научные статьи:   пассионарно-этническое описание русских и др. народов мира --- циклы национализма и патриотизма --- принципы для улучшения брака: 1 и 3 - женщинам, а 4 и 6 - мужчинам

 Обращался в магазин Водолей 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Вони підійшли до нас. Мишка сказала до свого чоловіка з ледь помітним докором у голосі:
— Ось яку рибу ти повинен ловити, Анатолю.
— І ловитиму, — гордо запевнив пан Анатоль. — Тільки хотів би знати, де ви зловили цю щуку?
Дівчина показала пальцем місце метрів за сто від нас.
— Он там, неподалік від старого дуба. Пан Анатоль знизав плечима.
— Згідно всіх відомих мені правил рибальства, там не може жити щука. Замало очерету. Вона любить ходити попід очеретом.
Марта тяжко зітхнула.
— Я не знаю. Може, це якась приблудна щука?
— Так, — погодився він. — Тут маємо справу з нетиповим явищем.
Мене дратували балачки пана Анатоля. Крім того, я не міг йому пробачити, що він не допоміг урятуватися Капітанові Немо.
— А може, ваша теорія хибна? Півдня ви ловили коло Чаплинця, але, як бачу, спіймали тільки чотири маленьких рибки.
Він махнув рукою.
— З нами сталася страшна пригода і тому нам не пощастило й з рибою. Якісь злодії вкрали наш човен і сховали в очереті. А потім вимагали за нього п'ятдесят злотих. І все було б добре, якби в цю справу не втрутився ще один чоловік, якийсь, мабуть, божевільний. Чув, як ті злодійчуки гукали на нього: «Капітан Немо». Замалим не дійшло до бійки, ті вже вихопили ножі.
— А ви, звісно, втекли, — мовив я.
— Відплив, — з притиском відповів пан Анатоль. — Я в бійки не встряю. Немо має якісь рахунки з тими бешкетниками, але навіщо втягати в ту справу нас? Щоправда, він показав, де наш човен, але ми й так, без нього, за п'ятдесят злотих дістали б назад човна. Я ніколи не втікаю, щоб ви знали. — І він з великою гідністю повернувся до свого намету.
Здавалося, пан Анатоль трохи образився на мене. Я сидів сердитий, роздратований його балаканиною.
— Чому ви не їсте? — спитала Марта.
І тільки тепер я побачив, що тримаю на колінах тарілку з трьома шматками смаженої щуки.
— Відрізати вам хліба?
Це її піклування тільки долило масла в огонь. Я ще дужче розсердився.
— А може, ви вже відразу покладете мені й шматок щуки до рота? — передражнив я її ввічливий тон. — Чи ви думаєте, що я не здогадуюсь про причину цього піклування? Ви хочете довідатися, де розташований табір Чорного Франека. Вчора ви навмисне розповіли мені про той перстень, знаючи, що це підохотить мене шукати табір. Та я розчарую вас: я не знаю, де табір. Не знаю та й годі. А якби й знав, то однаково не сказав би вам про це, бо не хочу, щоб через якийсь дурний перстень ви заводили сварки з головорізами. А взагалі, запевняю вас, ватага Чорного Франека мене анітрохи не обходить, я маю інші справи.
Напевно, зозла я бовкнув зайве. Бо вона відразу підхопила мої слова.
— Інші справи? Які?
— Он як! — обурився я. — Ви хочете стати моїм сповідником?
— Не розумію, чому ви так гніваєтесь? Не знайшли табору, то й не знайшли. Мені вже байдуже за той перстень. І хлопець, що подарував його, став мені байдужий, відколи з'явився Капітан Немо. Я віддала б сто таких перснів, щоб познайомитися з тим капітаном! Ви бачили його сьогодні?
— Бачив, — буркнув я. — Він був на Чаплинці й, здається, вистежував Чорного Франека, щоб знайти таємний табір ватаги. Тільки, як завжди, в ньому перемогло благородство. Він побачив, у якій скруті опинився пан Анатоль і недоречно втрутився. Ви самі чули, що казав пан Анатоль.
І я докладно розповів їй про всю пригоду.
— Який він чудовий! Який незвичайний! — захоплювалася Марта. — Сам проти шести головорізів? Це справжній герой. Мені здається, що я кохаю Капітана Немо.
Я відставив тарілку на траву.
— То, може, я залишу цю щуку, якщо ви змінили об'єкт своїх ніжних захоплень? Віднині ви, напевне, смажитимете рибку не для мене, а тільки для Капітана Немо?
Дівчина засміялась.
— То ви такий ревнивий? А взагалі, хотілося б знати, що ви робили на Чаплинці, коли Капітан Немо сам один боровся з головорізами?
— Я сидів у кущах, — нахабно відповів я.
— Невже? Не думала, що ви такий дріб'язковий.
— Бо це була не дріб'язковість, а великодушність. Запевняю вас, що моє серце аж рвалося до боротьби поруч з Капітаном Немо. Але тоді я мусив би вийти із схованки і не знайшов би табору Чорного Франека. Коли я переконався, що Капітан Немо дасть собі раду без мене, я зостався у схованці.
— Розумію, — хитнула вона головою. — Отже, ви все-таки знаєте, де розташований табір тієї ватаги.
— Звичайно, знаю. Проте не скажу вам, бо не хочу, щоб через той перстень ви зчинили нову веремію. Ви поїдете туди зі своїми братами, Чорніш Франек не віддаватиме персня, може дійти до бійки. За що? За перстень? Зрештою, ви ж уже кохаєте Капітана Немо.
— Так, він мені подобається у сто тисяч разів більше, ніж будь-хто інший, — задерикувато відповіла вона. — Він став моїм ідеалом.
Мене щось шпигнуло.
— Визнаю, що він чудовий, — підтвердив я, подумавши з хвилину. — Мені подобається його відвага і спритність. Проте не все у його поведінці можу схвалити.
— Невже? Проти чого ж ви заперечуєте?
— Я вважаю, що дарма він стукнув олов'яною кулькою Чорного Франека. А якби поцілив в око?
— Капітан Немо не промахнеться. А крім того, що ж це? Ви стаєте оборонцем бешкетників? А що зробив би Чорний Франек, якби зловив Капітана Немо? Чи теж боявся б скривдити його?
— Не знаю, що зробив би Чорний Франек. Але не слід боротися його засобами. І друге. Навіщо він забрав одяг? Узяв би ножі та й годі. Мені неприємна та ватага, але ж хлопці сидять зараз скоцюрблені з холоду, і їх кусають комарі!
Не знаю, чи я зміг її переконати. Якийсь час вона сиділа замислена, може, обдумуючи вчинки Капітана Немо. А я помив сковороду в озері, потім запалив люльку і сів перед наметом.
— Мою історію з перснем, — знову почала дівчина, — ви визнали не гідною уваги. Сьогодні ви сказали мені, що ватага Чорного Франека не обходить вас, бо ви маєте якусь важливішу справу. То навіщо ж ви вистежували Чорного Франека і так хотіли знайти його табір?
Мені сподобалась її проникливість. Я всміхнувся і подумав, що, напевно, не станеться нічого поганого, коли я розповім їй про зустріч Вацека Краватика з Чорним Франеком.
— Фй-ю-у! — свиснула вона протягло, дуже заінтригована. — їм так потрібна та карта? Ладні за неї заплатити?
А потім, уважно поглянувши на мене, мовила:
— Розумію, ви не хочете сказати мені, де розташований табір Чорного Франека. Та чи не варто розповісти про це Капітанові Немо? Адже ви припускаєте, що й він вистежував Чорного Франека, щоб знайти його табір. Хоча він потім вирішив урятувати з скрутного становища тих двох чоловіків і, може, втратив єдину нагоду знайти табір.
— Еге ж, — знизав я плечима. — Охоче розповім йому, де табір. Але як з ним зв'язатися?
Марта подивилася загадково.
— Коли я йшла до вас… — почала вона пошепки, щоб ще більше підкреслити таємничість справи. — А щоб ви знали, сьогодні я не взяла човна, а прийшла сюди пішки, берегом озера, майже чотири кілометри…
— Ну, кажіть швидше, — роздратувався я.
— Заждіть хвилинку, зараз про все дізнаєтесь. Ідучи сюди берегом, я придивилася до трухлявого стовбура старого дуба, який росте за півкілометра звідси, на березі озера. Низько над землею в ньому величезне дупло; там може сховатися доросла людина. Я й сама колись ховалася в ньому від дощу. Отож у цьому дуплі лежав… мокрий одяг Капітана Немо.
— Що таке?! — підхопився я з землі. — Це чудова нагода. Ми можемо зустріти там Капітана Немо.
— Не підемо ж ми туди й не будемо чекати, коли він повернеться по своє вбрання. Адже невідомо, коли він туди прийде. Я гадаю, найкраще напишімо до нього листи. Ви — з повідомленням про табір Чорного Франека. А я — освідчення в коханні.
— Я напишу, що хотів би зустрітися з ним і порозмовляти.
— Про що? — зацікавилась вона.
— Він, певне, міг би допомогти мені в одній справі. Вона махнула рукою.
— Ет, ви теж хочете бути таємничим, мов Капітан Немо.
В самоході в мене була течка з поштовим папером і олівцями. Один комплект — поштовий папір і конверт — я дав Марті, а сам Почав шкрябати на другому.
«Шановний Капітане Немо!
Я стежив за вашими, сутичками з ватагою Чорного Франека. Хоча не всі Ваші вчинки я схвалюю, все ж розумію, яка ваша мета. Я прибув сюди з певною місією, справа благородна. Буду дуже вдячний, якщо ви захочете зустрітися зі мною у призначений вами час і в зручному для вас місці. Я живу в наметі за п'ятсот метрів від трухлявого дуба, де ви знайдете цього листа. Маю автомобіль-амфібію, по ньому ви зможете мене впізнати.
P. S. Табір Чорного Франека міститься на маленькому острові біля Чаплинця».
Я заклеїв листа і ще трошки зачекав, поки Марта напише своє освідчення в коханні. Нарешті й вона заклеїла конверта.
— Ходімо! — сказала дівчина, встаючи з трави. — Мені вже треба повертатися додому, а цей дуб по дорозі. Ви проведете мене?
Вона взяла свою складану вудку, й ми пішли берегом. Обоє мовчали, мабуть, кожен з нас міркував, як Капітан Немо реагуватиме на наші листи.
Ще я думав, навіщо саме в тому трухлявому дубі він залишив мокре вбрання, а не забрав його з собою, адже він десь, мабуть, живе?
Дупло було глибоке. Капітан Немо застромив у нього палиці і, наче на вішалці в шафі, сушив у дубі своє мокре рибальське вбрання.
Ми поклали листи в кишеню куртки, а потім я попрощався з Мартою і пішов до свого табору. Хотів трохи заснути, відпочити перед походом, запланованим на сьогоднішню ніч.
На озері в червоному світлі призахідного сонця голосно кричали чайки, ніби сварилися за вечерю. Над берегом низько літали ластівки, збиралося на дощ.
Повертаючись до намету, я все поглядав на той бік озера. Чому немає Чоловіка з рубцем? Невже всі мої розрахунки й припущення не справдяться? Невже подорож на Озерище по затоплений скарб закінчиться для мене поразкою?
Раптом від старого дуба я почув гуркіт мотора глісера. «Немо був поблизу дуплистого дуба. І, може, навіть бачив нас. А тепер відплив», — подумав я.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Подорож у нічному мороці. В таємному таборі ватаги. Розмова злодійчуків. Спроба визволити полоненого. Невидимий ворог. Чи я — Капітан Немо? В полоні на острові. Руда Бронка. Тяжка доля полонених.
Мене збудило лопотіння краплин по брезентовому полотнищі намету. Я виглянув надвір і побачив, що над озером уже запав морок. У моїх сусідів світилися в наметах газові лампи й чулася розмова.
Дощ дужче залопотів по наметі, а потім зненацька вщух. Напевне, хмара пішла десь далі, тільки злегка скропивши цю місцевість. Але повітря не похолоднішало, а, навпаки, стало ще більш парко й душно. Цієї ночі треба було рясного, гарного дощу.
Я вмився в озері й, відчуваючи голод, відкраяв собі шматок хліба, купленого чотири дні тому, намастив його маслом і полуничним джемом. Ніч наступала швидко, і шкода було гаяти час, щоб скип'ятити чай.
Я надув камеру запасного колеса, з багажника в машині вийняв непромокальну торбину, в яку хотів потім запхнути одяг. Зашнурував намет, щоб мої сусіди думали, ніби я ще сплю. Закинув камеру на плече і тихо пішов берегом озера в той бік, звідки було найближче до острівця, де розташувалася ватага Чорного Франека. Бо той острів саме й був метою моєї подорожі.
Темнішало з кожною хвилиною, в озеро ніби хтось налив чорнила. Вітру не було. Над водою лунало кахкання качурів, що вовтузились у прибережному очереті.
Я прискорив ходу. Знав, що цієї ночі буде дуже темно, бо по небі сунули дощові хмари. В густому мороці важко було знайти маленький острів на величезному просторі озера.
Нарешті, коли ліворуч зостався позаду Чаплинець, я побачив невелику чорну пляму. То був острів з табором ватаги.
Не раз у приємному товаристві я купався вночі в річці або в озері. Але тепер на мене чекала самотня подорож у чорній, мов чорнило, воді. Тому, хоч і добре плаваю, я взяв із собою надуту автомобільну камеру, щоб перевезти на ній одяг у непромокальній торбі, а також мати змогу трошки перепочити.
Я роздягся і, кинувши на воду камеру, тихо занурився в чорну воду.
Вода була на диво тепла. Куди тепліша за повітря. Я плив поволі, щоб не хлюпати, та ще й тому, що пхав поперед себе, камеру з одягом.
Одяг треба було забрати з собою, бо після повернення, у нічній темряві я міг не знайти його. А крім того, важко було передбачити, скільки я пробуду на острівці. Може, якийсь час сидітиму, сховавшись у заростях і стежитиму за ватагою Чорного Франека? Коли вийду з води, може бути холодно, та й комарі… їх не бракує на мазурських озерах.
Вода в озері була не всюди однаково тепла, часом мене огортав майже крижаний холод; мабуть, я натрапляв на якісь підводні течії або джерела.
Така самотня нічна подорож створювала особливий настрій. Я, звісно, не вірю в зміїв і чудовиськ, що начебто живуть у великих озерах, та все ж мені здавалося, ніби я трусь об якісь холодні й слизькі тіла, ніби щось хапає мене за ноги й паралізує руки.
Хоча ані повійнув вітрець, озеро було сповнене якимсь дивним життям. Щось у ньому плюскотіло, то з того, то з того боку. Мені навіть здавалося, що зовсім близько хтось чи щось пливе, пирхаючи. Довго я прислухався, але пирхання стихло, зате я виразно почув тихі, одноманітні сплески, наче хтось потихеньку плив.
«Може, хтось із хлопців Чорного Франека…» — подумалось мені…
І я став ще обережніший. Переді мною ніби виростала з озера щільна стіна дерев на острівці. Під ногами я відчув вкрите гравієм дно. Острівець оточувала мілина. Я дійшов до комишів і заглибився в них, намагаючись не шелестіти, хоч гадав, що ватага Чорного Франека, найімовірніше, не виставляє варти. Острівець справляв на всіх, що перепливали сюди, похмуре враження, і ватага почувала себе тут спокійно й безпечно.
А ніч тим часом стала ще темніша, і знову почало накрапати. Я навпомацки вибрався на твердий грунт і прослизнув у гущавину молодої вільхи. Тоді побачив вогник. Світилася туристська газова лампа, напевно, вкрадена в гарцерському таборі.
На невеликій округлій галявині хлопці з ватаги Чорного Франека позрубували кущі й нижні гілки дерев. Вище гілля лишили, і воно утворювало природне шатро. Не зачепили вони й кущів навколо галявинки, а кущі ті були дуже густі, тому навіть пропливаючи біля самого острова, далеко не кожний помітив би світло.
На галявинці стояв великий курінь з гілля. Основу з жердин вкривали сніпки очерету, утворюючи щось схоже на стріху, яка чудово захищала від дощу. Ватага не палила вогнища, тому й дим не міг її зрадити. І я вже не дивувався, що торік ніхто не знайшов таємного табору.
Навколо запаленої газової лампи сиділа вся ватага — тринадцять чоловік. Та ні, я налічив їх аж чотирнадцять.
Так. Чотирнадцятий був прив'язаний до стовбура дерева скраю галявинки. Це з ним вів розмову Чорний Франек.
— Не думай собі, ти, мазунчику, миршавий гарцерику, що ми так просто відпустимо тебе до твоїх. Спочатку ми пограємося з тобою. Сидітимеш тут з прив'язаними до дерева ручками, а комарі зроблять із тебе суцільний пухир. Але ти сам винен. Навіщо приплив шпигувати? Тебе Яструб прислав? У мене з ним рахунки ще з минулого літа, а ти з його загону, еге ж?
— Я нічого не скажу вам, — буркнув прив'язаний хлопець.
І тоді я впізнав його. Це був Баська з Яструбового загону.
— То й не кажи, — засміявся Чорний Франек. — Яструб порозсилав вас усюди, щоб знайти наш табір. Бо він хоче напасти на нас. І ти, спритнику, знайшов наш табір. Тільки це тобі ні до чого. Два або три дні посидиш у нас у полоні, а потім повернешся до Яструба і привітаєш від нас. За три дні нас тут не буде. Ми облагодимо одну справу, зчинимо велику колотнечу — і привіт, гарцери. Шукайте вітра в полі.
Гарцер не просив, щоб його відпустили, не благав зласкавитись, і цим сподобався мені.
Обізвався хтось із ватаги. З задерикуватого тону я здогадався, що це, мабуть, Франеків конкурент, Роман.
— А як ми через три дні тієї справи не облагодимо, що тоді? Харчів немає, а ще цього шмаркача будемо годувати. Газ скоро скінчиться, а в таборах страшно показатися, голодно й холодно, і ти сам у бабських штанях ходиш, так тебе Немо обдурив.
І справді, тільки тепер я помітив, що Чорний Франек був у жіночих штанях. Певно, котрась із дівчат мала, крім сукні, ще пару штанів, і позичила йому. Решта з тих, що в них Капітан Немо позабирав одяг, теж були чудернацько повбирані в штани з ковдри, в позичені жіночі блузки й сорочки. — Знову галасуєш, — розсердився Чорний Франек і тицьнув під ніс Романові стиснутого кулака. — А хто винен, що страшно де-небудь показатись? Чи це не твоя робота? Щодо тих трьох днів, то все залежить від вас. Я вже розповів вам, що Вацек Краватик ладен заплатити купу грошей за рибальську карту. Ми можемо витягти з нього навіть п'ять тисяч. Отже, треба ту карту знайти. Візьмемо гроші й гайда. До моря, панове й пані. Автобусом до Сопота, на пірс.
— А він дасть ті п'ять тисяч? — засумнівався Роман.
— Ти не знаєш його. Це лантух з грішми, його мати торгує наймоднішими краватками. Ти ж сам бачив, як він чваниться своєю яхтою. Його називають князем спінінгу, бо він має срібну медаль за рибу. Але такому типові цього замало. Він хоче бути королем. А як він стане королем, коли не знає, де найкраще риба ловиться?
— Не вірю я в ті п'ять тисяч. І не вірю, що ми знайдемо ту сумку з картою, — затявся Роман.
Чорний Франек підскочив до нього з кулаками. Обоє були б побились, але решта хлопців їх розборонили.
— Поки я тут командую, ти мусиш підкорятися і робити, що я звелю! — кричав Чорний Франек.
А Роман вигукував, рвучись до бійки:
— Минуть три дні, і всі побачать, яке твоє командування, їсти нічого, пити нічого, цигарок не вистачає. Що ми будемо курити? Вільшане листя?
Ця сварка була мені до речі, бо захопила увагу всієї ватаги. Я почав скрадатися до полоненого. Але переді мною було нелегке завдання. Я ніс одяг і чималу камеру, яка шаруділа, тручись об листя. Однак я не хотів кинути її, побоюючись, що не знайду, коли треба буде тікати разом із Баською.
Чорний Франек з Романом і досі сварилися. Та цього разу ще переміг Чорний Франек. Я був уже майже за спиною в Баськи, коли ватага одностайним «ура» вирішила суперечку на користь Франека. Він зостався ватажком.
— Цс-с-с, — шепнув я Басьці. — Я твій друг… Не показуй, що знаєш про мою присутність…
Баська навіть не ворухнувся. Ніби не чув мого шепоту. «З нього вийде колись знаменитий розвідник», — подумав я.
У кишені штанів я намацав складаний ножик, розкрив його. І тут раптом обізвалась руда дівчина, яка ще в закусочній коло порома зацікавила мене.
— А я не кричу «ура», як інші. І тебе, Чорний Франеку, і Романа вважаю боягузами. Ви обидва тільки й думаєте про те, як утекти від Каштана Немо. Він залишив вас без штанів, зірвав ваш прапор, глузує з вас у вічі. Я втекла з дому, бо ви казали, що знайду тут пригоди, гарне й суворе життя. А ви просто ватага злодюжок. По-вашому, гарне життя — це втеча від міліції? Я побачила, що ви боягузи і навіть не вмієте битись. Ніколи не билися з дужчим за себе, тільки із слабшим. Завжди гуртом нападаєте на одного. Я думала, що ми будемо ловити рибу, смажити її на вогні, пекти картоплю, жити просто — інакше, ніж у місті. А ви? Сидите коло вкраденої лампи, їсте крадене м'ясо. То це ті незвичайні пригоди? Немо сам один зможе приборкати усю вашу ватагу.
Вона шмагала тими словами, як батогом. Не приховувала своєї зневаги. Роман тільки сплюнув.
— То йди до того Немо, як ти така розумна, — сказав він. — Нам тут не треба тендітних панянок. Вертайся до мамусі.
А Чорному Франекові стало трохи соромно. Його, мабуть, боляче зачепили слова дівчини…
— Ти, Бронко, знаєш, що я не хотів такого. Ані тих крадіжок, ні бешкетів. Хіба що побитися з туристами. Але вийшло інакше через Романа. Всі були голодні, і Роман намовив забити вівцю, з того все й почалось. Але як тільки знайдемо ту карту і Вацек Краватик дасть гроші, виїдемо до моря, і все буде інакше. Грошей нам вистачить на хліб і м'ясо. Там будуть справжні пригоди. Ми підемо до рибалок, допомагатимемо їм ловити рибу, може, навіть вийдемо з ними в море.
— Не хочу. Тепер уже не хочу! — істерично вигукнула Бронка. — Я переконалася, що не пригоди нас чекають, а виправна колонія. Ідіть собі звідси завтра або через тиждень, а я залишусь, бо хочу познайомитися з Капітаном Немо.
«О господи, — подумав я, — і ця закохалася в Капітана Немо».
— Начхати мені на Капітана Немо, — лайнувся розлютований Франек. — Тікає від нас, мов заєць. Хай би він тільки з'явився тут.
І в цю мить з кущів по той бік галявини щось вилетіло і впало під ноги Чорному Франекові. Якийсь великий пакунок.
— Хто це? Що це? — залунали голоси.
— Наш одяг! — закричав якийсь хлопчак. Інший заверещав:
— Немо на острові! Кинув нам одяг. Він десь тут. Ловіть його! Шукайте!
Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. І, наче уламки петарди, хлопчаки й дівчата розсипались на всі боки маленького острова.
Я був покараний за свою цікавість. Замість того, щоб перерізати мотузки на Басьці, коли зчинилося замішання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пізно.
На мене насіли аж чотири здоровані. Кілька дівчат тримали Баську.
— Є! Є!
— Спіймали!
Мене зв'язали, як барана, й потягли під газову лампу. Знову зв'язали й Баську і залишили скраю галявинки.
— Отже, це Капітан Немо! — тріумфував Чорний Франек. — Маєш, Бронко, свого героя. Лежить біля моїх ніг. І буде ще скиглити.
— Як ми відразу не здогадалися, хто такий Капітан Немо? Адже він був з нами в закусочній, коли ми отримали листа з погрозами, — сказав Роман.
Котрась із дівчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франекові його штани й сорочку.
А також записку.
— Ось іще лист від Немо, — сказала вона. — Був у ваших речах.
— Лист? Навіщо нам його читати? Він сам зараз розповість нам, що написав. Знову, мабуть, якісь погрози, так, Капітане? — і Роман штовхнув мене передком черевика.
Я мав намір певний час вдавати Капітана Немо, щоб він опинився на безпечній відстані від острова, але безсоромна Романова поведінка так розсердила мене, що я буркнув:
— Дурний ти, хлопче. Немо втік від вас. Я не Немо.
— Чуєш, Бронко, який він хоробрий? — захихотів Франек. — Від страху ладен зректися батька, матері й навіть самого себе.
— Ще раз обшукайте острів. Знайдете мою камеру й одяг, — сказав я. — Капітан Немо носить непромокальний каптур і куртку. І темні окуляри.
Хлопці знову розбіглися по острові. В когось із них був електричний ліхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.
— Він не Капітан Немо, — мовила Бронка. — Немо не відмовився б від себе. Він би пишався, що він Немо.
Чорний Франек не здавався:
— Бреше. Викручується, щоб урятуватися від нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочній, коли ми отримали першу записку.
Він глянув на лист, що його подала дівчина.
— Це не ви писали? — спитав глузливо.
— Ні.
— Зараз перевіримо. Але спочатку прочитаю його.
«Удруге застерігаю вас: тікайте з Озерища. Я тут господар і не хочу вашого товариства. Досить крадіжок і бешкету. Віддаю ваші лахи, бо гидую ними.
Капітан Немо».
Було надто темно, і я не міг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що він аж почервонів зі злості.
— Ну, побачимо, хто тут господар і хто звідси піде. Хлопці! — вигукнув він. — Дайте мені записника й олівця. Цей добродій напише мою відповідь. Розв'яжіть йому праву руку.
За мить у мене на колінах був записник, а в пальцях я тримав олівця. Шестеро хлопців щільно оточили мене, щоб я не втік.
Чорний Франек диктував:
— Господар Озерища — Чорний Франек. Відсьогодні Капітана Немо не існує.
Бронка зазирнула в лист у руках Чорного Франека, а потім схилилася наді мною і глянула на мою писанину.
— Тільки сліпий не побачив би, що листа від Капітана Немо писав не цей чоловік, — промовила вона. — Я відразу здогадалася, що він не Капітан Немо.
Всі по черзі почали порівнювати мій лист з листом від Немо. Одні твердили, що почерки схожі. А інші вважали, що листи писали різні люди.
— Мені не треба когось удавати з себе, — сказав я гордо. — Я маю власну славу й теж пережив багато незвичайних пригод. Мене звуть Самоходик.
О, яка оманлива слава! Чорний Франек тільки засміявся.
— Самоходик! Можна луснути зо сміху від такого прізвиська. Ніколи такого не чув.
Лише Баська радісно писнув:
— О господи, пане Самоходику! Вільгельм Телль стільки розповідав нам про вас. Про всі ваші пригоди.
— Телль? — крикнув я до нього. — А де тепер Телль?
— Він голова нашої дружини, пане Самоходику! — вигукнув Баська.
Чорний Франек гримнув:
— Не розмовляти між собою! Полонені не мають права вести розмови.
Але я відчував, що добре його спантеличив. Він не був уже такий певний, що справді спіймав Капітана Немо.
— Ви Самоходик? — спитав він. — Я ніколи не чув про вас. Чим ви займаєтесь і що робите на нашому острові?
Я знизав плечима.
— Мені байдужісінько, що ніхто тут не чув про мене. А на острів я дістався, щоб звільнити цього хлопця. Я не терплю, коли кілька здорованів збиткуються над меншим хлопцем.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
 портвейн maynard's 
Загрузка...

научные статьи:   конфликты в Сирии и на Украине по теории гражданских войн --- политический прогноз для России --- законы пассионарности и завоевания этноса


загрузка...

А-П

П-Я