До складу чинної системи принципів належать такі:
- здійснення правосуддя виключно судом;
- право громадян на судовий захист;
- незалежність судців і парадних засідателів та підко-
рення їх лише закону;
- державна мова судочинства;
- відкритий розгляд справ у всіх судах;
- здійснення правосуддя на засадах рівності громадян
перед законом і судОм;
- змагальність, рівноправність сторін;
- презумпція невинності.
- забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, під-
судному права на захист;
Чітке додержання всієї системи принципів забезпечує
повний, всебічний, об'єктивний розгляд кримінальних,
цивільних, господарських та інших справ і тим самим ви-
рішення завдань правосуддя.
Здійснення правосуддя виключно судом. Правосуддя в
Україні Здійснюється виключно судом. Це принципове
положення, закріплене в ч. 1 ст. 124 Конституції і «ж 1 За-
кону «Про судоустрій», означає, що ніякий інший орган,
крім суду, не наділений функцією здійснення правосуддя.
Навіть якщо діяльність того чи іншого органу в зовніш-
ньому прояві імітуватиме процедуру здійснення правосу-
ддя, визнати її правосуддям не можна, оскільки її не ви-
конав суд. Конституція України, гарантуючи здійснення
правосуддя виключно судом, зазначає, що судочинство
здійснюється Конституційним Судом України та судами
загальної юрисдикції. Створення особливих та надзвичай-
них судів не допускається.
Необхідність переліку судів, що діють в Україні, обу-
мовлена негативним досвідом 30-40-х — початку 50-х ро-
ків, коли не судові органи, а різні «двійки», «трійки», «осо-
бливі наради» та «особливі судові присутності» вирішува-
Розділ III. Принципи правосуддя
ли питання про винність осіб і застосування до них захо-
дів покарання.
Принцип здійснення правосуддя виключно судом за-
кріплений не тільки в ст. 124 Конституції. Деталізуючи
його стосовно здійснення правосуддя з кримінальних
справ, Конституція передбачає, що «особа вважається
невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведе-
но в законному порядку і встановлено обвинувальним
вироком суду» (ст. 62).
Вимога про те, щоб правосуддя здійснювалося виключ-
но судом, має важливе значення, оскільки акти правосу-
ддя, тобто рішення, ухвали, вироки, постанови, не можуть
бути скасовані або змінені ніяким іншим органом, а тіль-
ки вищим судом і за наявності передбачених законом під-
став. Крім того, вони підлягають обов'язковому виконан-
ню всіма органами, установами, організаціями, посадови-
ми особами і громадянами.
Право громадян на судовий захист. Права і свободи
людини і громадянина захищаються судом. Кожному га-
рантується право на оскарження в суді рішень, дій чи без-
діяльності органів державної влади, органів місцевого са-
моврядування, посадових і службових осіб.
Цей принцип нормативне закріплений в ст. 5? Кон-
ституції України, а також у ст. 6 Закону «Про судоустрій
України»,ст.4,роздаІах31,і31-А, ЗЇ-Б ЦПК, ст.ст. 27,236і,
2363,2365КПК.
Судову владу як одну з основних структур правової дер*
жави не можна зводити лише до розгляду конкретних справ,
передбачених нормами цивільного або кримінального пра-
ва. В контексті системи «стримувань і рівноваг» судову вла-
ду характеризує не тільки правосудця (у традиційному розу-
мінні) , а взагалі юридична можливість активно впливати на
рішення та дії законодавчої і виконавчої влади.
Можливість безперешкодно звертатися до суду за за-
хистом від будь-яких актів виконавчої влади — перша
умова свободи. Однак до недавнього часу неіснувало кон-
кретних механізмів, відповідно до яких-громадяни могли
л-~•..;•>„,,,•<, /-«йодцх та правоохоронних органів
реалізувати своє право на судовий захист. Тільки Закон
СРСР від 2 листопада 1989 р. «Про порядок оскарження в
суд неправомірних дій органів державного управління та
посадових осіб, що обмежують права громадян» уперше
відкрив шлях до судового захисту громадян. Але за межа-
ми судового контролю залишалися дії та рішення
керівництва підприємств, вузів, шкіл, лікарень тощо, адже
вони не належали до органів державного управління.
Внесені до прийняття нової Конституції України допов-
нення до чинного законодавства (наприклад, розділ 31-А
ЦГЖ, ст. ст. 236і, 2363,2365 КПК), нові окремі закони нада-
вали громадянам можливість звертатися до суду за захис-
том від неправомірних дій органів державного управління
та посадових осіб (наприклад, ст. 13 Закону «Про держав-
ну контрольно-ревізійну службу в Україні», ст. 22 Закону
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захис-
ту», ст. 22 Закону «Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю», ст. 8 Закону
«Про захист прав споживачів», ст. 104 Закону «Про пен-
сійне забезпечення» та ін.). Але загальна, тобто прин-
ципова, норма з'явилась лише у новій Конституції України.
Можливість особистого звернення до суду залежить
від наявності у особи, що звертається, цивільної процесу-
альної правоздатності та дієздатності. Істотною гарантією
захисту цього права є положення про те, що відмова від
права на звернення до суду є недійсною (ч. 2„ст. 4 ЦПК).
Суттєвою гарантією захисту прав і законних інтересів
громадян є також розширення контрольних функцій суду
відносно основних рішень, що приймаються в досудових
стадіях кримінального судочинства. Такі рішення проку-
рора, як відмова у порушенні кримінальної справи, при-
пинення кримінальної справи, а також санкція прокуро-
ра на арешт, можуть бути оскаржені до суду (ст.ст. 99,99і,
ПО, 236і, 2866 КПК).
Значення розглядуваного принципу полягає в тому,
що:
1) всі неправомірні дії або рішення громадяни мають
право оскаржити до суду;
Розділ III. Принципи правосуддя
2) громадяни мають право захищатися у судовому
порядку від будь-яких посягань;
3) інший, несудовий порядок захисту прав має бути
додатково застережений у законі.
Незалежність судців і народних засідателів і підкорен-
ня їх лише закону. Суд є носієм судової влади, який здійс-
нює правосуддя незалежно від законодавчої та виконав-
чої влади. «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і
підкоряються лише закону» (ст.127 Конституції України).
Крім Конституції, цей принцип нормативне закріпле-
ний також у ст. 7 Закону «Про судоустрій України», ст.ст. 1,
З Закону «Про статус суддів», ст. 18 КПК, ст. 8 ЦПК, п. 2
ст. 4 Закону «Про арбітражний суд», ст. 4 Закону «Про
Конституційний Суд України».
Принцип незалежності судових органів надає їм пра-
во та вимагає від них забезпечення справедливого прове-
дення судового розгляду та дотримання прав сторін (п. 2,
6 Основних принципів незалежності судових органів,
прийнятих VII Конгресом ООН щодо попередження зло-
чинності та поводження з правопорушниками 5 вересня
1985 р. у Мілані).
Незалежність суддів і народних засідателів при здій-
сненні їх процесуальної діяльності і, зокрема, при роз-
гляді та вирішенні кошфетної кримінальної справи озна-
чає: а) незалежність від впливу і думки різних органів дер-
жавної влади і управління, посадових осіб, громадських
організацій, партій та рухів, .засобів масової інформації,
окремих громадян; б) незалежність від вищих судів; в) не-
залежність від висновків слідчих органів і прокурора, а
також від висновків і думки учасників розпорядчого або
судового засідання; г) незалежність у самому суді, зокре-
ма, народних засідателів — від суддів, судців — від голо-
вуючого, тобто можливість кожного із суддів і народних
засідателів брати участь у дослідженні доказів, обгово-
ренні та прийнятті рішень за своїм переконанням, їх не-
підзвітність будь-кому.
Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення по
суті розглянутих справ або справ, які знаходяться у його
Організація судових та правоохоронних органів
провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайом-
лення не інакше як у випадках та порядку, передбачених
законом (ч. 2 ст. 1 Закону «Про статус судців»).
Закон «Про статус суддів» (ст. ст. 11, 12) передбачає га-
рантії незалежності судців. Існують такі види гарантій: 1) про-
цесуальні; 2) правові; 3) організаційні; 4) матеріальні.
Процесуальні гарантії:
- передбачена законом процедура здійснення право-
суддя;
- таємниця прийняття судового рішення та заборона
її розголошення.
Ці гарантії закріплені у процесуальному законодав-
стві (КПК, ЦПК, Арбітражний процесуальний кодекс
України (далі — АПК).
Правові гарантії:
- заборона під загрозою відповідальності втручання у
здійснення правосуддя;
- відповідальність за неповагу до судці чи суцу;
- нецоторканність суддів.
Недоторканність судців, зокрема, передбачає особли-
вий порядок притягнення суддів до кримінальної, адміні-
стративної або дисциплінарної відповщальності (ст. 13 За-
кону «Про статус судців»). За суддею, який знаходиться у
відставці, зберігаються такі ж гарантії недоторканності, як
і до виходу у відставку (п. 2 ст. 43 цього ж Закону). Закріп-
лені ці гарантії і у кримінальному та адміністративному
законодавстві (ст. ст. 176і, 1762,1763 Кримінального коде-
ксу України (далі — КК), ст. 1853 Кодексу України про ад-
міністративні правопорушення (далі — КпАП).
Організаційні гарантії:
- встановлений законом порядок формування суддів-
ського корпусу, зупинення повноважень судців та звіль-
нення їх з посади. Нині існує поєднання виборності суд-
дів і народних засідателів та призначення судців. Так, на-
родні засідателі обираються (ст. ст. 55, 56 Закону «Про су-
доустрій України»), як і судді всіх загальних судів, за ви-
нятком суддів, що вперше призначаються на посаду Пре-
зидентом України;
Розділ III. Принципи правосуддя
- право судді на відставку (ст. 43 цього ж Закону);
- існування системи органів суддівського самоврядуван-
ня. Відповідно до ст. 1 Закону «Про органи суддівського са-
моврядування» ця діяльність є однією з найважливіших га-
рантій забезпечення незалежності судів та суддів України.
Матеріальні гарантії:
- створення необхідних організаційно-технічних та
інформаційних умов для діяльності судів;
- матеріальне і соціальне забезпечення суддів відповід-
но до їх статусу.
Державна мова судочинства. Судочинство в Україні
здійснюється державною (українською) мовою. Це озна-
чає, що весь хід судового розгляду здійснюється держав-
ною мовою. Суд, учасники процесу розмовляють україн-
ською мовою, всі судові документи (протокол судового
засідання, рішення, вироки, постанови) оформлюються
українською мовою. Між тим зміст цього принципу має
за мету також урахування прав осіб, які не володіють мо-
вою судочинства, і забезпечення цих прав. У місцях ком-
пактного проживання громадян іншої національності су-
дочинство може здійснюватися також рідною мовою біль-
шості населення даної місцевості, а у місцях компяйгно-
го проживання декількох груп національностей, жодна з
яких не складає більшості населення даної місцевості,
судочинство поряд з державною може здійснюватися мо-
вою, прийнятною для населення даної місцевості (ст. 13
Закону «Про судоустрій України», ст. 18 Закону «Про мови
в Україні», ст. 19 КПК, ст. 9 ЩІК, ст. З АПК).
При розгляді в судах справ особам, що не володіють
мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується: 1) пра-
во на ознайомлення з усіма матеріалами справи та участь в
судових засіданнях через перекладача; 2) право виступати
в суді рідною мовою; 3) слідчі та судові документи вруча-
ються особам, що беруть участь у справі, за їх вимогою, а
обвинуваченому — у будь-якому випадку в письмовому
перекладі на рідну або іншу мову, якою він володіє.
У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 25 березня 1988 р. «Про практику застосовування су-
^™™ Організація судових та правоохоронних органів
дами України законодавства, що регулює повернення
кримінальних справ на додаткове розслідування» роз'яс-
нюється, що особою, яка не володіє мовою провадження
судочинства, визнається особа, яка «не розуміє або пога-
но розуміє таку мову та не може вільно розмовляти нею».
Відкритий розгляд справ у всіх судах. Розгляд справ у
всіх судах України є відкритим. Слухання справи у закри-
тому засіданні суду допускається лише у випадках, встано-
влених законом, з додержанням при цьому всіх правил су-
дочинства (ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону «Про
судоустрій України», ч. 2 ст. 18 Закону «Про Конституцій-
ний Суд України», ст. 10 ЦПК, ст. 20 КПК, ст. 72 АПК).
Відкритий розгляд означає такий встановлений проце-
суальним законом порядок розгляду справ у судах, при яко-
му судові засідання проводяться відкрито з наданням реаль-
ної та рівної можливості громадянам, які цікавляться тією чи
іншою справою, бути присутніми в залі судового засідання,
стежити за ходом судового розгляду, конспектувати, стено-
графувати те, що відбувається, записувати на магнітофон
(кіно-, фото- та відеозйомка здійснюються тільки за згодою
суду). Обмеження принципу відкритого розгляду (гласності
правосуддя) можуть бути тільки легальні, тобто передбачені
відповідним законом. Для кожного виду правосудця існують
спеціальні підстави для таких обмежень. Але одна підстава
є загальною для всіх видів правосуддя — закрите судове за-
сідання проводиться тоді, коли це необхідно дай забезпечен-
ня охорони державної таємниці.
Отже, закрите судове засідання допускається законом
у таких випадках:
1) у конституційному судочинстві — коли це супере-
чить інтересам держави (ч. 2 ст. 18 Закону «Про Консти-
туційний Суд України»);
2) в арбітражному судочинстві — з метою охорони: а)
державної таємниці; б) комерційної таємниці та в) за на-
явності обґрунтованого заперечення однієї або обох сто-
рін (ст. 72 АПК);
3) з цивільних справ — з метою: а) охорони державної
таємниці; б) запобігання розголошенню відомостей про
Розділ III.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38