встраиваемые раковины в ванную комнату 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Оскiльки
договiр у пiдставою виникнення цивiльно-правового зобовязан-
ня, то змiст цього зобовязання розкривауться через права та
обовязки його учасникiв, визначенi умовами договору.

Вiдповiдно до статтi 153 ЦК Украєни договiр вважауться укла-
деним, якщо мiж сторонами в потрiбнiй у належних випадках
формi досягнуто згоди за всiма iстотними умовами. iстотними у
тi умови договору, якi визнанi такими за законом або необхiднi
для договорiв даного виду, а також всi умови, щодо яких за зая-
вою однiує iз сторiн повинно бути досягнуто згоди.

2

35

Отже, iстотними вважаються насамперед тi умови договору, якi
названi такими за законом. Коло цих умов можна визначити, про-
аналiзувавши норми ЦК i спецiальних нормативних актiв, що
регулюють даний вид договiрних вiдносин. Так, за статтею 11
Закону <Про оренду майна державних пiдприумств та органiзацiй>
iстотними умовами договору оренди у обукт оренди (склад i
вартiсть майна), строк дiє договору, орендна плата, порядок вико-
ристання амортизацiйних вiдрахувань, вiдновлення орендованого
майна та умови його повернення, виконання зобовязань.

iстотними у також тi умови договору, якi прямо не названi
такими у нормативних актах, але конче потрiбнi для договору
даного виду (наприклад, умова про цiну необхiдна для будь-яко-
го сплатного договору). Бажано, щоб у законi була закрiплена
презумпцiя, що договiр вважауться сплатним, якщо iнше не ви-
пливау iз законодавчих актiв, угоди сторiн або сутi договору.

Якщо сторони досягли згоди за всiма iстотними умовами, якi
визнанi такими за законом або необхiднi для договорiв даного
виду, то договiр вважауться укладеним i набувау обовязковоє
сили для сторiн. Проте кожна iз сторiн може наполягати на уз-
годженнi й таких умов, якi в законi прямо не названi iстотними
i за своєм характером не у необхiдними для даного виду догово-
ру. Було б недоцiльно iгнорувати цi умови, бо за ними iнодi
криються важливi iнтереси субуктiв цивiльних правовiдносин.
Тому в частинi другiй статтi 153 ЦК Украєни до iстотних вiдне-
сено й усi тi умови, щодо яких за заявою однiує iз сторiн повин-
но бути досягнуто згоди.

Серед договiрних умов, крiм iстотних, видiляють також зви-
чайнi та випадковi умови. Звичайнi - це тi умови, якi передбача-
ються у законi чи iншому нормативному актi i стають обовязко-
вими для сторiн внаслiдок самого факту укладення договору.
Вiд iстотних вони вiдрiзняються тим, що не потребують окремо-
го погодження i про них не обовязково застерiгати у текстi до-
говору. Наприклад, якщо в договорi майнового найму сторони
не обумовили, хто з них - наймодавець чи наймач - буде про-
водити поточний ремонт зданого в найом майна, то дiятиме дис-
позитивне правило, зазначене в пунктi 4 статтi 265 ЦК Украєни,
а саме: обовязок проводити за свiй рахунок поточний ремонт
покладауться на наймача.

Випадковими прийнято вважати такi умови договору, якi по-
годженi сторонами у вiдступ вiд положень диспозитивних норм
або з метою вирiшення питань, що взагалi не врегульованi зако-
нодавством. Тому випадковi умови можна виявити при порiвняннi
єх iз звичайними умовами: якщо якусь умову включено до дого-

36

вору на змiну чи на доповнення до правил, викладених у зако-
нодавчому актi, то порiвняно iз звичайно прийнятими в догово-
рах даного виду умовами вона виявиться випадковою. Наприк-
лад, якщо за договором майнового найму обовязок проводити
поточний ремонт майна буде покладено на наймодавця, то ця
умова для даного конкретного договору буде вважатися випад-
ковою. Всi умови - iстотнi, звичайнi, випадковi - пiсля укла-
дення договору стають однаково обовязковими i сторони по-
виннi єх дотримуватись.

Нерiдко бувау так, що пiсля укладення договору приймауться
законодавчий акт, який передбачау iншi правила, нiж тi, що ними
керувалися сторони при укладеннi договору, i цi новi правила
погiршують становище однiує чи обох сторiн договору. В Законi
<Про оренду майна державних пiдприумств та органiзацiй> (пункт
З ст. 11) на цей випадок передбачено, що умови договору оренди
зберiгають свою силу на весь строк дiє договору i тодi, коли пiсля
його укладення законодавством установлено правила, якi по-
гiршують становище орендаря. Проте це положення стосууться
лише орендних вiдносин i не поширюуться на iншi види дого-
ворiв. Доцiльно було б мати норму загального характеру про те,
що коли пiсля укладення договору новий законодавчий акт пе-
редбачау iншi правила, нiж тi, що ними керувалися сторони при
укладеннi договору, умови ранiше укладеного договору зберiга-
ють чиннiсть, крiм випадкiв, коли в законодавчому актi зазначе-
но, що його дiя поширюуться й на вiдносини, якi виникли з
ранiше укладених договорiв.

Змiст договору, тобто сукупнiсть передбачених у ньому умов,
завжди визначауться угодою сторiн. Проте воля i волевиявлення
учасникiв договору формуються насамперед пiд впливом при-
писiв норм права, якi мiстять абстрактну модель взаумовiдносин
сторiн. Договiр же у iндивiдуальним правовим актом, у якому
абстрактна модель стосункiв осiб, окреслена в загальних рисах у
законi, наповнюуться конкретним змiстом, набувау своує <плотi
i кровi>. Ось чому в договорi немау потреби дублювати поло-
ження, якi у звичайними i передбаченi у вiдповiдних норматив-
них актах (наприклад, про вiдповiдальнiсть за порушення умов
договору), оскiльки сторони повиннi керуватися ними незалеж-
но вiд того, чи включенi вони в договiр, чи нi.

На визначення змiсту договорiв можуть впливати й адмiнiст-
ративнi акти, зокрема державнi замовлення. Так обовязковими
у акти прикрiплення покупцiв до постачальникiв при укладеннi
ними договорiв на поставку товарiв за мiждержавними (у межах
СНД) економiчними звязками.

37

У визначеннi змiсту договорiв, якi укладаються мiж органiза-
цiями або мiж органiзацiями i громадянами, важливу роль вiдiгра-
ють типовi, або взiрцевi, договори. Зазначенi у цих договорах
умови вважаються зразковими. Типовi, або взiрцевi, договори у
передусiм унiфiкованим засобом (взiрцем), що забезпечуу одна-
кове оформлення конкретних договiрних вiдносин. Крiм того,
типовий договiр - це своурiдний нормативно-правовий акт, який
заповнюу правове регулювання певноє сфери господарських
вiдносин через недостатну врегулювання єх актами вищоє юри-
дичноє сили.

Типовi, або взiрцевi, договори часто використовуються при ук-
ладеннi так званих публiчних договорiв i договорiв про приуднан-
ня. Публiчний договiр у узагальненим поняттям договорiв, що
укладаються в рiзних сферах обслуговування громадян i юри-
дичних осiб (роздрiбна торгiвля, перевезення транспортом за-
гального користування, послуги звязку, медичне, готельне, бан-
кiвське обслуговування тощо).

Публiчним визнауться договiр, в якому однiую iз сторiн у
пiдприумець, що взяв на себе обовязок здiйснювати продаж то-
варiв, виконання робiт або надання послуг кожному, хто до ньо-
го звертауться. При цьому цiна товарiв (робiт, послуг) а також
iншi умови публiчного договору встановлюються однаково для
всiх споживачiв, крiм випадкiв, коли законодавчими актами до-
пускауться надання пiльг для окремих категорiй споживачiв.
Пiдприумець не повинен вiддавати переваги однiй особi перед
iншою щодо укладення публiчного договору, крiм випадкiв, пе-
редбачених законодавчими актами. Вiдмова пiдприумця вiд ук-
ладення публiчного договору при наявностi у нього можливос-
тей надання споживачевi вiдповiдних товарiв або послуг не до-
пускауться. Затверджуючи правила, що у обовязковими або ре-
комендуються сторонам при укладеннi та виконаннi публiчних
договорiв (типовi або взiрцевi договори, положення тощо),
вiдповiднi державнi органи певною мiрою забезпечують
вiдповiднiсть змiсту конкретних договорiв чинному законодав-
ству.

Договором про приуднання визнауться договiр, умови якого ви-
значенi однiую iз сторiн у формулярах або iнших стандартних
формах i можуть бути прийнятi другою стороною тiльки шляхом
приуднання до запропонованого договору в цiлому. Сторона,
яка приудналася до договору, може вимагати розiрвання або змiни
договору i вiдшкодування заподiяних єй збиткiв, якщо договiр
про приуднання, хоч i не суперечить законодавчим актам, але
позбавляу цю сторону звичайно надаваних єй прав, виключау чи

38

обмежуу вiдповiдальнiсть другоє сторони за порушення зооов я-
зань або мiстить iншi явно обтяжливi умови для сторони, яка
приудналася до договору. При цьому вважауться, що сторона,
яка приудналась, виходячи iз своєх розумних iнтересiв, не прий-
няла б цих умов при наявностi у неє можливостi брати участь у
визначеннi умов договору. Якщо вимоги щодо змiни або розi-
рвання договору предявленi стороною, що приудналася до до-
говору у звязку iз здiйсненням своує пiдприумницькоє дiяль-
ностi, сторона, яка надала договiр для приуднання, може вiдмо-
вити у задоволеннi цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка
приудналась, знала або повинна була знати, на яких умовах ук-
ладау договiр.

При укладеннi договорiв, а найчастiше при єх виконаннi i ви-
рiшеннi спорiв, повязаних з порушенням договiрних зобовя-
зань, виникау потреба у зясуваннi змiсту договору в цiлому або
окремих його умов, тобто в тлумаченнi договору. Росiйське ци-
вiльне законодавство початку XX ст. передбачало можливiсть
буквального тлумачення договору, коли його змiст визначався
iз словесного значення термiнiв, навiть якщо з усiх обставин
було видно, що змiст договору не вiдповiдау справжнiм намiрам
контрагентiв. i лише в разi сумнiву, викликаного словесним ро-
зумiнням, законодавство давало право суду зясувати змiст дого-
вору, виходячи з намiрiв сторiн та єхньоє доброє совiстi. На вiдмiну
вiд росiйського, французьке законодавство встановило головне
правило тлумачення договорiв, виходячи iз загального намiру
сторiн.

У чинному цивiльному законодавствi немау положень, якi б
визначали пiдходи до тлумачення договорiв. Зокрема, суди при
розглядi спорiв виходять з норм Цивiльно-процесуального ко-
дексу, якi зобовязують єх до всебiчного зясування дiйсних прав
i взаумин сторiн, до встановлення справжнього змiсту тексту до-
говору, поданого сторонами до розгляду.

Оскiльки договiр набувау все бiльшоє ваги в регулюваннi вiдно-
син ринковоє економiки i потреба в тлумаченнi договорiв сами-
ми сторонами або органами, якi покликанi вирiшувати цивiль-
но-правовi спори, виникау дедалi частiше, доцiльно було б пе-
редбачити в Цивiльному кодексi Украєни норму про тлумачення
угод (договорiв). При тлумаченнi угоди суд, арбiтражний або тре-
тейський суд беруть до уваги буквальне значення виразiв, що в
нiй мiстяться. Якщо буквальне значення якоєсь умови угоди не-
зрозумiле, його встановлюють шляхом порiвняння цiує умови з
iншими умовами i розумiнням угоди в цiлому. Якщо таким шля-
хом тлумачення не вдауться встановити змiст угоди, то зясову-

39

ють дiйсну спiльну волю сторiн з урахуванням мети угоди. При
цьому враховують усi обставини, якi передували укладенню уго-
ди, переговори i переписку, практику, що склалась у взауминах
сторiн, звичає дiлового обороту, наступну поведiнку учасникiв.

Тлумачення умов договору здiйснюуться за тими самими пра-
вилами, що й тлумачення угоди, але при цьому можуть врахову-
ватись також взiрцевi умови (взiрцевi договори), якщо навiть у
конкретному договорi i немау посилання на цi умови.

4. Укладення, змiна i розiрвання договору

Оскiльки договiр у спiльним юридичним актом двох чи бiльше
осiб, погодження ними умов договору проходить принаймнi двi
стадiє: 1) пропозицiя однiує сторони укласти договiр, або офер-
та; 2) прийняття пропозицiє другою стороною, або акцепт. Вiдпо-
вiдно сторона, яка зробила пропозицiю, називауться оферентом,
а сторона, яка прийняла єє, - акцептантом.

Загальний порядок укладення цивiльно-правових договорiв ви-
значено в статтях 153-159 ЦК Украєни. Порядок укладення гос-
подарських договорiв мiж юридичними особами i врегулювання
мiж ними переддоговiрних спорiв вiдображено в статтi 10 Арбiт-
ражного процесуального кодексу. iснують певнi особливостi ук-
ладення бiржових угод (договорiв), проведення торгiв на аукцiо-
нах, у порядку конкурсу тощо.

Для того щоб вступити в договiрнi вiдносини, один з учас-
никiв повинен бути iнiцiатором, тобто виступити з пропозицiую
укласти договiр (офертою). Проте чи кожна iнiцiатива (пропо-
зицiя) може вважатися офертою i породжувати певнi юридичнi
наслiдки для особи, що єє виявилаi Чинний Цивiльний кодекс
Украєни не мiстить ознак оферти, хоч вони можуть бути виве-
денi iз загальних положень цивiльного законодавства шляхом
доктринального тлумачення.

Офертою визнауться пропозицiя укласти договiр, яка адресо-
вана однiй чи кiльком особам, мiстить вказiвку на iстотнi умови
договору i виражау намiр особи, яка зробила пропозицiю, вва-
жати себе звязаною договором у разi єє прийняття. Отже, офер-
та характеризууться такими рисами. По-перше, вона адресууть-
ся конкретно однiй чи кiльком особам. Якщо пропозицiя розра-
хована на невизначене коло осiб (наприклад, у рекламах), то
вона розглядауться як запрошення до оферти, якщо iнше прямо
не зазначено в цiй пропозицiє. По-друге, оферта повинна мiсти-
ти вказiвку на iстотнi умови майбутнього договору, тобто тi, що
визнанi такими за законом або необхiднi для договорiв даного

40

виду, або в погодженнi яких зацiкавлений оферент. по-трету,
пропозицiя виражау твердий намiр оферента вважати себе звя-
заним договором i запропонованими умовами в разi єх прийнят-
тя (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена iз зазначенням або без зазначення
строку для вiдповiдi. Пропозицiю укласти договiр можна змiни-
ти або взагалi вiдкликати (скасувати), але не пiзнiше, як до мо-
менту або в момент одержання єє адресатом. У такому разi ранi-
ше зроблена оферта втрачау свою значимiсть i, отже, не звязуу
оферента.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85


А-П

П-Я