" - тебе з мiсця
вкинуло в жар: оце ж i д те, про що попереджали тато з мамою! - з
ленiнською хитринкою в очах [головне, що сама вiдчувала зз як ленiнську!],
з вiдтяжечкою такою лiнивою, мовляв, ну-ну, давай далi, я тебе все'дно
навилiт бачу, - вiдмовила, що - "нет, не читала", i, дочекавшись, аж
вiдмiнник видав усе, що знав, - i про УНР, i про емiграцiю [слухала вже не
сумнiваючись, хто перед нею, солодко обмираючи од близькоз небезпеки], -
приморозила його хiба ж так - карбуючи склади, барабанним пiонервожатським
голосом ["Атряд! Ррав-няйсь! Смiр-на!"] освiдчивши, що зз не цiкавлять
усякi там емiнрантськi покидьки, що в час, коли мiжнародна обстановка така
складна й напружена, i що зз завжди обурювала молодь, яка слухад рiзнi
радiоголоси, - вiн вирячився на нез обома парами скляних очей i, здавалось,
забув дихати: йшов зжачок по лiсi, забувсь як дихати i здох, - а щоб знав!
Задоволена була з себе як нiколи: перший iспит на дорослiсть - i не
послизнулась!). Нi, вона завжди казала, що не хотiла б iще раз пережити
свод отроцтво, - отi натужнi, несвiдомi спроби вирватись - iз глухо
забетонованого, спертого всерединi родинного гнiзда, за мурами якого здко
клубочився страх, болотяна млака, де iно оступись, видай себе - i шубовснеш
у смертну отхлань (по радiо, яке батько слухав вечорами, припавши вухом,
щiльно втискаючись у приймача, що оглушливо харчав, часом прориваючись
рiзким, небезпечно наростаючим металiчним свистом, передавали мемуари
вмираючого Сндгiрьова, пере-раховувались оперованi нутрощi, вiдбитi нирки й
мiхурi, iнсулiновi шоки, нвалтом вставленi зонди, калюжi кровi й блювотиння
на цементних долiвках - зведення з рiзницькоз, розрубка м'ясних туш:
Марченко, Стус, Попадюк, щокiлька тижнiв новi iмена, молодi й красивi, не
набагато й старшi за тебе буйночубi хлопцi, ти мрiяла про них, як ровесницi
про кiноакторiв, ось вiн вийде на волю, пошрамований i мужнiй, i ми
зустрiнемось, - тiльки вони нiколи не виходили, ефiр повнився зхнiм
конанням, тато сидiв по цей бiк i слухав, з року в рiк, вiдколи став
безробiтним, сидiв у хатi й слухав радiо), - вириватись не було куди,
скрiзь були комсомольськi збори, полiтзаняття й чужа мова, туди - як
чотирилiтньою на дзиглик насеред кiмнати, розказати дядям i тьотям вiршика,
- можна було виходити тiльки на те, щоб дзвiнким магнiтофоном видати зм вiд
них таки й вивчене, i тiльки в цьому був нарант безпеки - золота медаль,
червоний диплом, просування "по вдрьовочкд", мать його за лапу, скiльки
непотрiбу перепустила через голову! - а в п'ятнадцять рокiв звалилася з
депресiдю, скаржилася на тадмничi болi в шлунку, татко збився з нiг,
тягаючи по лiкарях, якi нiчого не знаходили, цiлими днями валялася в
постелi й iстерично плакала од леда-слова - таткова дiвчинка, очко в лобi,
то вiн чував, розпластавши крила, над зз першою менструацiдю, розважно
оповiдав зй, що це дуже добре, так мад бути з усiма дiвчатками, лежи, на
вставай, - подавав у постiль, як хворiй, покраянi скибочками яблука на
блюдцi, i вона лежала - зiбгана й занишкла, наполохана новим вiдчуттям,
коли - i соромно од вiдкритостi сводз тайни - ну але якi ж тайни можуть
бути од татка? - i, i - якось щемно-сторожко, незахищено-непевно: вiдчуття,
що повториться iз втратою дiвоцтва (якого потрапить здихатися аж пiсля
татковоз смертi!), i потiм, щоразу, - те саме вiдчуття навiчноз дочiрньоз
покори, остаточностi родового улягання, од чого мужики, не в'зхавши, до
чого воно, розумiдться, шалiють ("Ох як ти класно дадш!"), а потiм ти зх
кидадш. Рва-лася, авжеж рвалася, ще й як! - вся в гострих лiктях
самочинного розростання, до слiз мучений власною ваторопкуватiстю прищавий
пiдлiток, однi колготки, вiчно в бурих рубцях нитяних швiв, i одна сукенка
- шкiльна формена, пелюстково-бiло витерта на лiктях, на шкiльнi вечори
ходила - а ходила ревно, як мусульманин до мечетi! - в позиченiй блузцi й
куценькiй, пiонерськiй ще, бiлий-верх-чорний-низ, спiдничцi, й поздом злась
гiркою горяччю, дивлячись на цiлком уже "по-дорослому" прикинутих, у
"дорослих" перукарнях пiдстрижених, вибухлих повним цвiтом, як садок
вишневий коло хати, однокласниць - у зблисках перламутровоз помади й чорних
махаонах "ланкомiвських" вiй - десять керебе коштував синьо-голубий
патрончик такоз тушi, а мамина зарплата, на яку жили втрьох, виносила сто
п'ятдесят, ну й що було робити, як не вкрасти - в роздягалцi, з легкомисно
розкритого портфеля королеви старших класiв, - правда, дешевший тюбик,
польський, i наполовину зужитий, заспокоювала себе, що для тамтоз то не
втрата, i так воно й було, а все одно дев'ятнадцяте столiття, все одно
Жан-Вальжанiвська класична булка й Козетта пiд вiтриною ляльковоз крамницi,
i сором, i страх, i тайна, ганебна й солодка, як екзгибiцiонiстськi вправи
на самотi перед дзеркалом, - невмiло фарбувалась у шкiльному туалетi,
розвезькуючи попiд очима чорнi вiхтики, а пiсля вечора там-таки змивала,
люто вiддирала туш холодною водою з почервонiлих повiк: страшно здумати, що
було б, аби татко побачив, - татко, який так боявся за нез, який збирав по
людях досьд на кожну з зз подружок: всi були розбещенi, курили й цiлувалися
з хлопцями, татко верещав, буряковiючи на виду, i вона, слiд вiддати зй
належне, так само верещала у вiдповiдь, i ридала у ваннi - надто пiсля того
пам'ятного разу, коли вiн ударив зз в обличчя просто на вулицi, на
трамвайнiй зупинцi, бо вона кудись запропастилась, i вiн вирiшив, що вона
од нього втiкад, - але вона вернулась, вона завжди слухняно верталась, бо
втiкати не було куди, i вiн, не сказавши нi слова, з розмаху впiк зз по
щоцi, - розумiдться, потiм були обiйми-облизування, поцiлунки-перепросини,
"мод маленьке", "доцiчок мiй золотий", - по кiлькох, розжарених в очу на
червоно годинах лементу, ридань, грюкань дверми, супроводжуваних шамотнявою
безпорадного маминого втручання, - бо мами за тим усiм не проглядалося,
мама взагалi була фригiдна, ясне дiло, заекранована, мов чорне
свiтловiдпихальне шкло (потiм, у перших мiсяцях твого шлюбу, вона всунеться
раз уранцi до кiмнати молодят iз весело диркочучим будильником: вставайте,
снiданок готовий! - акурат у хвилину-коли, i по вибухлiм скандалi плакатиме
сирiткою в кухнi, налякана й безпомiчна: хотiла ж як лiпше! - так що,
вгамувавшись i вiдтрусившись схарапудженим тiлом, ти ж зз, врештi-решт, i
потiшатимеш), - а яка, цiкаво, вона мала бути, як не фригiдна, - дитина
голоду (в тридцять третьому, трирiчною вже, перестала ходити, i бабця
зздила на перекладних товарняках до Москви, мiняти свод вiно - двi ряснi
низки середземноморських перлiв - на двi торбини сухарiв), дитина,
вихарчувана на пiдiбраних у полi колосках, за котрi колгоспний об'зжджчик,
раз заскочивши, шмагонув батогом по щоцi - досi знати тонку ниточку
бiлястоз близни, i на тiм, Богу дякувати, окошилося, бо батько, твiй цебто
дiд, уже мив золото десь межи сопок, за яких пiвтора десятки лiт i твiй
батько, а зз майбутнiй муж, те саме робитиме, а зй - нiчого, минулися тi
колосочки, i назлася згодом усмак, годочкiв так за двадцять, вже як,
скiнчивши унiверситет, почала працювати, - а американськi совдтознавцi
зоддалеки все нiяк не доглупаються, чого в цьому поколiннi стiльки
нестатурно-гладких кобiт, знай Фромма з Юнном мiж рядкiв на свiтло
перечитують, - жерти зм у двадцять хотiлося, жерти й бiльше нiчого! -
давитися студентським пайковим хлiбом, напихати в рота в обi жменi,
пiдбираючи крихти, що таке клiтор, вони за ввесь вiк так i не дiзналися
(вперше ти замислилася над зхнiм жеребом раз в аптецi: викинули жiночi
пакети, черга, всуцiль iз молодих дiвок, шамко напаковувала торбинки, а
бабульки, пiдступаючись, кротко перепитували: "Ддвочкi, а што в етiх
пакдтах?" - "Женскiд пакдти, женскiд!" - презирливо вiдгризалися ддвочкi:
не для вас, мовляв, - бабульки збентежено лупали очима: не розумiли), - так
що мама була невинна, аки агнець, чи радше дiва Марiя (щось у нiй справдi
вчувалось мадоннисте, на фотознiмках кiнця п'ятдесятих - час, коли нарештi
назлися, - така свiтиться нiжна дiвчинка в пуклях, очей не вiдвести! -
личко делiкатне, довгобразе, з гостреньким носиком - затрачений, лагiдний,
мовби внутрiшнiм усмiхом розвиднений тип краси, козацький барокковий
портрет упродовж трьох столiть: Роксолана
- Варвара Апостол - Варвара Ланнишiвна, - ех, була колись Гетьманщина, а
тепер пропала! - кругловидоплахтянистi, ой-пiд-вишнею-пiд-черешнею кралi ще
водяться, а от тих уже Бiг дасть, уже й твоя нещаслива врода на два порядки
грубiша, вульгарнiша - не забувай додати: була!), - мама, пташок спiвочий,
ягничка офiрна, дисертацiю з поетики дописувала в комунальнiй "хрущовцi",
поки зй на кухнi сусiдка - кухарка з робочоз столовки, та, що мала
"управлять государством" (мати-одиначка - п'ятеро дiтей од п'ятьох мужчин),
пiдкидала в каструлю з борщем ганчiрки й вирванi зуби (либонь, молочнi -
котрогось iз потомства?), - але дисертацiю дописала-таки, акурат на
сiмдесят третiй рiк iз нею пiдоспiла, коли зз, яко жону неблагонадьожного,
з дисертацiдю на оберемку з аспiрантури й засвистали козаченьки, так що
день твого захисту (на дiдька вiн тобi був здався!) був зз святом, тiшилась
як дитина, "от аби тiльки татко був живий!" - а як, на ласку Божу, чим вiн
мiг би бути живий - викинутий на саме дно колодязя й по дорозi спазматично
вчеплений за цямрини: аби тiльки не назад у табiр! - живцем замурований в
чотиристiннi - слухати радiо, курити в кватирку й з жахом дивитись, як
невiдворотно вимикадться з-пiд нього, пре з-пiд ляди, самою силою
органiчного росту пхана, ддина жiнка в його життi - та, котру сам породив?
"Задери сорочечку, я хочу подивитись, як ти формудшся" (i чи не та сама
заклопотано-розпорядча iнтонацiя - "Повернись, я тебе хочу ще ззаду взяти",
- через двадцять рокiв, щойно зачута, сколихне в тобi давнозатрачене
вiдчуття дому?), - i вже не важить, що нiколи не любила ззаду, не важить,
що першоз митi вiдмовилась була задирати сорочечку, спалахнувши недитячою
уразою, - назустрiч тихому й по-новому глибокому, вологому зворушенню:
дитино моя, це ж я, твiй тато! - у вислiдi чого сорочечка таки, нiкуди не
дiнешся, задиралася - стидкувато-бентежне пiдставляння, перший досвiд, куди
сильнiший, нiж якесь там притискання колiньми в класi пiд партою, - одначе
рвалася, Господи, як рвалася, - як стратенча душа з-пiд сокири, але - куди?
До ровесникiв, танцi-шманцi, рок-ансамблi, спортивнi змагання й першi слiпi
обмацування в темрявi спортзалу, - смiшно, нiкому з них навiть розповiсти
не можна було, як, на третiй рiк, тамтi таки прийшли, справдився нарештi
батькiвський страх, бо страх, вiн завжди справджудться, - вдертим у
чотиристiння вихором смачного шкiрястого порипу портупей, бадьорого
надвiрнього холоду, вiдчуттям наглоз заповненостi кiмнати - трiйко рум'яних
з морозу, здорових самцiв, ляпання посвiдченнями, "собирайтесь", татко
метушливо шукав якiсь папери, щось перекладаючи на столi тремтячими руками,
привалений i жалюгiдний, i ти виплигнула на них iз кутка, розпростуючи
спинку прищавоз блiдо-зеленоз пiдлiтковостi, - здушено-крикливе, зi звислим
через мордочку пасмом, i залящало: "как вы смеете, по какому праву", -
вийшло не вельми вдало, ба й геть невдало, зрiзали тебе тамтi (офiцерик
молодюсiнький, з вусиками ниточкою, старалося, падло, ма'ть, перше
вiдповiдальне завдання дiстав, де ж пак - арешт антiсовдтчика!) - що ногою
вiдопхнули ("не ваше дело, вы еще слишком молоды"), i батьки (з обличчями
однаково мурими, наче пiд шкiру фотопапiр пiдкладено) теж, iно ти
поскочила, з жахом зашипiли-замахали-зацитькали, - але перша невдача тебе
не зупинила, ти, по правдi, таки, добре той казав, - вiдважна жiнка,
золотце: згодом, уже студенткою, роцi десь у вiсiмдесятому, вибравшись iз
зайчиком-залицяльником у бiльшiй компашцi до театру, на якусь хiтову
московську гастроль, - навмання, бо квиткiв не мали, регочучись на все
горло, перекидаючись снiжками реплiк, штурмували знадвору касу з тлумом
таких, як самi: передноворiчний вечiр, молодiсть, нiхто не хотiв
розходитися, i тому з'явилися менти, - привалила зграя воронкiв, в'оралися
в гурму сiрi шинелi, заходили, здiймаючи по нiй буруни, i чорт його зна, як
воно так скозлося: ще перед хвилею все було нiби - пригода, жарт, ну не
потрапили б досередини, то позхали б на Хрещатик каву пити, подумадш,
велике дiло! - а вже зайчикового друга - найушнипливiшого з компанiз,
невеличкого й верткого, як нвинт, такий, ще трохи наддавши, мо', й пролiз
би! - засiкши й виловивши iз збитого в купу розбутiлого стада, волiкли
попiд пахи двод гевалiв в унiформi, i вiн не дiставав до асфальту ногами,
рештки товариства розгублено посунули слiдом, не знаючи, що почати, а вiн
уже лебедiв до тамтих жалiбно: "Рдбята, ну бросьтд, ну отпустiтд, рдбята",
ноги пручалися, смикаючись у повiтрi окремо вiд тулуба, твiй зайчик, шафа
двометрова, плiвсь як сомнамбула й знай мимрив - та нi, та де, та нiчо'
вони йому не зроблять, - а воронок уже стояв напоготовi, з роззяпленим
заднiм отвором, i ти знову - вiдважна жiнка! - плигонула пiд колеса,
пантерячим ривком на цей раз уже красивого й сильного тiла, довгонога
блискавка в короткому кожушку, аж тамтих на два боки розкидало - а вже
впихали чувака в машину: "Мальчiкi, - кресонула навiдлi голосом, аж
забринiло, - да што ж ви ето, в самом ддлд, а?!" - i вирвала хлопця:
"мальчiкi", бугаяки, розiмкнули лаву, якось обм'якли, вiдступилися,
забубонiли щось виправдальне на кшталт "а чдво он", - ага, опирався, ще й,
либонь, щось глузливе бовкнув, - пiдоспiв зайчик, згребли потерпiлого на
оберемок, давай, Боже, ноги! (i першоз вашоз ночi з тим чоловiком, коли вiн
хвацько вженеться пiд "цеглину" i його перепинять менти - маленький i
зiгнутий, у враз звислiй зужитим презервативом розхристанiй шкiрянцi, щось
пояснюватиме зм надворi, розводячи руками, та хлопцi, та я ж що, я ж
нiчого, - ти, посидiвши трошки в автi, рiшуче вiдчиниш дверцята, виступиш,
зацокадш пiдборами по бруку, трусонеш куделею, перебравши на себе жадiбно
засвiченi погляди вперезаних портупеями самцiв, засмiдшся, хоч прикурюй од
такого висмiху: "Що сталося, хлопцi? Ми нiчого не порушили", - i замнеться
ментрега, якось разом вiдрине, розвiдться в повiтрi, ну гаразд уже, здьте,
та вважайте надалi, - а на ранок, впиваючись у тебе розiскреними очима, як
лежатимеш на тапчанчику, напiвприкрита пледом, вiн прокаже, повiльно, з
прицмоком розкуштовуючи торжествуючий усмiх:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17