- Хелло, друзi, гей! - вигукнув вiн хриплим голосом. Мак-Гардi з Грубером побiгли йому назустрiч i взяли пiд пахви.
- Ну й набрався ти! Де взяв горiлку? - розпитував його Мак-Гардi.
- А де ти взяв оцi банани? - здивувався Грубер. Краус описав рукою криву лiнiю i каламутними очима примружився на спiльникiв:
- Це все - квартяни, золотi хлоп'ята! Ми випили, закусили... Вiзьмiть собi теж, - ткнув вiн в'язку бананiв Груберу. - А... вам... посилають вам привiтання!
- Привiтання? А де ж вони самi? - недовiрливо похитав головою Мак-Гардi.
- Там... ген...- махнув рукою Краус, сiв на пiсок i одразу ж заснув.
Його перенесли до лiтака i поклали на пiдлогу.
- Зроби йому аналiз кровi, коли б вiн, бува, не отруївся! - сказав Мак-Гардi.
Результат дослiдження був надзвичайним: в кровi Крауса виявився великий процент алкоголю.
- Нiчого не розумiю! - знизав плечима Мак-Гардi. - Не вiриться, щоб квартяни при першiй зустрiчi дали йому горiлки! Але все-таки де ж вiн її взяв?
- А чому ти не вiриш? Цiлком можливо, що за нами стежать вже давно, а на нього чекали в джунглях, щоб напоїти...
- Почекаємо, поки прочумається, - може, потiм нам розповiсть бiльше. П'яному чого тiльки не приверзеться! Але якщо вiн таки зустрiв квартян i вони й справдi гостиннi люди,- можемо їх не дуже боятись. Що скорiше потрапимо до їхнього селища, то краще.
"Ластiвка" знову рушила в путь. Рiка повертала то лiворуч, то праворуч. Високi гори, повз якi втiкачi пропливали ранiше, губились у срiблястому туманi над обрiєм. Широко й далеко простягалась неозора долина. Пралiс на правому березi рiдшав, поки нарештi не перетворився на степ з окремими кущами та уламками скель.
Грубер облупив банан i вже вiдкрив був рот, щоб вкусити, як раптом Мак-Гардi зупинив його:
- Не їж! Хiба ти знаєш - може, це якась отрута?
- Краус їх їв. Поглянь - в оцiй в'язцi кiлькох бананiв не вистачає. А я не бачив свiжих фруктiв мало не десять рокiв. Вiзьми й ти.
- Як собi хочеш! - одрубав Мак-Гардi. - Але коли тобi буде погано, не бiгай за мною. I не забувай, що ти - спостерiгач на "Ластiвцi".
Грубер швидко пiднiс до очей бiнокль i з повним ротом сказав:
- Банани чудеснi й апетитнi, як горiлка. У мене такс враження, що Краус... так, так!.. Сп'янiв саме вiд цих бананiв! А квартян вiн просто вигадав. I менi це вже лiзе в голову... Бачу перед собою квартянське селище...
- Ви обидва збожеволiли! Казав я тобi, щоб ти цих бананiв не їв? Мак-Гардi вирвав у нього з рук бiнокль i скерував на затоку, до якої вони наближались.
У полi зору справдi з'явились будови квартян.
Мак-Гардi повернув "Ластiвку" на дев'яносто градусiв, швидко попрямував до лiвого берега. Рiчка в цих мiсцях утворювала два крутих повороти, щось нiби латинське "S". Загадкове селище розташувалось посеред пiвострова, який утворювала верхня частина закруту.
Лiвий берег i вся нижча частина пiвострова поросли джунглями, так що селище незабаром знову зникло з поля зору втiкачiв.
"Ластiвка" ткнулась у пiсок. Над її крилами звисали широкi крони химерних дерев.
Мак-Гардi довго озирався на всi боки. Не помiтивши нiчого пiдозрiлого, вiдчинив дверцята лiтака i вийшов на берег.
- Iди сюди, та годi вже тобi їсти тi банани! - сказав вiн роздратовано.
- Чи не можна трохи ввiчливiше, колего! - буркнув Грубер, не рухаючись з мiсця.
Мак-Гардi сiв на гiлку, яку звалив на землю вiтер. Прислухався.
В цю мить Грубер почав голосно спiвати. У Мак-Гардi вся кров ударила в голову. Вiн зламав з гiлки, на якiй сидiв, мiцний сухий дрючок i побiг до лiтака. Розмахнувся. Ударив. Грубер безсило впав на пiдлогу, анi писнувши.
Переляканий Мак-Гардi кинув геть палицю i почав термосити Крауса, але той i не поворухнувся. Не допомiг навiть холодний душ: п'яний Краус продовжував лежати нерухомо, - так само, як i Грубер.
Тим часом оранжеве сонце зайшло. Хилилося до обрiю й жовте. Тiльки кривава Проксима сяяла просто над головою.
Над пустельним степом з'явились хмари. Спочатку - кiлька бiлих баранцiв, потiм - купи, а слiдом за ними загрозливо поповзли по небу цiлi темнi вали.
Лiтак почало розхитувати вiтром.
Мак-Гардi швидко припнув "Ластiвку" до стовбурiв, щоб її не спiткала пiд час бурi така ж доля, як у першу нiч пiсля приземлення, i сiв на березi.
Рiзкi удари вiтру пробудили Крауса. Вiн зляканим поглядом обвiв кабiну, побачив на пiдлозi Грубера.
- Що це таке? Де ми? Що сталось? Нiхто не вiдповiв йому.
Краус швидко встав i вибiг з лiтака. На березi його зустрiв в'їдливим смiхом Мак-Гардi:
- Очуняли вже, пане? А що поробляють вашi квартяни?.. Чи не покликали вони нас на вечерю та на нiчлiг? Як бачиш, наближається буря.
- Якi квартяни? Що це ти мелеш?
- Але ж ти запевняв, що розмовляв з квартянами.. Чим вони тебе так напоїли?
- Нiчого не знаю! - пiдозрiливо глянув на Мак-Гардi Краус. - Що трапилось? Чому Грубер непритомний?
- Обпився так само, як i ти, бананами, якi тобi дали квартяни.
- Менi здається, що п'яний - ти! Стривай, однак... Я таки щось пригадую... Банани я справдi їв.
- Зараз нема часу згадувати - поглянь на небо! Ми повиннi десь тут знайти безпечне пристановище. I завiтаємо також до селища. Воно недалеко звiдси.
- Селище квартян?!
- Ну, то й що? У нас є зброя.
- А у них - голi руки, так? - єхидно посмiхнувся Краус. - Ну, нiчого. Менi подобається, що ти нарештi заговорив смiливiше! Ходiмо!
Вiтер посилювався. Вiн розгойдував крони дерев, свистiв i скиглив, аж у втiкачiв по спинi перебiгали мурашки. Часом на землю з трiском обрушувалась величезна гiлка.
Зупинившись якраз проти селища, Краус i Мак-Гардi здивовано поглядали на високi пiрамiди, якi здiймалися вгору на протилежному березi. Великi кулi, прикрiпленi До їхнiх вершин, як дзеркала, вiдбивали червонi блискавки, що спалахували в хмарах. Хоч уже зовсiм посутенiло, в селищi не засвiтилося жодного вогника.
Краус вилiз на дерево, щоб краще бачити, i уважно розглядав дивнi будови в бiнокль. Найбiльш його зацiкавили високi конструкцiї, укрiпленi на великiй блискучiй пiвкулi,- щось схоже на щогли, обкрученi широкими металевими спiралями. Всього їх було чотири. Тiльки одна з них стояла перпендикулярно до землi, а iншi були нахиленi в рiзних напрямках.
В ту мить, коли оранжеве сонце зайшло за обрiй, одна з блискучих спiралей засяяла зеленим свiтлом.
- Ти бачив? - спитав його знизу Мак-Гардi. - Так, бачив, але людей досi не помiтив.
- В таку погоду це й не дивно, - закричав Мак-Гардi крiзь шум бурi. Дивись, яка там злива!
- Швидко одягнемо скафандри, бо промокнемо до кiсток! - Краус спустився з дерева. Вони рушили назад, - цього разу не через джунглi, а понад рiчкою.
Лiтак гойдало на бурхливих хвилях, а Грубер, який вже прочумався, бiгав без скафандра берегом. Побачивши друзiв, вiн помчав їм назустрiч:
- Чому ви мене покинули?
- Радiй з того, що ми не набрались так, як ти! - сердито сказав Мак-Гардi. - Ми ходили дивитись на селище.
- Ну, i...?
- Вранцi оглянемо краще. А тепер залiземо в скафандрах куди-небудь мiж мiцних стовбурiв i якось перебудемо до свiтанку.
На ранок буря вщухла. Лiтак лежав у пiску на березi, засипаний листям i гiлками. Краус швидко перевiрив двигуни: все гаразд, тiльки трохи пошкоджено елерони.
- Це дрiбниця, за хвилину полагодимо. Я боявся, що пiсля бурi буде гiрше, - сказав вiн з полегкiстю. - Ходiмо до селища. Може, нам нарештi пощастить, i ми зустрiнемо кого-небудь.
На вартi бiля лiтака лишився Мак-Гардi. На розвiдку пiшли Грубер i Краус.
Глянувши з горба на селище, Краус здивувався:
- Дивно... Сьогоднi спiральнi конструкцiї нахиленi зовсiм iнакше, нiж учора. Добре, що я запам'ятав їх положення.
- Пiсля такої бурi ти ще дивуєшся з цього?
- Буря не має до цього нiякого вiдношення, - заперечив Краус. - Пiд час бурi я стежив за спiралями; вони навiть не похитнулись. Мабуть, їх повернули квартяни... Що це за штуки, як ти гадаєш?
- Мене це не цiкавить. Я б краще подивився на тутешнiх мешканцiв, щоб знати, з ким маю честь...
- Вони прокидаються, мабуть, пiзнiше. Почекаємо... Чекали годину, двi, три - аж до полудня.
- Анi мишеня там не поворухнулось за цей час! - сказав Грубер.
Краус заперечливо похитав головою:
- Помиляєшся. Ти навiть не помiтив, що конструкцiї знову повернулись. У мене таке враження, що це якiсь збирачi сонячної енергiї. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбiльше сонце, а друга на оранжеве...
- Справдi! Я на це не звернув уваги. Ота, третя скерована просто до обрiю, звiдки якраз з'являється Проксима, - вигукнув Грубер.
Краус затиснув йому рота долонею:
- Тс-с! Тихше! Адже криком ми можемо накликати бiду.
- Кого ти боїшся? - здивувався Грубер. - Всi поховались, як польовi мишi в нори.
- Хто його зна. Можливо, саме в цю мить за нами хтось стежить, - хоча б у пiдзорну трубу.
Грубер затремтiв, але, глянувши на загадковi будови без вiкон, одразу ж заспокоївся:
- Тодi квартяни повиннi були б мати рентгенiвськi очi.
- А що, коли вони мають такi очi? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерiгають нас з отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимi...
- Невидимi? Ти це говориш серйозно?
- А чом би й нi? Життя виявляється в найрiзноманiтнiших формах.
- Послухай, чи не наївся ти знову бананiв?
- Не бiйся, я тверезий, як риба. А якi на вигляд квартяни - покаже час. Кiлька днiв будемо стежити за селищем, i якщо нiкого не побачимо, я почну вiрити, що тут живуть невидимi люди. Хтось же повинен керувати цими конструкцiями; хтось їх побудував. Не виросли ж вони з землi, як кульбаба?
- А може, все селище керується на вiдстанi...
- Можливо. А втiм, переконаємось в цьому, коли побуваємо там.
- Зачекай! Менi ось що спало на думку: а чи не могуть бути квартяни мiкроскопiчно малими?
- Фiлософствування тут не допоможе. Зараз ми повиннi якнайшвидше повернутись на "Ластiвку". Приблизно через пiвгодини нашi колеги почнуть передачу для людей Землi. Мене цiкавить, що сьогоднi нового у пiдземному житлi.
Роздiл XIII
Небезпечний
сусiда
"Стрiла" прибула до "Променя".
Чан-су вийшов назустрiч Фратеву. Вiн був пiдкреслено серйозний: його чоло перетинали три рiзкi зморшки, незмiнна посмiшка зникла.
- Я щойно хотiв викликати Навратiла, бо пiймав з Землi дуже важливе повiдомлення... Страшне! - сказав вiн скрушно. - Всесвiтня Академiя наук надсилає нам його вже кiлька тижнiв з допомогою гравiтацiйного передавача. Прочитайте! - простягнув вiн Фратеву аркуш паперу i тремтячою рукою провiв по своєму чорному волоссю.
- Астрогравiметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарештi зв'язок з Землею!.. - зрадiв Фратев. Але вже пiсля першої прочитаної фрази його пiднесення змiнилося пригнiченiстю. - А чи це не помилка? Чи можливо це взагалi?.. - вiн почав читати знову. - "Мак-Гардi i Грубер - злочинцi..." ...Сто чортiв! Умiли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третiй?
- Звiдки я можу знати? - гiрко посмiхнувся Чан-су. - Можливо, я...
- Або я... Кляте братство негiдникiв!
Фратев нахилився до круглого вiконця i задивився на гiгантську кулю на Кварту, що нерухомо висiла на зоряному килимi неба.
Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибцi:
- За астрогравiметром весь час наглядав Мак-Гардi. Цiлком можливо, що вiн прочитав повiдомлення Академiї i разом з двома iншими "братами" завбачливо втiк пiд тим приводом, що їде нiбито вивчати рiку Надiю.
- Ви правi, це цiлком можливо. Але я скорiше припустив би, що "Ластiвка" потонула десь у трясовинi пiд водоспадом. Коли б ви бачили той пiдступний край!.. Природа їх покарала за нас. Але це, однак, означає, що отим третiм був Краус. Пригадую, що взяти участь у дослiдницькiй експедицiї по Надiї виявив згоду Мак-Гардi, а зразу ж за ним Краус, який потiм висунув Грубера.
- В такому разi моє припущення вiрне. Злочинцi втекли i ховаються десь на Квартi. Мiсця для них там досить, адже планету ми ще не знаємо. Я зараз повiдомлю про це Навратiла i Молодiнову, хай вони вирiшують, що робити. А ви тим часом подивiться на контрольний запис астрогравiметра, я його ще не весь проглянув. Можливо, на стрiчцi знайдете ще й iншi важливi повiдомлення...
Фратев пiшов до обсерваторiї i почав повiльно перемотувати контрольну стрiчку. Риска... крапка... риска... риска...
- "Увага, увага!.." - знову i знову повторювалось повiдомлення.
I тiльки пiсля десятого повiдомлення Фратев наткнувся на iнший текст:
- "...Чекаємо на швидку вiдповiдь. Передаємо вам настанову, як побудувати передавач, що працюватиме за принципом використання гравiтацiйного поля..."
Фратев швидко витягнув з кишенi блокнот i почав переписувати...
***
- Знайшов що-небудь? - запитав Мак-Гардi Крауса, який причалив гумовим човном до берега.
- Куди не глянь - нiчого нема! - розчаровано вiдповiв Краус. Рiвнина, рiвнина, скрiзь сама рiвнина. Мабуть, треба повернутися в гори, бо доброго притулку тут, видно, не знайдеш. А де Грубер? Ще не повернувся?
- Нi. Я сам нетерпляче на нього чекаю. Казав, що тiльки огляне джунглi в найближчих околицях. Сподiваюсь, що з ним нiчого не скоїлося. Пострiлiв не було чути, а, настiльки я його знаю, вiн стрiляв би, мов шалений, при першому ж натяку на небезпеку.
Не встиг вiн це промовити, як iз заростей прожогом вискочив Грубер. Обидва чоловiки злякано озирнулись.
- Нещастя, нещастя! В селищi "невидимих" - ящери! Велетенськi! - Вiн похитнувся й упав на мiлину; його виряченi очi гарячково блищали. - Швидше звiльняйте "Ластiвку"!
Через кiлька секунд всi троє вже сидiли в кабiнi, i лiтак мчав рiчкою.
- Тримайся лiвого берега, щоб нас не побачили iз селища! - радив засапаний Мак-Гардi Краусу.
- Пiднiмись краще в повiтря, ящери лiзуть за нами... I перед нами вони також, - бурмотiв Грубер.
- Де? - здригнувся Краус. - Де ти бачиш ящерiв, покажи! Ану, поглянь, що в нього в сумцi, -кинув вiн головою до Мак-Гардi i зменшив швидкiсть. Пiдозрюю, що вiн знову напився.
Мак-Гардi схилився над Грубером:
- П'яний як чiп. Чуєш, як тхне?
- Сядь на моє мiсце, - попросив його Краус. Повiльно пiдвiвся з крiсла й випростався. - Я розрахуюсь з ним сам. Отже, наш товаришочок потай ходить по банани... - Вiн рiзко штовхнув Грубера. - Скiльки ти їх з'їв? Говори, бо тямитимеш мене до нових вiникiв!
- Тiльки два-три... То нiчого, дрiбницi... Повiр менi, ради бога, що тут є ящери...
Краус почервонiв вiд гнiву i звалив п'яничку на пiдлогу:
- Пити не будемо - ясно? Принаймнi поки що. Анi ковтка!.. Ми зрозумiли один одного -правда?
Мак-Гардi мовчки кивнув.
"Ластiвка" наближалась до гiрського пасма.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26