Бо він хоче напасти на нас. І ти, спритнику, знайшов наш табір. Тільки це тобі ні до чого. Два або три дні посидиш у нас у полоні, а потім повернешся до Яструба і привітаєш від нас. За три дні нас тут не буде. Ми облагодимо одну справу, зчинимо велику колотнечу — і привіт, гарцери. Шукайте вітра в полі.
Гарцер не просив, щоб його відпустили, не благав зласкавитись, і цим сподобався мені.
Обізвався хтось із ватаги. З задерикуватого тону я здогадався, що це, мабуть, Франеків конкурент, Роман.
— А як ми через три дні тієї справи не облагодимо, що тоді? Харчів немає, а ще цього шмаркача будемо годувати. Газ скоро скінчиться, а в таборах страшно показатися, голодно й холодно, і ти сам у бабських штанях ходиш, так тебе Немо обдурив.
І справді, тільки тепер я помітив, що Чорний Франек був у жіночих штанях. Певно, котрась із дівчат мала, крім сукні, ще пару штанів, і позичила йому. Решта з тих, що в них Капітан Немо позабирав одяг, теж були чудернацько повбирані в штани з ковдри, в позичені жіночі блузки й сорочки. — Знову галасуєш, — розсердився Чорний Франек і тицьнув під ніс Романові стиснутого кулака. — А хто винен, що страшно де-небудь показатись? Чи це не твоя робота? Щодо тих трьох днів, то все залежить від вас. Я вже розповів вам, що Вацек Краватик ладен заплатити купу грошей за рибальську карту. Ми можемо витягти з нього навіть п'ять тисяч. Отже, треба ту карту знайти. Візьмемо гроші й гайда. До моря, панове й пані. Автобусом до Сопота, на пірс.
— А він дасть ті п'ять тисяч? — засумнівався Роман.
— Ти не знаєш його. Це лантух з грішми, його мати торгує наймоднішими краватками. Ти ж сам бачив, як він чваниться своєю яхтою. Його називають князем спінінгу, бо він має срібну медаль за рибу. Але такому типові цього замало. Він хоче бути королем. А як він стане королем, коли не знає, де найкраще риба ловиться?
— Не вірю я в ті п'ять тисяч. І не вірю, що ми знайдемо ту сумку з картою, — затявся Роман.
Чорний Франек підскочив до нього з кулаками. Обоє були б побились, але решта хлопців їх розборонили.
— Поки я тут командую, ти мусиш підкорятися і робити, що я звелю! — кричав Чорний Франек.
А Роман вигукував, рвучись до бійки:
— Минуть три дні, і всі побачать, яке твоє командування, їсти нічого, пити нічого, цигарок не вистачає. Що ми будемо курити? Вільшане листя?
Ця сварка була мені до речі, бо захопила увагу всієї ватаги. Я почав скрадатися до полоненого. Але переді мною було нелегке завдання. Я ніс одяг і чималу камеру, яка шаруділа, тручись об листя. Однак я не хотів кинути її, побоюючись, що не знайду, коли треба буде тікати разом із Баською.
Чорний Франек з Романом і досі сварилися. Та цього разу ще переміг Чорний Франек. Я був уже майже за спиною в Баськи, коли ватага одностайним «ура» вирішила суперечку на користь Франека. Він зостався ватажком.
— Цс-с-с, — шепнув я Басьці. — Я твій друг… Не показуй, що знаєш про мою присутність…
Баська навіть не ворухнувся. Ніби не чув мого шепоту. «З нього вийде колись знаменитий розвідник», — подумав я.
У кишені штанів я намацав складаний ножик, розкрив його. І тут раптом обізвалась руда дівчина, яка ще в закусочній коло порома зацікавила мене.
— А я не кричу «ура», як інші. І тебе, Чорний Франеку, і Романа вважаю боягузами. Ви обидва тільки й думаєте про те, як утекти від Каштана Немо. Він залишив вас без штанів, зірвав ваш прапор, глузує з вас у вічі. Я втекла з дому, бо ви казали, що знайду тут пригоди, гарне й суворе життя. А ви просто ватага злодюжок. По-вашому, гарне життя — це втеча від міліції? Я побачила, що ви боягузи і навіть не вмієте битись. Ніколи не билися з дужчим за себе, тільки із слабшим. Завжди гуртом нападаєте на одного. Я думала, що ми будемо ловити рибу, смажити її на вогні, пекти картоплю, жити просто — інакше, ніж у місті. А ви? Сидите коло вкраденої лампи, їсте крадене м'ясо. То це ті незвичайні пригоди? Немо сам один зможе приборкати усю вашу ватагу.
Вона шмагала тими словами, як батогом. Не приховувала своєї зневаги. Роман тільки сплюнув.
— То йди до того Немо, як ти така розумна, — сказав він. — Нам тут не треба тендітних панянок. Вертайся до мамусі.
А Чорному Франекові стало трохи соромно. Його, мабуть, боляче зачепили слова дівчини…
— Ти, Бронко, знаєш, що я не хотів такого. Ані тих крадіжок, ні бешкетів. Хіба що побитися з туристами. Але вийшло інакше через Романа. Всі були голодні, і Роман намовив забити вівцю, з того все й почалось. Але як тільки знайдемо ту карту і Вацек Краватик дасть гроші, виїдемо до моря, і все буде інакше. Грошей нам вистачить на хліб і м'ясо. Там будуть справжні пригоди. Ми підемо до рибалок, допомагатимемо їм ловити рибу, може, навіть вийдемо з ними в море.
— Не хочу. Тепер уже не хочу! — істерично вигукнула Бронка. — Я переконалася, що не пригоди нас чекають, а виправна колонія. Ідіть собі звідси завтра або через тиждень, а я залишусь, бо хочу познайомитися з Капітаном Немо.
«О господи, — подумав я, — і ця закохалася в Капітана Немо».
— Начхати мені на Капітана Немо, — лайнувся розлютований Франек. — Тікає від нас, мов заєць. Хай би він тільки з'явився тут.
І в цю мить з кущів по той бік галявини щось вилетіло і впало під ноги Чорному Франекові. Якийсь великий пакунок.
— Хто це? Що це? — залунали голоси.
— Наш одяг! — закричав якийсь хлопчак. Інший заверещав:
— Немо на острові! Кинув нам одяг. Він десь тут. Ловіть його! Шукайте!
Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. І, наче уламки петарди, хлопчаки й дівчата розсипались на всі боки маленького острова.
Я був покараний за свою цікавість. Замість того, щоб перерізати мотузки на Басьці, коли зчинилося замішання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пізно.
На мене насіли аж чотири здоровані. Кілька дівчат тримали Баську.
— Є! Є!
— Спіймали!
Мене зв'язали, як барана, й потягли під газову лампу. Знову зв'язали й Баську і залишили скраю галявинки.
— Отже, це Капітан Немо! — тріумфував Чорний Франек. — Маєш, Бронко, свого героя. Лежить біля моїх ніг. І буде ще скиглити.
— Як ми відразу не здогадалися, хто такий Капітан Немо? Адже він був з нами в закусочній, коли ми отримали листа з погрозами, — сказав Роман.
Котрась із дівчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франекові його штани й сорочку.
А також записку.
— Ось іще лист від Немо, — сказала вона. — Був у ваших речах.
— Лист? Навіщо нам його читати? Він сам зараз розповість нам, що написав. Знову, мабуть, якісь погрози, так, Капітане? — і Роман штовхнув мене передком черевика.
Я мав намір певний час вдавати Капітана Немо, щоб він опинився на безпечній відстані від острова, але безсоромна Романова поведінка так розсердила мене, що я буркнув:
— Дурний ти, хлопче. Немо втік від вас. Я не Немо.
— Чуєш, Бронко, який він хоробрий? — захихотів Франек. — Від страху ладен зректися батька, матері й навіть самого себе.
— Ще раз обшукайте острів. Знайдете мою камеру й одяг, — сказав я. — Капітан Немо носить непромокальний каптур і куртку. І темні окуляри.
Хлопці знову розбіглися по острові. В когось із них був електричний ліхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.
— Він не Капітан Немо, — мовила Бронка. — Немо не відмовився б від себе. Він би пишався, що він Немо.
Чорний Франек не здавався:
— Бреше. Викручується, щоб урятуватися від нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочній, коли ми отримали першу записку.
Він глянув на лист, що його подала дівчина.
— Це не ви писали? — спитав глузливо.
— Ні.
— Зараз перевіримо. Але спочатку прочитаю його.
«Удруге застерігаю вас: тікайте з Озерища. Я тут господар і не хочу вашого товариства. Досить крадіжок і бешкету. Віддаю ваші лахи, бо гидую ними.
Капітан Немо».
Було надто темно, і я не міг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що він аж почервонів зі злості.
— Ну, побачимо, хто тут господар і хто звідси піде. Хлопці! — вигукнув він. — Дайте мені записника й олівця. Цей добродій напише мою відповідь. Розв'яжіть йому праву руку.
За мить у мене на колінах був записник, а в пальцях я тримав олівця. Шестеро хлопців щільно оточили мене, щоб я не втік.
Чорний Франек диктував:
— Господар Озерища — Чорний Франек. Відсьогодні Капітана Немо не існує.
Бронка зазирнула в лист у руках Чорного Франека, а потім схилилася наді мною і глянула на мою писанину.
— Тільки сліпий не побачив би, що листа від Капітана Немо писав не цей чоловік, — промовила вона. — Я відразу здогадалася, що він не Капітан Немо.
Всі по черзі почали порівнювати мій лист з листом від Немо. Одні твердили, що почерки схожі. А інші вважали, що листи писали різні люди.
— Мені не треба когось удавати з себе, — сказав я гордо. — Я маю власну славу й теж пережив багато незвичайних пригод. Мене звуть Самоходик.
О, яка оманлива слава! Чорний Франек тільки засміявся.
— Самоходик! Можна луснути зо сміху від такого прізвиська. Ніколи такого не чув.
Лише Баська радісно писнув:
— О господи, пане Самоходику! Вільгельм Телль стільки розповідав нам про вас. Про всі ваші пригоди.
— Телль? — крикнув я до нього. — А де тепер Телль?
— Він голова нашої дружини, пане Самоходику! — вигукнув Баська.
Чорний Франек гримнув:
— Не розмовляти між собою! Полонені не мають права вести розмови.
Але я відчував, що добре його спантеличив. Він не був уже такий певний, що справді спіймав Капітана Немо.
— Ви Самоходик? — спитав він. — Я ніколи не чув про вас. Чим ви займаєтесь і що робите на нашому острові?
Я знизав плечима.
— Мені байдужісінько, що ніхто тут не чув про мене. А на острів я дістався, щоб звільнити цього хлопця. Я не терплю, коли кілька здорованів збиткуються над меншим хлопцем. Не хочу, щоб ви вважали це боягузтвом, але я не мав наміру боротися з вами. Вважаю, вам слід зрозуміти те, що вже усвідомила Бронка. Інакше ви не зазнаєте справжніх пригод.
— О господи! — застогнав Чорний Франек. — Ви не Самоходик, а Самодзвоник. Хлопці, відтягніть його під дерево до того гарцерика. Нехай собі погомонять про гарцерські пригоди.
Мене затягли під дерево до Баськи. Вони почали радитись, що робити далі. Бо ж тепер уже не тільки Баська, але і я, і таємничий Капітан Немо знали, де їхній табір. Як і завжди, знову дійшло до сварки між Чорним Франеком і Романом, цього разу за те, де буде новий табір.
Я не прислухався до них, хотів поговорити з Баською.
— Я й не знав, що Телль уже вожатий дружини, — сказав я пошепки. — І що він прибув на Озерище.
— Цього року він закінчив школу, — пояснив Баська. — І став вожатим нашої дружини. А його друзі Білка й Соколине Око вчаться в спеціальному таборі гарцерських інструкторів. Сам він з нашим загоном приїхав на Озерище. Наш табір біля Сем'ян.
— Яструб у його дружині?
— Так.
— Це він прислав тебе сюди висліджувати?
— Розвідувати, — образився Баська.
— Не подобається мені Яструбова поведінка. Навіщо вам відомості про табір Чорного Франека?
— У хлопців і дівчат з нашого табору пропало багато речей. Ця газова лампа теж наша. Час нарешті приборкати Чорного Франека.
— Я згоден, що вкрадені речі треба знайти. Тільки не так шукати. Гарцери проти ватаги розбишак? Адже ти сам чув, що казала та дівчина. Вони не однакові, не треба всіх звалювати до однієї купи. Їх слід поділити, відвіяти полову від зерна. Хотів би поговорити про це з Теллем.
— Прийдіть узавтра на гарцерське вогнище. Але чи вони до завтра випустять нас?
— А що їм з нами робити? До нового свого табору не заберуть. Найімовірніше, що вигадають якусь дурну кару: наприклад, залишать нас на острові без одягу.
Від гурту, що сидів навколо лампи, відділилась Бронка й підійшла до нас.
— Шкода, що ви не Капітан Немо, — зітхнула вона й сіла поруч із нами.
Баська зашепотів:
— Розв'яжіть нас. Вам теж не подобається їхня поведінка. Втікаймо всі разом, утрьох.
Бронка знизала плечима.
— Таке скажеш. Я не можу зрадити їх, хоч і вважаю, що мене обдурили. Чорний Франек так розписував мені свої торішні пригоди на Озерищі, що замість їхати з батьками на канікули, я опинилась у цій ватазі.
— А може, й він шукає справжніх пригод? Тільки не вміє їх знайти? — спитав я.
Дівчина всміхнулась.
— А ви переживали справжні пригоди?
— Так. Я, власне, зараз на шляху до справжньої пригоди. Пропоную вам: покиньте їх. Ні, ні, нас не треба розв'язувати. Я прошу вас завтра покинути цю ватагу й знайти мій намет на тому березі. Минете кілька старих дубів, один з них буде дупластий. За півкілометра далі стоїть мій намет. Ви переживете чудову пригоду і, може, познайомитеся з Капітаном Немо.
— Ви знаєте Капітана Немо? — зацікавилась вона.
— Ні. Та, мабуть, незабаром познайомлюся з ним. Отже, знайдіть мій намет. Пошліть телеграму батькам, щоб вони не турбувалися…
— Я написала їм листа, що я над Озерищем, що мені добре. І щоб вони не тривожилися за мене.
— А може, вам пощастить намовити й Чорного Франека, щоб він залишив свою ватагу?
— О, ні, — похитала дівчина головою. — Адже це він зібрав ватагу. І щоб тепер залишив її?
— Я чекатиму на вас, — повторив я. Вона вагалася.
— Не знаю. Не обіцяю.
Вона відійшла до гурту, який радився біля лампи, що раптом почала пригасати. Скінчився газ у балоні.
— Перевірю мотузки на руках у тих пташок, — сказав Роман.
Він підійшов до нас, оглянув мотузки на моїх руках і ногах. Так само й на Басьчиних.
— Ходімо спати, — розпорядився Чорний Франек. — Але через полонених і Капітана Немо треба поставити варту. Перші дві години стерегтиме табір Лисяча Шкурка; Потім я, а тоді Роман.
— А може, звільнимо полонених? — запропонувала Бронка.
— Ну, обізвалася вельможна панянка, — розсердився Роман. — Дамо по лящу та й додому, так? Ні. Цього не буде. Завтра порадимося про кару для них. Щоб більше не стромляли носа в чужі справи.
Згасла газова лампа. Темрява огорнула острівець. Ватага сховалась у своєму курені, надворі зостався тільки Лисяча Шкурка. Я чув, як він бив комарів, що дзижчали біля його обличчя, голосно позіхав, потім закурив цигарку.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28