Та обставина, що заяви про
оформлення М. у дитячiустанови подавалися вiд iменi його
батькiв (усиновителiв), на що посилауться суд у рiшеннi, сама
по собi не може бути пiдставою для вiдмови в задоволеннi
вимог А.
У судових рiшеннях у посилання (як на пiдставу для вiд-
мови в позовi) на заяву подружжя М., якi, ставлячи питання
про полiпшення житлових умов, у числi члена своує сiмє на-
зивали i сина. Але саме в звязку з проживанням дитини в
Сiмє Г., житловi органи вiдмовили у наданнi єм квартири.
З наявних у справi документiв видно, що до 1967-1968 рр.
А. i Г. працювали i одержували заробiтну плату вiдповiдно 79
i 176 крб., а згодом пенсiю 54 i 97 крб.
У звязку з тим, що дитина постiйно проживала в сiмє А.
i Г., суду слiд було встановити, чиє кошти (А, чи Г.) були
основним i постiйним джерелом до єє iснування, i залежно вiд
цього вирiшити питання, на чиуму утриманнi перебував М. У
справi у також довiдка виконкому Докучаєвськоє мiськоє Ради
про те, що М. перебував на повному утриманнi Г. до дня його
смертi. У звязку з неповним дослiдженням справи рiшення не
можуть залишатися в силi.
Тому судова колегiя Верховного Суду УРСР протест за-
ступника Голови Верховного Суду задовольнила, всi рiшення
у справi скасувала, а справу направила до народного суду на
новий розгляд в iншому складi суддiв.
Рiшення про встановлення факту визнання батькiвства мау об-
грунтовуватися всебiчно перевiреними даними, що стверджу-
ють чи спростовують заявленi вимоги, i мiстити в резолютивнiй
частинi данi, необхiднi для реустрацiє батькiвства (прiзвище,
iмя, по батьковi батька, число, мiсяць, рiк i мiсце його народ-
ження, нацiональнiсть, мiсце постiйного проживання)
Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах
Верховного Суду УРСР
(витяг)
Б.М. та 0.0. предявили позов до Б.С. про встановлення
факту визнання батькiвства, родинних стосункiв i подiл спад-
кового майна. При цьому Б.М. посилався на те, що О.Л. за
життя визнавав його своєм сином i матерiально утримував, а
0.0. - на те, що вона у матiрю О.Л., але нi свiдоцтва про
його народження, нi актового запису про це не збереглося.
- 288 -
Вказуючи, що пiсля смертi О.Л. вiдкрилася спадщина, а вони
позбавленi можливостi оформити своє права на неє, позивачi
просили встановити зазначенi факти та визнати за ними право
на спадкове майно.
Справа судами розглядалася неодноразово. Останнiм рiшен-
ням судовоє колегiє Вiнницького обласного суду позови задо-
волене частково.
Встановлено, що О.Л. у сином 0.0. i вiн визнавав себе
батьком Б.М., грошовий вклад в порядку спадкування подi-
лений мiж 0.0. та Б.М., а в позовi про подiл будинку та
вартостi мотоцикла вiдмовлено.
Задовольняючи позови про встановлення фактiв родинних
стосункiв i визнання батькiвства, суд виходив з доведеностi
цього позивачами i вважав, що спадщина вiдкрилася лише на
вклад в ощаднiй касi, на який вони як спадкоумцi мають рiвне
право. Визнано також, що оскiльки господарство О.Л. вiдно-
ситься до колгоспного двору, членом якого у й Б.С., то у звязку
зi смертю О.Л., який не був останнiм членом двору, спадщина
на iнше спiрне майно не вiдкрилася i тому позивачi права на
нього не мають.
У касацiйних скаргах 0.0. та Б.М. просили це рiшення
скасувати i направити справу на новий розгляд, вважаючи, що
судом не встановлено достатнiх "доказiв про те, що Б.С. була
членом колгоспного двору О.Л. та брала участь у придбаннi
будинку i мотоцикла.
Судова колегiя Верховного Суду УРСР, розглянувши справу
в касацiйному порядку, рiшення залишила без змiни з таких
пiдстав.
Висновок суду про те, що О.Л. у рiдним сином 0.0. ствер-
джууться виписками з погосподарських книг за 1953-1960 рр.
по Чемериськiй сiльськiй Радi, де 0.0. записана матiрю О.Л.,
-а також показаннями допитаних судом свiдкiв. Обгрунтованим
у й висновок суду про те, що О.Л. за життя визнавав Б.М.
своєм сином. Цей висновок стверджууться випискою з погоспо-
дарських книг за 1960-1967 рр. по Чемериськiй сiльськiй
Радi, в яких О.Л. записаний батьком Б.М., у довiдцi Барського
районного вiйськового комiсарiату також зазначено, що в облi-
ковiй картцi вiйськовозобовязаного О.Л. у запис про сина. О.Л.
з 1957 по 1968 р. перебував з матiрю Б.М. у фактичному
шлюбi, вони спiльно вели господарство колгоспного двору i
виховували сина. Те, що О.Л. визнавав себе батьком Б.М. i
утримував його, ствердили i свiдки-односельчани.
Судом правильно вирiшенi позовнi вимоги 0.0. та Б.М. про
подiл спадкового майна. Встановлено, що в 1978 р. О.Л. при-
пинив спiльне проживання з Б.М. i вступив у фактичний шлюб
з вiдповiдачкою Б.С., з якою спiльно проживав до дня смертi,
- 289 -
утворивши новий колгоспний двiр. За договором купiвлi-про-
дажу О.Л. у лютому 1979 р. придбав за 600 крб. будинок у
с. Журавлiвка, до якого вселився з Б.С. i разом з нею працював
у колгоспi. До цього Б.С. проживала у своуму колгоспному
дворi у с. Чемериське, там же працювала у колгоспi, а в березнi
1.979 р. вибула з нього i з цього часу, як стверджууться до-
вiдкою колгоспу, працювала дояркою у с. Журавлiвка i була
членом колгоспного двору, головою якого був О.Л. Те, що Б.С.
була членом цього колгоспного двору, стверджууться довiдкою
виконкому Журавлiвськоє сiльськоє Ради.
За таких обставин суд обгрунтовано дiйшов висновку про
те, що Б.С. у березнi 1979 р., залишивши колгоспний двiр у
с. Чемериське, де проживала сiмя єє сина, перестала бути чле-
ном цього двору. Придбаний у с. Журавлiвцi будинок О.Л. i
Б.С. разом вiдремонтували, добудували, звели господарськi бу-
дiвлi i пiсля цього його вартiсть збiльшилася до 2955 крб.
Отже, пiсля смертi О.Л. спадщина на майно колгоспного
двору не вiдкрилася, оскiльки вiн не був останнiм членом цього
двору. Тому будинок та iнше майно, придбане в перiод прожи-
вання Б.С. з О.Л. у новоствореному колгоспному дворi, у май-
ном цього двору i права на нього у звязку зi смертю О.Л. у
позивачiв не виникло.
Що ж стосууться грошового вкладу на iмя О.Л., то суд
правильно вiдповiдно до вимог ст. 599 Цивiльного кодексу виз-
нав його таким, що належав на правi особистоє власностi спад-
кодавцю i в порядку спадкування подiлив його мiж позивачами
у рiвних частках.
Вiдповiдно до ст. 161 КпШС в судовому порядку може ви-
рiшуватися питання про виправлення або змiну запису в актi
громадянського стану в тому разi, коли органами запису актiв
громадянського стану в цьому вiдмовлено
Постанова президiє Вiнницького обласного суду
вiд 13 червня 1973 р.
(витяг)
К. звернувся до народного суду з заявою про встановлення
неправильностi запису в книгах актiв громадянського стану.
Заявник вказав, що вiн народився 25 жовтня 1913 р. ус. Будки
Немирiвського району Вiнницькоє областi. Пiд час Великоє Вiт-
чизняноє вiйни документи втратив, а в 1952 р. Харцизьке мiське
- 290 -
бюро загсу видало йому свiдоцтво про народження 25 жовтня
1916 р., що не вiдповiдау дiйсностi.
Рiшенням народного суду Немирiвського району вiд 17
травня 1972 р. встановлено, що актовий запис про народження
К. 25 жовтня 1916 р. у неправильним, оскiльки вiн народився
25 жовтня 1913 р.
У протестi заступника Голови Верховного Суду УРСР ста-
вилося питання про скасування цього рiшення. Протест пiд-
лягав задоволенню. Вважаючи обгрунтованою заяву К., народ-
ний суд послався на показання свiдкiв П-ко та П-к, якi пiд-
твердили, що К. народився в 1913 р. Проте висновок суду про
обгрунтованiсть вимог заявника не у переконливим, оскiльки
грунтууться на неповно перевiрених доказах.
Вiдповiдно до ст. 161 КпШС та ст. 266 ЦПК виправлення
помилок та внесення змiн до записiв актiв громадянського ста-
ну провадяться органами загсу. Вiдмова цих органiв виправити
або змiнити запис може бути оскаржена до суду. За наявностi
спору мiж заiнтересованими особами виправлення запису про-
вадиться на пiдставi судового рiшення. В-порушення закону
народний суд не витребував вiд заявника документа, який би
ствердив вiдмову органiв загсу внести вiдповiднi змiни до ак-
тового запису. По сутi в данiй справi не додержано вимог
закону про обовязкове позасудове вирiшення питання про вип-
равлення актового запису.
Суд не дав оцiнки довiдцi Немирiвського районного загсу,
яка була в справi, про те, що архiви за 1913 р. повнiстю
збереглися, однак, актового запису про народження заявника
за цей рiк немау. Не перевiрив, на пiдставi яких документiв
Харцизького райбюро загсу в 1952 р. видано заявнику свiдоцтво
про народження в 1916 р., i чому К. тодi не оспорював його.
З метою перевiрки обгрунтованостi вимог заявника суд мав
витребувати данi про реустрацiю його шлюбу з Ш. у 1940 р.
та вiдомостi з його особистоє справи за мiсцем попередньоє
роботи в органах <мiлiцiє. За повiдомленням управлiння внут-
рiшнiх справ виконкому Донецькоє обласноє Ради за вказаними
документами, у тому числi i в його автобiографiє за 1940 р.,
заявник значиться 1916 р. народження.
У звязку з цим заява К. про те, що помилка в датi на-
родження зявилася в пiслявоунний перiод, пiдлягала бiльш ре-
тельнiй перевiрцi.
При~ новому розглядi суду належало повнiше зясувати об-
ставини справи та вирiшити єє у вiдповiдностi з зiбраними до-
казами. Президiя Вiнницького обласного суду протест заступ-
ника Голови Верховного Суду УРСР задовольнила, постанов-
ленi у справi судовi рiшення скасувала, а справу направила на
новий розгляд.
- 291 - -
Вiдповiдно до ст. 255 ЩiК справи окремого провадження суд
розглядау з участю заявника i заiнтересованих осiб
Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду
УРСР вiд 7 квiтня 1976 р.
(витяг)
Прокурор Подiльського району м. Киува принiс протест в
народний суд цього ж району на дiє нотарiуса. Прокурор вка-
зував, що В. склав 29 листопада 1973 р. заповiт на iмя Р.Д.
та Я.Д. на належнi йому 3/10 частин будинку. 7 травня 1974 р.
В. помер. Його непрацездатнi дочки 11 вересня 1974 р. звер-
нулися до 11-оє Державноє нотарiальноє контори м. Киува з
заявою про видачу єм свiдоцтва на спадщину пiсля смертi бать-
ка. Проте нотарiус видав 4 грудня 1974 р. В.Д. та Л.Д.
свiдоцтво про право на спадщину за заповiтом на 3/10 частий
вказаного будинку. Посилаючись на цi обставини, прокурор
просив визнати недiйсним дане свiдоцтво про право на
спадщину.
Рiшенням народного суду Подiльського району м. Киува вiд
31 березня 1974 р. протест прокурора задоволене.
У протестi заступника Голови Верховного Суду УРСР ста-
вилося питання про скасування рiшення народного суду та
направлення справи на новий розгляд. Протест пiдлягав задо-
воленню з таких пiдстав. Вiдповiдно до ст. 255 ЩiК справи
окремого провадження суд розглядау з участю заявника i за-
iнтересованих осiб, органiв державного управлiння, державних
установ, пiдприумств, колгоспiв та iнших кооперативних i гро-
мадських органiзацiй. У данiй справi заiнтересованими особами
у В.Д. i Л.Д., на iмя яких видане свiдоцтво про право на
спадкове майно, а також непрацездатнi дiти померлого, на за-
хист iнтересiв яких принесено протест.
Проте народний суд нiкого з вказаних осiб не повiдомив
про день розгляду справи, яку в порушення вимог ст. 172 ЦПК
розглянув у єх вiдсутностi. Оскiльки суд порушив право
заiнтересованих осiб, постановлене у справi рiшення не може
залишатися в силi.
Крiм того, суду слiд також мати на увазi, що вiдповiдно до
ст. 255 ЦПК, якщо при розглядi справи порядком окремого
провадження виникау спiр про право цивiльне, пiдвiдомчий су-
довим органам, суд залишау заяву без розгляду i розяснюу
заiнтересованим особам, що вони вправi подати позов на за-
гальних пiдставах.
Враховуючи наведене, судова колегiя Верховного Суду |
УРСР протест заступника Голови Верховного Суду задоволь- |
нила, рiшення народного суду Подiльського району м. -Киува є
вiд 31 березня 1975 р. скасувала, а справу направила до на- i
родного суду на новий розгляд в iншому складi суду. ;
- 292 -
Заяви про встановлення факту участi в усуненнi аварiє на
Чорнобильськiй АЕС або єє наслiдкiв розглядаються судами за
наявностi даних про те, що заявник не мау можливостi одер-
жати необхiднi документи для видачi йому посвiдчення учас-
ника лiквiдацiє цiує аварiє i можуть бути задоволенi за наяв-
ностi достовiрних фактiв про безпосередню участь заявника в
будь-яких роботах, повязаних з усуненням аварiє на Чорно-
бильськiй АЕС або єє наслiдкiв у зонi вiдчуження, в тому числi
в проведеннi евакуацiє людей i майна з цiує зони, а також у
роботах на дiючих пунктах санiтарноє обробки i дезактивацiє
технiки, у роботах з особливо небезпечними умовами, що ви-
конувалися за урядовими завданнями за межами зони
вiдчуження, що мали мiсце в певнi перiоди i за умов, визна-
чених ст. 14 Закону Украєни "Про статус i соцiальний захист
громадян, якi постраждали внаслiдок катастрофи на Чорно-
бильськiй АЕС"
Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 16 листопада 1994 р.
(витяг)
Пi. звернувся до суду iз заявою про встановлення факту
участi в лiквiдацiє наслiдкiв аварiє на Чорнобильськiй АЕС.
Заявник посилався на те, що в 1984-1987 рр. вiн працював
провiдником на пасажирському поєздi маршруту Хмельниць-
кий-Москва та Москва-Хмельницький. Проєзжаючи через те-
риторiю, яка була вiднесена до зони вiдчуження, 28 квiтня
1986 р. на залiзничних станцiях Янiв та Товстий Лiс, вiн та
iншi працiвники поєзда здiйснювали перевезення потерпiлих
вiд аварiє громадян.
Посилаючись на те, що вони перебували у зонi забруднення
радiонуклiдами, у звязку з чим проходили санобробку, а також
брали участь в евакуацiє населення, проте, держадмiнiстрацiую
йому вiдмовлено у прийняттi документiв для видачi посвiд-
чення, просив встановити факт участi в лiквiдацiє наслiдкiв
аварiє.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рiшенням Хмельницького обласного суду вiд 12 жовтня
1994 р. в задоволеннi заяви Ш. вiдмовлено.
В касацiйнiй скарзi заявник, не погоджуючись з висновками
суду, послався на те, що суд недостатньо повно перевiрив об-
грунтованiсть його вимог, зокрема, не взяв до уваги поданi ним
докази, якi пiдтверджують факт участi в евакуацiє потерпiлих
вiд аварiє громадян. При цьому заявник посилався на те, що
були спецiальнi рейси поєздiв за вказiвками мiсцевоє влади по
евакуацiє населення, у виконаннi яких вiн брав участь 26 i 28
квiтня 1986 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51