердно щось пробурмотів у відповідь.
— Скажи Теллеві, що завтра я буду на вашому вогнищі! — гукнув я до Баськи й вистрибнув із глісера в мілку прибережну воду.
— Дякую вам! — крикнув я ще до Капітана Немо.
Мотор загурчав дужче. Вони відпливли, обливши мене високою, могутньою хвилею.
Я побрів на берег. Гуркіт мотора завмирав у нічній темряві. З намету моїх сусідів почувся заспаний голос пана Ана-толя.
— Хто там? Хто там?
— Це я. Сусід, — відповів я. — Повертаюся з нічної риболовлі.
— Спіймали щось? — зацікавився лицар спінінгу. Може, навіть ладен був вийти з намету, щоб поглянути на мою здобич.
— Ні. Нічого не спіймав. Зате дуже змок.
Він радісно захихотів, задоволений, що мені не пощастило з рибою, та ще й змок, а він лежить у затишному й сухому наметі. Знову, мабуть, відчув себе розумнішим, що завжди, здається, було йому дуже приємно.
У наметі я запалив туристську газову плитку й закип'ятив склянку води. Ковтнув таблетку аспірину й прослизнув у свій спальний мішок.
Мені здавалося, що я спав тільки якусь мить. Збудив мене галас на озері, що все дужчав. Я глянув на годинник: була третя година.
Я вистромив голову з намету і побачив озеро, вкрите легкою прозорою імлою. Серединою озера, то з'являючись, то зникаючи в імлі, пливло дванадцять байдарок. Чотири з них мали потужні мотори і тягли на буксирі по дві байдарки. В кожній сиділо по двоє гарцерів у повному спорядженні. Всього двадцять чотири хлопці.
Я приклав до очей бінокль. Помітив між ними Баську, Яструба і Вільгельма Телля. Не було сумніву, що байдарки прямують до табору Чорного Франека.
«Ватага спить у курені й не сподівається нападу в таку ранню пору», — подумав я.
Байдарки незабаром зникли в імлі, яка приглушувала шум моторів.
Та все ж мені було трохи прикро. Баська напевно розповів Теллеві, що я думаю про конфлікт гарцерів з ватагою Чорного Франека. Напад на острів свідчив, що Телль злегковажив моїми словами.
«Ну, що ж, — зітхнув я. — Це вже не той юний гарцер, з яким я познайомився на Острові Злочинців. Хлопець підріс, став вожатим дружини, вважає, що вже має досить досвіду, щоб керувати на свій розсуд».
Удруге мене розбудило шкрябання об полотно намету. На траві перед наметом сиділи з підібганими ногами Вільгельм Телль і Баська. На березі лежала байдарка.
— Чи не забагато ви спите після нічних переживань? — спитав мене весело Телль.
Я обняв його і запросив хлопців снідати. У мене був хліб і паштет у банці.
— Я таки з'їв би щось, пане Томашу, — потер він радісно руки. У хлопців був прекрасний настрій. — Бо ми вже о першій ранку гасали по озері.
— Знаю. Ви попливли на острів Чорного Франека.
— Саме вчасно, пане Томашу. Ватага висе збиралася чкурнути звідти. Накивали п'ятами, коли побачили наші байдарки й гурт хлопців. Вони тікали вплав до берега, покидавши дівчат і крадені речі. В їхньому курені ми знайшли наші балони для газу, лампу і ще багато чого, напевно, викраденого з наметів. Тепер ми оголосимо про це над озером і повернемо власникам.
— Не дійшло до бійки?
— Ні, повтікали від нас, мов качки. Вони сміливі тільки проти слабших, — знизав він зневажливо плечима.
— Сподіваюсь, Баська розповів тобі, Теллю, що я про все це думаю?
— Звичайно, розповів. Але цього разу ви помиляєтесь. Виходить, що ми повинні були залишити їм украдені речі? І терпіти їхнє бешкетування над озером? Ми знаємо, ви скажете: про табір Чорного Франека треба було повідомити міліцію, і вона відібрала б у ватаги вкрадені речі. Але, по-перше, на це вже не було часу, ватага ось-ось утекла б з острова. А по-друге, ми вважаємо, що наша молодіжна організація повинна допомагати підтримувати порядок. Так думають усі наші гарцери. Виходить трохи по-дурному — такий гурт гарцерів, і в них ватага злодюжок покрала різні речі. Коли ми не навчимось давати собі раду з бешкетниками тут, у таборі, то як же ми впораємося з ними в житті?
На чайнику почала весело підстрибувати покришка. Баська нарізав хліба і намаетив його паштетом. Від цього видовища настрій у мене покращав, і я перестав сердитись на Телля. Адже нічого поганого не скоїлося. Не поїхали ж вони на острів, щоб битися з ватагою, а тільки щоб забрати свої речі.
Ми трохи вгамували голод. Телль весь час очікувально поглядав на мене. Я знав, чому. Його гризла цікавість, звідки я тут узявся. Він відчув у цьому якусь пригоду.
— Я нічого не скажу тобі, Теллю, — мовив я йому нарешті. — Ти маєш свої власні гарцерські справи. Коли я втягну тебе в свої, ти, захопишся й занедбаєш свої обов'язки. Якщо ж ти все-таки хочеш допомогти мені… — я завагався. — Шукай над Озерищем чоловіка з рубцем на правій щоці. Зробиш мені цим величезну послугу. Я, власне, й приїхав сюди, щоб знайти цього чоловіка.
Він зрозумів, що я нічого більше не розповім. Та й ми повинні були урвати розмову, бо саме прокинувся пан Анатоль і, голосно позіхаючи, виліз із намету.
Його трохи здивувала присутність двох гарцерів, які снідали разом зі мною.
— У вас щоразу нові гості, сусіде, — зауважив він. — Спершу та молода дівчина ловила для вас рибу, а тепер ці молоді люди годують вас сніданком.
— О, вибачте, це я їх запросив.
— А вчора вночі, коли ви пішли по рибу, тут хтось був і питав про вас.
— Жінка, чоловік?
— Чоловік. Дуже дивний чоловік. Приплив гумовим човником і навіть трохи почекав на вас, бо гадав, що ви не зайшли далеко без свого дивного автомобіля. Я не можу описати зовнішності чоловіка, скажу тільки, що він говорив про птахів, про повернення до природи. Не дав нам спати своєю балаканиною.
— Це Проповідник, — відгадав я.
— Проповідник?
— Водолаз, Проповідник, так я прозвав його, бо бачив, як він пірнав з аквалангом, а його розмови навели мене на думку, що, може, він проповідник.
— Але, мабуть, не релігійний. Бо розповідав нам тут про чайку-реготуху, — сказав пан Анатоль.
Була вже восьма година. Ранкова імла розтанула, на небі жодної хмаринки, і сонце вже припікало. Але небо було якесь тьмяне, і день міг бути похмурим.
— А ви, пане Томашу, куди тільки поїдете, відразу потрапляєте в якусь гарну історію, — здивовано сказав Віль-гельм Телль, ладнаючись із Баською відпливати. — Якісь дивні типи вас відвідують. А що то за дівчина, про яку тут згадували? Вона справді ловила для вас рибу?
— Спіймала чудову щуку.
— Ех, шкода, що я не можу бути тут весь час із вами, — зітхнув Телль. — Мені здається, що на Озерищі станеться найчудовіша пригода з усіх, які я досі пережив.
Хочеш не хочеш, а він мусив пливти до свого табору. Хлопці зіпхнули байдарку на воду і, взявши з мене обіцянку, що ввечері я прибуду на їхнє гарцерське вогнище, відпливли, енергійно вимахуючи веслами. А я ліг за своїм наметом і спрямував скельця бінокля на той берег. «Чого хотів від мене Проповідник?» — думав я. Але не знаходив ніякого розумного пояснення його несподіваних відвідин.
Протилежний берег був безлюдний. Тільки через півгодини припливла біла яхта Вацека Краватика. її поставили на якір поблизу піщаного мису, де я вчора розмовляв з Водолазом-Проповідником.
У бінокль я бачив, як Вацек Краватик і Бородань, стоячи на палубі яхти, закидали спінінги в озеро.
— Князь спінінгу вже ловить рибу, — сповістив я панові Анатолю. — Он там, коло півострова, навпроти нас.
— Ой боже, ловить рибу, а ми байдикуємо, — бідкався лицар спінінгу.
Він помчав квапити дружину й своїх приятелів, щоб мерщій готували сніданок. Його мучила думка, що князь спінінгу за мить спіймає величезну рибину, а він, скромний лицар рибальства, зі своїми рибальськими снастями ще навіть не рушив до бою.
О дев'ятій загурчав мотор рибальського човна, й припливла Марта. Вона й цього разу мала з собою складані вудлища, навіть спінінг.
— Батьки не хочуть, щоб я працювала з ними в полі, — пояснила вона. — Вважають, що я повинна мати канікули і перед початком навчання якнайбільше перебувати на свіжому повітрі й на сонці. Звеліли мені ловити рибу. Ви попливете зі мною?
— А куди?
— Туди, де ота яхта. На мис Судака.
Почувши цю назву, пан Анатоль так підскочив, що молоко, яке він саме пив, вилилось йому на штани.
— То оце там мис Судака? Неймовірно. Я нічого про це не знав. Князь спінінгу колись казав, що ловитиме на мисі Судака. Казику, кінчай снідати! Зараз же попливемо туди ловити судаків. Мишко, — крикнув жінці, — готуй сковороду й олію! На обід з'їмо судака.
Марта спитала мене пошепки:
— Ви вже одержали відповідь від Капітана Немо?
— Ні.
— Я теж ні. У листі я просила, щоб він поклав відповідь у дупло того самого дуба. Щойно була там, однак листа не знайшла. Дупло порожнє. Але свій одяг Немо забрав.
— Вночі він таке виробляв! А взагалі це, мабуть, великий нечема.
Я розповів їй про нічні пригоди на острові Чорного Франека.
— Чудовий! Чудовий!.. — захоплено шепотіла вона. — Ви помилились, він не мстивий. Віддав хлопцям їхній одяг. І вас визволив з полону…
— Але спершу мене в той полон запроторив, — буркнув я. Вона щиро обурилась:
— Ви заздрісний. Так, ви просто заздрите його геройським вчинкам.
— А чому він усе мовчить?
— Може, має якусь поважну причину для цього. Зате мені радісно, що ви все-таки попливли вночі до табору Чорного Франека по мій перстень.
— Ой лихо, ви знову про той перстень? Признаюся, навіть не згадав про нього. На острів я поплив тому, що Чорний Франек обіцяв зібрати нараду ватаги. Я хотів вивідати їхні дальші наміри.
— І вивідали?
— Вони шукатимуть того, хто вкрав сумку з картою.
— І не бояться Капітана Немо? Адже Немо не дасть їм спокою, якщо вони не послухаються його й не заберуться з Озерища. В сутичці з гарцерами вони зазнали поразки. Невже чекатимуть, поки за них візьметься міліція?
— Ви говорите про ту молодь дуже вже неприязно. Чому?
— Ненавиджу таких типів. Вважаю, що їм потурають. Я змалку мусила працювати., У нас дома ніколи не було розкоші. Батько й мої брати працюють не покладаючи рук. А ті? їм усе просто: якщо тобі хочеться їсти, то вкрадь. Важкої роботи бояться, мабуть, взагалі не люблять працювати. Чи хто-небудь із тієї ватаги подумав, як нелегко вигодувати вівцю? Може, той рибалка хотів за неї купити синові пальто на зиму? А вони попливли на острів і забили вівцю, наче свою власність. Бо були голодні… — вона зневажливо пирхнула.
— Хай йому біс, — буркнув я. — Хіба не знайдеться нікого, хто заверне цю молодь з поганого шляху?
Вона знизала плечима.
— Ви дуже наївний. Якщо в полі росте пирій, то його виривають і палять. У господаря, який не знищуватиме бур'янів, ніколи не буде доброго врожаю.
Я не згодився з її думкою. Але не хотів сперечатись. А може, боявся, що не вистачить доказів?
Пан Анатоль зовсім зібрався рибалити і, погукуючи на свого приятеля, сідав у човен.
— Попливемо? — запропонувала мені Марта.
Я не мав кращого заняття. Та й там я міг шукати «свого» Чоловіка з рубцем. Тож я сів з дівчиною в човен і ми слідом за паном Анатолем попливли до білої яхти Вацека Краватика.
Тим часом небо ще більше потьмяніло. Сонце пекло крізь імлу, повітря було задушливе. Над озером літали розморені комарі й настирливо атакували нас. Вони йшли навіть на смерть, аби тільки всістися на якійсь живій істоті й напитися її крові.
Пан Анатоль перший доплив до яхти й низько вклонився князеві спінінгу.
— Ви справді закидаєте чудово, — сказав він, придивившись, як ловить Вацек Краватик.
Той зневажливо махнув рукою:
— Закидай, як хочеш, не бере на блешню.
— Може, треба ближче до очерету? — порадив пан Анатоль.
Я вклонився білоголовій Едіті, яка сиділа на палубі яхти й робила собі манікюр.
— Мені здається, сьогодні буде дощ, — сказав я.
— О, це ви? — всміхнулась вона.
Бородань, що теж закидав спінінга, неввічливо спитав мене:
— А вам уже замало озера? Ви тут лякаєте нам рибу? Марта захихотіла.
— Ви не за рибу боїтесь, а за ту даму на палубі. Ми не заберемо її, не турбуйтесь.
Білоголова Едіта відклала ножички й пилочку.
— Ой, заберіть мене, бо я вмираю з нудьги. А куди ви пливете?
— По рибу, — відповіла Марта.
— Ненавиджу рибалок, — вибухнула Едіта. — Нема гірше в світі за чоловіка, що любить ловити рибу. Ви теж хочете рибалити? — звернулася вона до мене.
— Я не вмію.
— А вудки везете, — зауважив Бородань.
— Це мої вудки, — сказала Марта.
— А на що ви ловите? — глузливо спитав Бородань.
— На заклинання, — засміялася дівчина. Навіть князь спінінгу зацікавився.
— І багато ви спіймали на заклинання? — спитав він.
— Ви сьогодні зранку третій, — відповіла вона. Бородань скривився.
— Старий дотеп.
— А яке ж то заклинання? — поцікавився Вацек Краватик.
— На різні породи риб різні заклинання, — пояснила Марта. — Але можна ловити й без заклинань, коли хоч трохи знаєш звички риб.
— Я знаю, а риба не ловиться, — буркнув Вацек. — Я вже годину закидаю цю бляху, і все дарма. Ви теж закидаєте бляху?
— Іноді. Це залежить від місця, часу й погоди.
— А що б ви ловили на нашому місці?
— Окунів.
— Тут? Окунів? — Бородань стукнув себе пальцем по лобі.
— Не тут. А там далі. З того боку півострова. Бородань ще раз стукнув себе пальцем по лобі.
— Прокажіть сьогодні багато заклинань. Тут водяться судаки.
— Авжеж. Тут слід ловити судаків, — поважно кивнув головою Вацек Краватик. — Повірте мені, я на цьому розуміюсь. Торік я здобув срібну медаль. Дехто називає мене князем спінінгу.
— Я знаю про це, ваша княжа світлість, — зробила реверанс дівчина. — А проте ловитиму окунів.
Марта взялася за весла й попливла на той бік півострова.
— Вони дурні, — мовила вона до мене. — Ви добре роздивіться, де кружляють чайки. По цей чи по той бік півострова?
— По цей бік.
— А чому?
— Не знаю.
— Бо тут на поверхню води вистрибує дрібна рибка. А чому вона вистрибує?
— Звідки мені знати?
— Вистрибує тому, що тут полюють на здобич окуні. А ми на них полюватимемо. На «отченаш».
— Що воно таке? Це ваше заклинання? Я вже знаю: ви закинете принаду, а я повинен буду латинською проказувати «отченаш»?
— «Отченаш» — це така штучка з дроту, — засміялась Марта. — Ось вона. У верхнє вушко протягнено волосінь, а до нижнього прив'язаний маленький важок на міцній нитці. Мої брати так ловлять окунів.
Ми підпливли до півострова з другого боку. Марта закинула у воду свій «отченаш», далеченько від берега. А коротке вудлище встромила в прибережний пісок.
— Окунь сам себе підсікає, — пояснила вона, — тож нам не треба весь час пильнувати. У мене в бляшанці кілька живих пічкурів, їх спіймав батько сьогодні вранці. Спробуймо щастя.
— А чому ви ловите на «отченаш», а не на звичайне довге вудлище?
Вона показала пальцем на небо.
— Хмариться, зараз буде вітер. Він би виштовхнув поплавка на берег.
І справді. За мить я відчув на обличчі легкий, а потім дужчий подмух вітру.
«Вона чарівниця», — подумав я.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Чи Марта індіанець? Таємничий слід. Табір у глибині лісу. Дивний птах ківік. Шахрай чи орнітолог? Де вудка? Розпач. Диво-окунь. Присяга. Як побито польський рекорд. Баланс втрат.
Найпершим схопив принаду маленький окунець. Марта щось незадоволено пробурмотіла на його адресу. Я з подивом спостерігав за її вправними рухами, коли вона скручувала котушку, знімала рибу з гачка, а потім начепила нову принаду.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
 итальянское вино риболла джалла 
Загрузка...

научные статьи:   конфликты в Сирии и на Украине по теории гражданских войн --- политический прогноз для России --- законы пассионарности и завоевания этноса


загрузка...

А-П

П-Я