научные статьи:   пассионарно-этническое описание русских и др. народов мира --- циклы национализма и патриотизма --- принципы для улучшения брака: 1 и 3 - женщинам, а 4 и 6 - мужчинам

 https://wodolei.ru/catalog/dushevie_kabini/90x90/kvadratnye/ 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


— Справжній рибальський спорт, — звернувся він до Марти, — це лише спінінг. Правда, пане Вацеку?
— Еге ж. Будемо ловити спінінгом, — підтримав його Вацек. Марта радісно сплеснула руками.
— У мене теж є спінінг. Ви дозволите мені спробувати ловити разом з вами?
— Ні, — буркнув Анатоль.
Але Вацек Краватик, мабуть, вразливий на дівочу вроду, привітно всміхнувся.
— Звичайно, люба пані.
І після цього настали хвилини, коли я силою волі мусив стримувати себе, щоб не зареготати.
Спершу кілька разів закинув спінінга сам князь. Двічі не вдалося йому, бо попадав дуже близько, за третім разом він заплутав волосінь. За четвертим закинув надто далеко й зачепив гачком за очерет. Він розгнівався, шарпнув спінінга, і блешня обірвалась.
— Я хотів попасти біля отих водяних лілій, — пояснював він.
— Хіба це так важко? — здивувалася Марта.
— Ха! Ха! Ха! — зневажливо розсміявся пан Анатоль. — Чи ви розумієте, з ким розмовляєте? Цей пан — князь спінінгу, він закидає точно. Поцілити на такій відстані дуже важко.
— Ви хочете спробувати? — зацікавився Вацек. — Застерігаю вас, що в тому листі можна загубити якірець.
Марта взяла в руки свій спінінг.
— Ви бачите отой трохи пожовклий листок? — показала вона Вацекові. — Я спробую вцілити біля нього, а потім почну затягати блешню.
Вона замахнулася дуже обережно. Якірець упав у воду за кілька сантиметрів від пожовклого листка.
— Гм, — мгукнув Анатоль. — Як то кажуть: трапилося сліпій курці зерня…
— А тепер ви, — запропонувала Марта Анатолеві. — Бачите отам ліворуч зелену галузку на воді? Притягніть її якірцем.
Пан Анатоль знизав плечима.
— Я не циркач. Я хочу ловити рибу.
— А я притягну, — обізвався Краватик.
Він закинув спінінг. Але якірець перелетів через галузку принаймні на півметра.
А потім свиснула Мартина блешня, і за мить дівчина тягла по воді зелену галузку.
З палуби яхти залунали оплески. То Бородань уже певний час спостерігав змагання на березі й тепер аплодував Марті.
— Вацеку! — закричав він. — Тепер ти муситимеш віддати цій дівчині свій княжий титул.
Краватик знизав плечима.
— Титули одержують не за точність кидання, а за величину спійманої риби. Я, — сказав він Марті з гордістю, — одержав бронзову медаль Польської спілки рибалок.
— Невже? Ніколи б цього не подумала, бачачи, як ви закидаєте.
— Ви заздрісні, — сказав пан Анатоль. — У вашому віці слід бути скромнішою. Цей пан справді князь спінінгу. Його фотографія була опублікована в газетах.
Марта невинно опустила очі й сказала Краватикові:
— Повірте, що я не заздрю на ваш титул князя. Хіба титул королеви не вищий?
— Що ви кажете?
— Я маю золоту медаль, — пояснила Марта. — Дістала ї за сома вагою тридцять вісім кілограмів.
Пан Анатоль аж занімів. Вацек тільки й зміг пробелькотати:
— Отже, це ви… та дівчина, що спіймала на Озерищі сома?
— Так, — сказала Марта. — Без ніякої рибальської карти. Мартині слова про її золоту медаль справили велике враження не тільки на пана Анатоля і Вацека. Чорний Франек теж підхопився з човна й вискочив на берег.
— Це правда? Ти маєш золоту медаль? Його захоплення Мартою, здавалося, вже стало безмежне А дівчина відклала свій спінінг і буркнула на адресу Анатоля і Краватика:
— Ці люди тільки полохають рибу. Іди, Франеку, до пана Казика. З нього буде колись знаменитий рибалка.
Вона взяла в човні звичайну вудку і хотіла йти. Але Вацек заступив їй дорогу.
— Ви щось згадували про якусь рибальську карту? Я не дуже розумію, що ви мали на увазі. Рибальська карта? — він удав, що вперше про таке чує.
А Марта щиро відповіла:
— Я згадала про карту, за якою ви божеволіли. І за яку заплатили три тисячі злотих Романові.
Згадка Марти про карту занепокоїла і Бороданя. Він стрибнув з яхти у воду й приплив до берега. Марта ще додала зневажливо:
— Власне кажучи, мене зовсім не обходить ваша карта. Я тільки не розумію, навіщо ви робите з неї таку таємницю?
І, закинувши на плече вудку, пішла берегом до пана Казика, що, як виявилося, без ніяких радісних вигуків витягав з води одного ляща за одним, та ще й чималих.
Бородань виліз із озера, з нього стікала вода. З грізним обличчям він підійшов до Чорного Франека.
— Це, мабуть, ви не могли втримати язика за зубами?
— Чого ви хочете від мене? Ви не сказали, що це таємниця.
Бородань аж почервонів від люті, але Краватик поклав йому на плече руку.
— Дай йому спокій. Це справді ніяка не таємниця. Хіба ми не маємо права користуватися рибальською картою?
Франек ухопив з човна своє вудлище і побіг берегом за Мартою. Пан Анатоль теж почимчикував у той бік, помітивши, що Казик знову витягає з води великого ляща.
Бородань буркнув до Краватика:
— Вони про щось здогадуються, розумієш? Може, що бачили?
— Тихіше, — прошипів Краватик. — І не панікуй.
Щоб думали, наче все те його не обходить, він знову закинув у озеро свою велику блешню. Задеркотіла котушка, і спінінг раптом аж вигнувся.
— Є! — вереснув Краватик і підсік якірець.
— Це, мабуть, тільки зачепилося, — мовив Бородань.
— Є! Є! Є! — верещав Вацек Краватик.
Котушка задеркотіла щосили, це свідчило: «щось», спіймане якірцем, утікає на глибину. Крик Вацека Краватика почув, напевно, кожний у радіусі півкілометра. Пан Анатоль, Марта і Чорний Франек покидали свої вудки. Попідводилися на ковдрах дружини лицарів спінінгу. Навіть Едіта, раніше байдужа до всього, що діялось навколо неї, підбігла до борту й перехилилася через нього, дивлячись у воду. Тільки пан Казик спокійнісінько вкладав у сітку ще одного ляща.
Краватик трохи попустив волосінь на котушці. Але за мить спробував витягти здобич. Це була, певно, якась величезна рибина, бо на середині затоки завирувало, наче за хвилину мав виринути з води стокілограмовий сом.
А потім — ми бачили це на власні очі! — вистромилася з води людська рука, пальці схопили волосінь і перервали… На якусь мить під водою промайнула людська постать. Ще раз збурилося озеро, та відразу ж заспокоїлось. Можна було подумати, що це нам привиділось…
— Що це було? Ви бачили? — питав Краватик.
Я не можу описати виразу безмежного подиву на його об-личчі, коли він стояв на березі зі спінінгом у руці, а волосінь вільно звисала й спадала на воду.
— Ти спіймав аквалангіста, — обізвався Бородань.
— Так. Але хто це був? Що він тут робив? — белькотів Вацек.
— Збираймо манатки, — сказав Бородань. Він ухопив во-лосінь, трохи натяг і звелів Вацекові накрутити її на котушку.
А я подумав собі: «Це, мабуть, Орнітолог мандрує затокою зі своїм аквалангом».
Усе товариство на березі голосно обговорювало Вацекову пригоду, висловлюючи різні припущення щодо таємничого аквалангіста. Не було сумніву, що Вацек зачепив його своїм якірцем. Тільки чому аквалангіст — замість виринути з води і зчинити бучу — хотів зникнути, як тільки звільнився від якірця?
«Взагалі, я нічого не знаю про Орнітолога, — міркував я. — Вінподарував мені чудернацьку дудку, потім допоміг Немо й мені вибратись із скрутного становища, був веселий і викликав у мене симпатію. Але й злочинець буває симпатичною людиною. Я шукаю Чоловіка з рубцем, а може, Орнітолог — його спільник або найнятий аквалангіст, який шукає в озері затонулий скарб?»
Мої роздуми урвала розмова на березі.
— Едіто! — півголосом покликав Вацек. — Зійди на берег і походи в лісі. Може, цей аквалангіст десь тут вийшов?
І панна Едіта стрибнула з яхти у воду, припливла до берега й пішла у своєму гарному купальному костюмі просто на пагорб, де я ховався. Та в останню мить я непомітно дременув у лісок.
Продерся крізь молодий сосняк і повернувся на мис Судака. Хотів спокійно обміркувати все, що раптом постало переді мною у зовсім іншому світлі. Я нетерпляче очікував повернення Марти й Чорного Франека. Бо надійшла хвилина, коли я не тільки міг, а вже мусив розкрити їм таємницю затонулого грузовика і попросити їхньої допомоги.
Вони незабаром повернулись. А через хвилину приплив байдаркою Вільгельм Телль разом із Бронкою.
Марта, не здогадуючись, що я стежив за ними з пагорба, почала розповідати мені історію з аквалангістом, але я спинив її:
— Я все знаю. Що ви довідались від Казика?
Однак вона небагато могла розповісти про дивну дружбу Казика й Анатоля.
— Пан Казик теж не дуже розуміє, що за цим криється. Учора ввечері він випадково чув розмову Краватика з Бороданем. Краватик сказав, ніби пан Анатоль допікає йому до живого своєю самовпевненістю. А Бородань відповів: «То нічого. Він може стати в пригоді як другий варіант».
Я замислився. Знову треба було розгризти міцний горішок.
Тим часом Марта й Бронка стали готувати обід, а Чорний Франек розповідав Теллеві, як чудово Марта закидає спінінг та як зловили аквалангіста.
— То, мабуть, був Несправжній Орнітолог, — сказала Марта.
— Чому ти називаєш його несправжнім? Він запевняє, що тільки пожартував з тим ківіком, — обізвався я.
— Ох, ви таки наївні…
А потім ми всі разом пообідали й за чаєм, лежачи на ковдрі у холодку під деревами на мисі Судака, я розповів своїм молодим друзям про затонулий грузовик і про Чоловіка з рубцем.
— Можу присягнути, що Несправжній Орнітолог шукає того грузовика! — вигукнула Марта.
— Але яку роль грає в цій справі Краватик? І Бородань? — спитав я.
— Вони не мають з ним нічого спільного, — рішуче сказав Чорний Франек. — Краватик — це просто нестямний рибалка.
Телль, який пережив зі мною не одну пригоду й мав більший досвід, сказав нерішуче:
— Я не впевнений у цьому. Що, наприклад, мали вони на думці, називаючи пана Анатоля їхнім другим варіантом?
А Марта замислено промовила:
— Цікаво, чому вони вирішили покинути затоку?
— Що таке? — занепокоївся я.
— Коли ми вже пливли сюди, я чула, як Краватик гукав з палуби до Анатоля, що після обіду відпливають до Ілави.
— Це, мабуть, поява аквалангіста так вразила їх, що вони кидають затоку. — Я квапливо поставив чашку з чаєм. — Ми тут розмовляємо, а вони тікають. Бо ж це схоже на втечу. Але що робити? Адже ми не маємо жодного приводу їх затримати.
— Треба знайти аквалангіста й видушити з нього правду! — вигукнула Марта. — Дозвольте мені взяти в роботу Несправжнього Орнітолога.
— Спершу треба його знайти, — зауважив я.
— Отже, ходімо шукати в лісі його намет. Він знову заліз у якусь гущавину. — Марта вже підвелася йти.
Це була, мабуть, справді єдина слушна думка. Ми швидко помили в озері посуд після обіду. Зашнурували намет, я замкнув автомобіль.
Наш загін складався з п'яти осіб. Ми стали досить широкою лавою і подалися в лісок, намагаючись прочесати найгустіші зарості.
Доброю схованкою був молодий сосняк у центрі півострова, біля затоки Красноперів. Але в сонячні дні там стояла велика задуха, тому мені не вірилося, що наш Орнітолог міг приректи себе там жити. Я припускав, що на час спеки він забрався в зелений тінистий закуток серед молодих буків, неподалік від затоки. Здається, він і плив у той бік, коли його зловив спінінгом Вацек Краватик.
Минуло півгодини, поки ми опинилися поблизу того місця. Було дуже душно. Ми вмивалися потом, до мокрого обличчя прилипало посноване між гілками павутиння.
На хвилину я відлучився від нашого гурту й побіг на свій спостережний пагорб коло затоки. Видно було, що на яхті ладналися відпливати. На палубі з'явився Вацек Краватик, весь у мастилі чи олії. В руці він тримав французький ключ, це означало, що з мотором негаразд. За ним вийшов і Бородань, теж замащений. Напевно, обоє хотіли швидше відпливти, коли в таку спеку мучилися в тісному й душному приміщенні, де був мотор.
Лицарі спінінгу теж, мабуть, збиралися їхати звідси. Правда, намети ще стояли, але поряд на траві лежали два клумаки, певно, із згорнутою постіллю.
«Це схоже на втечу», — подумав я і повернувся до друзів. І ми відразу ж знайшли Орнітологове житло. Марта виявила щось подібне до стежки від берега Плаского озера в гущавину молодих буків. Захований у зелені листя курінь з гілля так зливався зі своїм оточенням, що його важко було помітити навіть за десять кроків. Орнітолога в курені не було.
— Утік, — сказав Чорний Франек.
Проте ніщо не свідчило про втечу. Навпаки, ми були певні, що господар куреня зараз повернеться, бо він залишив свій акваланг, спальний мішок, величезний рюкзак, який я колись допоміг йому нести. Не було тільки гумового човника й підзорної труби.
— Він на озері, — сказав я. — Ти, Теллю, заховаєшся на березі й даси нам знати, коли він ітиме.
Телль миттю слухняно побіг до озера, а я ще раз уважно обдивився курінь.
— Не бачу тут нічого підозрілого. Я саме так уявляв собі курінь Орнітолога. О, погляньте. Ось навіть книжка про птахів.
Марта взяла книжку, перегорнула сторінку.
— Він — Несправжній Орнітолог, — сказала вона, не знаю вже вкотре. — І книжка ще більше переконує мене в цьому. Адже це популярна брошурка та й годі. З неї він черпає відомості, які виголошував нам. Справжній орнітолог не брав би з собою популярної книжки про птахів, бо сам знає про них куди більше.
Знеможена спекою Бронка захотіла лягти трохи зручніше й присунула надувний матрац Орнітолога.
— О боже! Яке диво! — почув я її придушений від захвату вигук.
Я побачив, як вона чіпляє собі на шию прекрасне бурштинове намисто.
— Лежало під матрацом, — пояснила дівчина. — Хотіла б я знати, де він купив таку красу? Як ви гадаєте, воно із справжнього бурштину?
Я взяв намисто в руки і пильно оглянув.
Не було сумніву: воно оправлене в золото і дуже давньої роботи. Золото вкривав ніби наліт, щоправда, тонкий, його легко можна було зчистити навіть нігтем.
— Це намисто кільканадцять років пролежало в озері… — сказав я.
Запала така тиша, що ми чули дзижчання мух на сонячній галявинці поміж молодими буками.
ЗАКІНЧЕННЯ
Прибіг Телль і сповістив, що наближається Орнітолог, — пливе гумовим човником від Плаского озера. Телль сказав також, що яхта Вацека Краватика відпливла.
— Сховаємося? — спитала Марта.
— А навіщо? Адже ми повинні порозмовляти з ним. Він, напевно, не здогадається, що ми знайшли бурштинове намисто, — відповів я. — Ми ввічливо привітаємося з ним і оточимо з усіх боків.
Марта скрушно зітхнула.
— Ми вже давно могли застукати цього типа. Але він здавався вам симпатичним.
Я промовчав. Ми сіли півколом, утворюючи прохід від стежки до куреня. Орнітолог повинен був увійти між нас.
Телль не міг усидіти на місці. Його аж смикала нетерплячка.
— З вами, — звернувся він до мене, — завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевізійній «Кобрі».
Бронка всміхнулася мені.
— Ви обіцяли мені пригоду, і я вже пережила кілька цікавих пригод. Ніколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика і як потім він нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?
Чорний Франек почав сумніватися.
— Бурштинове намисто? Може, він купив його для дружини або нареченої? На узбережжі є крамниці, де можна купити бурштинове намисто.
— Так, — погодився я. — Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з'єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекція бурштину. Там були і коштовні прикраси, зроблені з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекція становили художні вироби, мініатюри замків, стародавніх кораблів. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатів для тієї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцію музею в Е., то не позичали б.
— Та колекція була велика? — зацікавився Чорний Франек. — Може, Несправжній Орнітолог не зміг дістати з води j все, що затонуло в грузовику?
— Я теж так гадаю, — сказав я. — У грузовику вивозили багато музейних експонатів, колекція бурштинів становила тількичастину всього вантажу. Та навіть якщо він украв з неї тільки незначну кількість, хоча б частину колекції бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне каміння, то й так здобув уже великий скарб.
Раптом Телль приклав пальця до губів.
Хтось підходив стежкою, ми почули шелестіння листя. Чоловік насвистував тихо, але весело.
— Ми зіпсуємо йому гарний настрій, — буркнув Чорний Франек.
Орнітолог помітив нас в останню мить, але не відступив. Навіть не схоже було, що його заскочили зненацька.
«Уміє чудово прикидатись, — подумав я. — Та, зрештою, він же не знає, що ми розгадали його таємницю».
— Вітаю вас, — сказав він, чемно вклонився і зняв з плеча важку підзорну трубу. Човна він, мабуть, залишив на березі, в очереті.
— Нежданий гість гірший татарина. Чи не так казали наші предки? — спитав я ввічливо, привітавшись з ним за руку.
За мною і всі почали виявляти йому велику увагу. Марта й Бронка зробили реверанс, мов маленькі дівчатка, Телль і Франек усміхалися з такою приязню, ніби хтозна-як йому зраділи. «Здається, ми всі вміємо чудово прикидатися», — подумав я.
— Я завжди радий гостям, — сказав Орнітолог. — Може, сигаретку? — запропонував він мені. — А може, ви всі голодні?
— Ні, дякую. — відповів я, беручи вже на себе дальшу розмову. — Ми прийшли сюди не об'їдати вас. Скоріше, йдеться про певну інформацію.
— Про птахів?
Марта зайшлася сміхом.
— Ох, — зітхнув Орнітолог, — ви все ще думаєте, що я несправжній орнітолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємниці життя птахів.
— Я вірю вам, — кивнула головою дівчина. — Книжка, яку я побачила у вашому курені, переконала мене, що ви справді вивчаєте птахів. Але мене цікавить інша інформація.
Я вирішив завдати йому удару. І вийняв з кишені бурштинове намисто.
— Чи багато ви знайшли такого? — спитав я.
П'ять пар очей втупилося в Орнітологове обличчя. Я певний, що ми помітили б на ньому навіть найменшу тінь переляку чи гніву. В цього чоловіка були залізні нерви. Він тільки закліпав очима, наче трошки зніяковівши.
— Ні, тільки це намисто…
— А решта? Що з нею сталося? Він з великим жалем розвів руками.
— Припускаю, що вона відпливла на яхті Вацека Краватика.
— Ви жартуєте! — закричав я.
— Та ні. Хіба я насмілився б, — відповів він глузливо. Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:
— Ви не справжній огнітолог. Ми викрили вас. Ви пірнали в озері, шукаючи затонулого грузовика.
— Умгу, — нахабно підтвердив він.
— Ви знайшли його! — вигукнув Чорний Франек.
— Умгу, — погодився Орнітолог. — Сьогодні вранці нарешті знайшов. Трохи запізно, еге ж?
— Запізно? — обурився Телль. — Ви встигли забрати звідти коштовне намисто.
— Тільки оце одне, — зауважив Орнітолог. — Решту дістав Вацек Краватик. У грузовику залишилося ще кільканадцять скринь, але в них переважно міститься дуже знівечений водою стародавній глиняний посуд, мені здається, що то музейні урни. Ті скрині вже такі гнилі, що розпадуться від необережного дотику. Я побачив там також стародавні меблі, з яких уже не буде ніякої користі. Вціліли тільки бурштин і бурштинові прикраси. Я неправильно висловився. Не вціліли. Ті речі забрав Вацек Краватик. Цього намиста він не помітив. Точніше, не він, а Бородань.
— Де той грузовик? — перебив я його.
— Ви не здогадуєтесь? — вдавано здивувався він. — В озері. Тобто в затоці, трохи ліворуч звідти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулим грузовиком поставив на якір свою яхту.
— Карта! — вигукнув я в розпачі. — Та карта була дуже важлива. Це на ній зазначене місце, де лежить грузовик. Я відчував, що то зовсім не рибальська карта, а ключ до таємниці.
— Хі-хі-хі, — захихотів Орнітолог. — Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнішим.
— А ви? — мене роздратував його ущипливий тон. — А хто ви такий, хай вам біс?
Він лагідно всміхнувся.
— Ви ще маєте ту мою свистульку?
— Маю.
— То засвистіть.
— Навіщо? — я все дужче сердився, бо цей чоловік відверто глузував з мене.
— Адже вам потрібна допомога. Ви хочете знайти колекцію бурштину чи ні?
— Хочу. Але та свистулька…
— Я казав вам, що вона зачарована.
— Ви жартуєте. А справа серйозна, — Ану, засвистіть, — попросив він.
— Ви знаєте, що за співучасть у злочині… — почав я роздратовано.
Але він не вгавав:
— Засвистіть. Це дуже заспокоює.
Марта, Телль і Чорний Франек посміхнулися. Що я мав робити? Вийняв з кишені ту його чудну свистульку й свиснув щосили.
А він схилив голову, ніби з насолодою слухаючи той свист, а потім сказав:
— Ну, гаразд. Скоро ви матимете той бурштин. Коли Вацек Краватик пливтиме яхтою до Ілави, по дорозі його перестріне міліцейська моторка. Міліціонери мають наказ обшукати яхту. Вацек Краватик і його приятель, мабуть, помандрують до в'язниці.
— Ви мільтон! — вигукнув з тріумфом Чорний Франек. Але відразу ж виправився: — Я хотів сказати — міліціонер.
— Авжеж. Не бачу приводу, щоб соромитися своєї професії, — і, примруживши праве око, по-змовницькому всміхнувся до мене. — Але я не міг розповісти про це панові Томашу, боявся, що він не стерпить конкуренції. І так, напевно, не прощає мені, що це я, а не він, знайшов затоплені скарби.
Він правду казав. Я заздрив його успіху. Стільки зусиль і часу змарнував я на ту справу, а він тим часом раніше від мене напав на слід затонулого грузовика.
Мабуть, він зрозумів мої почуття, бо поспішив утішити:
— Однак повинен сказати, що ви безпомилково визначили дорогу, якою втікали гітлерівці з грузовиком. Між Добжи-ками і Єжвалдом вони звернули ліворуч на польову дорогу. Намагалися переправитись через озеро в найвужчому місці, саме через оцю затоку. І тут під грузовиком проламалася крига, яку закидав бомбами радянський літак. Ви так докладно й переконливо описали трасу грузовика, що наші начальники подумали: «Може, все-таки, слід послати туди когось із міліції? Може, з'явиться Чоловік із рубцем?»
— Не з'явився, — похмуро буркнув я. — Тепер я вже про есє здогадався. Це він був заплутаний у підробку поштових марок, і його заарештували. А Бородань украв карту в його квартирі й пішов з нею до Вацека Краватика, якому мама весь час докоряла, що він стільки грошей у неї бере, а нічим себе не проявляє. Тому Вацек вирішив догодити мамі, зробивши «вигідне діло». Припускаю, що зізнання Вацека Краватика й Бороданя підтвердить мої здогади. А коли ви побачили, що Краватик дістає скарби з грузовика?
— Я стежив за всіма, хто вештався на цій частині озера. Зі мною була оця чудова підзорна труба. І я сам пірнав, гадаючи, що, може, мені пощастить натрапити на грузовик. Але Вацек і Бородань чудово влаштувалися. Поставили яхту на якір над грузовиком. Удосвіта Бородань з аквалангом пірнав у воду, а Краватик спускав з борту на мотузці кошичок. Робили вони все це з боку озера, тому ніхто з нашого берега не міг нічого помітити. Треба сказати, що вони виявили величезну обережність. Діставали скарби рано-вранці і то не довше, ніж півгодини щодня, коли пан Анатоль і Казик ще смачно спали в своїх наметах. Тільки сьогодні вдосвіта я почав стежити з другого берега. Я побачив, як Бородань пірнає у воду, як Вацек витяг з води кошичок і поніс те, що було в ньому, під палубу. Я повернувся сюди по свій акваланг, поплив під яхту й знайшов грузовика. Але коли відпливав під водою, Краватик спіймав мене своїм спінінгом. Вони запідозрили, що за ними хтось стежить і про всяк випадок вирішили згорнути свою справу. А я приніс сюди намисто, скочив у свій човник і з пошти в Єжвалді зателефонував до колег у Ілаві. Краватик не запливе далеко своєю яхтою.
— А ця свистулька? Навіщо ви дали її мені? Він засміявся.
— Капітан Юзв'як сказав мені, що у вас вдача детектива. Тому здавалося ймовірним, що вам пощастить напасти на слід злочинця, а це могло наразити вас на небезпеку. А що ми з вами мали перебувати в одному місці, то мені спало на думку подарувати вам дудку.
— І вона знадобилася. Тільки я, на жаль, не виявив такої спритності, на яку ви сподівалися.
— Адже найважливіше було відшукати скарби, — сказав він і глянув на годинника. — Я повинен скласти речі й повернутися до Ілави. Мої колеги, вже, напевно, обшукали яхту. А вам, — звернувся він до мене, — раджу поїхати до Варшави. Треба повідомити Міністерство культури й мистецтва, організувати загін водолазів. Може, в тому грузовику є ще якісь речі, що вціліли.
Дуже задоволений собою, він почав витягати з куреня свої речі. Книжку про птахів простяг Марті.
— На згадку, — пояснив. — Шкода, що я не маю часу написати на останній сторінці кілька слів про ківіка. Але ж ви знаєте краще від мене звички того симпатичного птаха.
Марта з гордістю підтвердила:
— Тільки я була певна, що ви не справжній орнітолог. Потім ми жартували, щось казали Бронка, Телль, Чорний Франек, але їхні слова дедалі слабше доходили до моєї свідомості. У мене з'явилася думка, спершу несмілива, а дедалі все настирливіша. Серце так закалатало в грудях, наче за мить я повинен був відчинити якісь двері, що за ними ховається велика таємниця. Раптом несподівано мене осяяло.
— А якщо ні?.. — спитав я тихо. — А якщо ні?
— Що «ні»? — поцікавився міліціонер.
— А якщо це не ви, а саме я здобуду скарби?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
 шампанское j. lassalle rose reserve des grandes annee premier cru chigny les roses 0.75 л 
Загрузка...

научные статьи:   конфликты в Сирии и на Украине по теории гражданских войн --- политический прогноз для России --- законы пассионарности и завоевания этноса


загрузка...

А-П

П-Я