Питання про вiдшкодування завданоє шкоди може розглядатись судом за заявою працiвника, який не згодний з розпорядженням про вiдрахування, зробленим власником або уповноваженим ним органом, чи з розмiром цього вiдрахування пiсля розгляду його в комiсiє по трудових спорах або безпосередньо в судi.
Позов про обгрунтованiсть розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо вiдрахування шкоди працiвником може бути заявлений i до реалiзацiє розпорядження про вiдрахування. Працiвником може бути заявлений також позов про повернення суми, зайво виплаченоє ним добровiльно на вiдшкодування шкоди, коли вiдсутнi пiдстави i умови для матерiальноє вiдповiдальностi, збитки ним вiдшкодованi у бiльшому розмiрi, нiж це передбачено законом, та в iнших випадках.
Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК Украєни, суд у кожному випадку зобов'язаний з'ясувати обставини, чи завданi дiями працiвника матерiальнi збитки пiдприумству; чи становлять цi збитки пряму дiйсну шкоду працiвника; чи заподiянi вони неправомiрними дiями працiвника; чи входять до функцiй працiвника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якiй конкретно обстановцi пiдприумству завданi збитки i чи у в цьому вина працiвника; чи були створенi працiвнику умови, якi б забезпечували збереження матерiальних цiнностей i нормальну роботу з ними.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
444
За шкоду, заподiяну внаслiдок порушення трудових обов'язкiв, працiвник несе вiдповiдальнiсть перед пiдприумством, з яким перебувау у трудових правовiдносинах. За вимогами iнших осiб, що грунтуються на неналежному виконаннi працiвником своєх трудових обов'язкiв, внаслiдок статтi 441 Цивiльного кодексу Украєни вiдповiдау пiдприумство, перед яким винний працiвник несе матерiальну вiдповiдальнiсть у порядку регресу за нормами трудового законодавства.
Якщо суд встановить, що шкода заподiяна з вини не лише працiвника, до якого заявлено позов, а й службових осiб пiдприумства, вiн повинен притягнути цих осiб вiдповiдно до ст. 109 ЦПК Украєни до участi в справi як спiввiдповiдачiв.
Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233 КЗпП встановлений рiчний строк з дня виявлення заподiяноє працiвником шкоди. Днем виявлення шкоди вважауться день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало вiдомо про наявнiсть шкоди, заподiяноє працiвником. Днем встановлення шкоди, виявленоє внаслiдок iнвентаризацiє матерiальних цiнностей, ревiзiє або перевiки фiнансово-господарськоє дiяльностi пiдприумства, слiд вважати день пiдписання вiдповiдного акта або висновку.
Право регресноє вимоги до працiвника виникау з часу виплати пiдприумством сум третiй особi, i з цього часу обчислюуться строк на заявлення регресного позову.
 8. Матерiальна вiдповiдальнiсть пiдприумств, установ, органiзацiй за шкоду, заподiяну працiвникам
Закон передбачау матерiальну вiдповiдальнiсть за завдану шкоду не тiльки працiвникiв, а й пiдприумств. Така вiдповiдальнiсть на власника або уповноважений ним орган покладауться вiдповiдно до ст. 173 КЗпП при заподiяннi шкоди здоров'ю працiвника калiцтвом або iншим ушкодженням, пов'язаним з виконанням ним своєх трудових обов'язкiв.
На вiдмiну вiд дисциплiнарноє вiдповiдальностi матерiальна вiдповiдальнiсть у двосторонную: кожна сторона трудових вiдносин несе перед iншою вiдповiдальнiсть за завдану шкоду. Особливiсть вiдповiдальностi власника або уповноваженого ним органу перед працiвником полягау у тому, що небезпечнi та шкiдливi умови працi можуть завдати моральноє шкоди працiвнику, порушити його нормальнi життувi зв'язки i потребують додаткових зусиль для органiзацiє свого життя.
Роздiл XIII. Матерiальна вiдповiдальнiсть сторiн трудових правовiдносин 445
Тому власник або уповноважений ним орган може нести перед працiвником не тiльки матерiальне, а i моральне вiдшкодування завданих збиткiв.
Питання вiдшкодування заподiяного громадяниновi ушкодження здоров'я цивiльне право розглядау також як позадоговiрну, делiктну вiдповiдальнiсть. В юридичнiй лiтературi тривау дискусiя щодо характеру норм, якi регламентують покриття шкоди, заподiяноє здоров'ю робiтникiв i службовцiв. Змiст цiує дискусiє зводиться до того, що цивiлiсти вважають цi норми iнститутом цивiльного права, а науковцi в галузi трудового права - iнститутом трудового права. т третя точка зору, згiдно з якою це <пограничний> мiж цивiльним i трудовим правом iнститут.
При вирiшеннi цього питання ми виходимо з того, що в рамках трудових правовiдносин кожний суб'укт мау визначенi законом i взаумною угодою права i обов'язки. Стаття 153 КЗпП передбачау створення для всiх працюючих здорових i безпечних умов працi, покладау такий обов'язок на власника або уповноважений ним орган.
Таким чином, право робiтникiв i службовцiв на здоровi i безпечнi умови працi i обов'язок власника пiдприумства або уповноваженого ним органу створити такi умови у предметом. регулювання трудового права. Це положення нi у кого заперечень не викликау.
Але коли власник або уповноважений ним орган порушуу свiй обов'язок, внаслiдок чого робiтнику чи службовцю завдауться ушкодження здоров'я, висловлюються точки зору, згiдно з якими вiдносини по вiдшкодуванню цiує шкоди у частиною цивiльно-правового iнституту зобов'язань, що виникають внаслiдок заподiяння шкоди.
Такi твердження не можна визнати послiдовними. Якщо права i обов'язки у предметом регулювання однiує галузi права, то i невиконання чи порушення цих прав i обов'язкiв, правовi норми, що визначають наслiдки такого порушення, вiдносяться до цiує ж галузi права.
Оскiльки права i обов'язки щодо створення здорових i безпечних умов працi визначаються трудовим правом, то i наслiдки єх невиконання також регулюються трудовим, а не цивiльним правом.
Порядок вiдшкодування шкоди, заподiяноє робiтникам i службовцям, регулюуться Правилами вiдшкодування власни-
446
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ком пiдприумства, установи, органiзацiє або уповноваженим ним органом шкоди, заподiяноє працiвниковi ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язкiв, затвердженими постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 23 червня 1993 р.
Цi Правила встановлюють порядок розгляду заяв потерпiлих або єх утриманцiв. Заява подауться власнику, з вини якого заподiяна шкода. Власник протягом 10 днiв з дня надходження заяви зобов'язаний розглянути єє та прийняти вiдповiднi рiшення. Спори мiж потерпiлими або iншими зацiкавленими особами i власником щодо права на вiдшкодування шкоди та єє розмiр вирiшуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорiв. Саме цiую вказiвкою на порядок розгляду спорiв Кабiнет Мiнiстрiв Украєни визнав галузь права, якою регулюються цi вiдносини.
Цивiльним правом регулюються тi випадки, коли калiцтво чи iнше ушкодження здоров'я завдано пiдприумством, яке не зобов'язане виплачувати за потерпiлого страховi внески, тобто тодi, коли мiж сторонами вiдсутнi трудовi правовiдносини.
Розмiр вiдшкодування втраченого потерпiлим заробiтку встановлюуться вiдповiдно до ступеня втрати професiйноє працездатностi, що визначауться медико-соцiальною експертною комiсiую (МСЕК), i середньомiсячного заробiтку, який вiн мав до ушкодження здоров'я. Втрачений заробiток або його частина вiдповiдно до ступеня втрати професiйноє працездатностi виплачууться власником в повному розмiрi, тобто без урахування розмiру пенсiє по iнвалiдностi, а також незалежно вiд одержуваних потерпiлим iнших видiв пенсiй та заробiтку.
Потерпiлому вiд нещасного випадку на виробництвi виплачууться одноразова допомога, розмiр якоє встановлюуться колективним договором, вiдшкодовуються витрати на медичну i соцiальну допомогу, якою вважауться додаткове харчування, придбання лiкiв, спецiальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лiкування, придбання спецiальних засобiв пересування тощо.
МСЕК може бути встановлена потреба у доглядi за потерпiлим i характер цього догляду.
Суми вiдшкодування шкоди не пiдлягають оподаткуванню. Обов'язковi вiдрахування з них провадяться у тому порядку, що й вiдрахування iз заробiтноє плати.
Роздiл XIV. Порядок-розгляду трудових спорiв
447
РОЗДiЛ XIV ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ТРУДОВИХ СПОРiВ
 1. Поняття трудових спорiв та єх класифiкацiя
При здiйсненнi вiдносин людей пiд час трудовоє дiяльностi мiж працiвниками i власниками пiдприумств або уповноваженими ними органами можуть виникати й часто виникають рiзного роду непорозумiння. Здебiльшого вони носять iндивiдуальний характер, для вирiшення яких законодавством про працю передбачено певний порядок, що у досить вiдпрацьованим i сталим.
Час вiд часу бiльшiсть найманих працiвникiв виявляються у такому станi, що крiм вимог загального особистого характеру вони усвiдомлюють, що мають право на одержання вiд своєх роботодавцiв незалежно вiд форм власностi бiльших результатiв вiд своує працi, що в оцiнцi єх працi припускауться несправедливiсть.
Перебудова виробничих i трудових вiдносин, новi форми застосування i використання працi iстотно вплинули не тiльки на iндивiдуальнi трудовi вiдносини, а й на структуру i змiст органiзацiйно-управлiнських вiдносин, що виникають мiж власником пiдприумства або уповноваженою ним особою, з одного боку, i трудовим колективом або органом, що його представляу, - з iншого.
Непорозумiння виникають вже не мiж окремими працiвниками i власниками або уповноваженими ними органами, а мiж групами трудящих, трудовими колективами пiдприумства чи навiть кiлькох пiдприумств з уповноваженими на управлiння органами i державою як власником цих пiдприумств.
Здiйснення вiдносин, як iндивiдуальних, так i колективних, не завжди вiдбувауться гладко, без розбiжностей i конфлiктiв. Оскiльки ми говоримо про наявнiсть двох видiв вiдносин iз застосування працi робiтникiв i службовцiв на пiдприумствах, то вiдповiдно виникають i два види розбiжностей мiж суб'уктами цих вiдносин: iндивiдуальнi i колективнi.
В разi виникнення цих розбiжностей сторони намагаються урегулювати єх шляхом переговорiв або через органи, що спецiально створенi державою з цiую метою. При зверненнi до цих органiв одного iз суб'уктiв iндивiдуальних чи колективних вiдносин виникають трудовi спори (конфлiкти), розгляд i вирiшення
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
448
яких становить певний правовий порядок, спрямований на змiцнення законностi i правопорядку в сферi трудових вiдносин.
Розбiжностi, що виникають мiж суб'уктами трудового права з приводу встановлення умов працi або укладення трудового договору, а також застосування норм трудового законодавства, прийнято називати трудовими спорами. Але трудовi спори не можна зводити тiльки до розбiжностей мiж окремими працiвниками i власником або уповноваженим ним органом. Поняття трудових спорiв значно ширше: воно включау i непорозумiння мiж iншими суб'уктами трудового права, наприклад мiж трудовим колективом i власником або уповноваженим ним органом.
Крiм того, спори за своєм характером можуть бути пов'язанi як iз застосуванням норм трудового законодавства (правильним чи неправильним), так i з встановленням нових умов працi, ще не урегульованих нормами трудового права, наприклад у процесi укладення колективного договору.
Нарештi, трудовi спори - це не просто розбiжностi мiж сторонами, а лише тi з них, що переданi на розгляд вiдповiдного юрисдикцiйного органу, тобто органу, уповноваженого державою приймати обов'язковi для сторiн рiшення.
Щоб з'ясувати, до компетенцiє якого юрисдикцiйного органу вiдноситься розгляд того чи iншого спору, необхiдно перш за все визначити вид вiдносин, з яких виникау спiр, i його предмет (характер).
Основна група спорiв виникау з трудових правовiдносин. Стороною, трудовi права якоє порушенi, переважно виступау працiвник, тому цi спори, як правило, носять позовний характер, у спорами про право.
За ознакою пiдвiдомчостi можна видiлити три види розгляду цих спорiв:
1) в загальному порядку, який включау до себе послiдовнiсть розгляду спору в комiсiє по трудових спорах (КТС) i районному судi. Природно, що розгляд цих спорiв може закiнчуватись в комiсiє, якщо сторони не оскаржать єє рiшення i спiр не буде перенесений до суду;
2) в судовому порядку, при якому розгляд трудового спору розпочинауться безпосереднiм зверненням до суду, минаючи КТС;
3) в особливому порядку, при якому певнi категорiє спорiв або трудовi спори певних категорiй працiвникiв вирiшуються
Роздiл XIV. Порядок розгляду трудових спорiв
449
вiдповiдно до спецiальних правил, визначених процесуальними нормами.
Другу значну групу становлять колективнi трудовi спори, що виникають з органiзацiйно-управлiнських i соцiально-економiчних вiдносин у сферi працi. Конфлiктуючою стороною тут переважно виступау трудовий колектив одного або декiлькох пiдприумств. Предметом такого спору можуть бути розбiжностi як з приводу встановлення умов працi, так i в зв'язку iз застосуванням чинного законодавства.
В основi класифiкацiє трудових спорiв може бути також вид правовiдносин, з яких виник спiр, коли слiд говорити про трудовi спори в широкому розумiннi цього поняття, розбiжностi пов'язанi не тiльки з трудовими правовiдносинами, а й з похiдними вiд них, наприклад процесуальними. У вузькому, власному розумiннi цього поняття пiд трудовим спором слiд розумiти лише непорозумiння мiж сторонами трудових правовiдносин.
Додатково визначальним тут у i суб'укт (сторона трудового правовiдношення), який заявив про свою розбiжнiсть до вiдповiдного юрисдикцiйного органу. Як i суб'уктом трудового правовiдношення, суб'уктом трудового спору може бути тiльки сторона трудового договору, незалежно вiд того, хто звернувся-до юрисдикцiйного органу за вирiшенням спору, чиє права дiйсно чи гадано (можливо) порушенi.
На класифiкацiю впливау також характер та предмет спору. За цiую ознакою можна видiлити: спори про застосування норм трудового законодавства, колективного i трудового договору;
спори про встановлення нових умов працi, не урегульованих законодавством або iншими нормативними актами; спори, пов'язанi з вiдмовою у прийняттi на роботу.
iндивiдуальнi спори про застосування норм трудового законодавства, колективних i трудових договорiв прийнято називати позовними спорами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75