фаво). організовує Г: кморядковуг виробничий процес. Праьо виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє роаг;псіцгї\ економічнчх інтересів
Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені в кількісному й якісному відношеннях, їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів. А це, у свою чергу, можливо на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу.
Природний ресурс (сировина і енергія, корисні копалини, земля, флора і фауна) потребує ефективного використання у виробництві.
Трудовий ресурс у виробничому процесі — це праця зайнятих в ньому працівників. В цьому ресурсі втілено весь комплекс різних видів і форм трудової діяльності людини.
Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені до виробництва і безпосередньо використовуються в ньому. Основними складовими елементами ефективності застосування цих ресурсів у виробничому процесі є: продуктивність праці, якість продукції, її матеріале- і фондомісткість, норма рентабельності. В загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:
результат д ефект ресурс ' ' ресурс'
Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни в знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивними силами суспільства. Відставання процесу виробництва від рівня розвитку продуктивних сил призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує в цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної будови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості виробничих процесів.
З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність 27
праці, з'являються ноні засоби виробництва, матеріали, джерела енергії, змінюються якісні параметри тощо. Особлива роль у цьому процесі належить науково-технічній революції, оскільки під її впливом формується новий технологічний спосіб виробництва, відбуваються якісні зміни в організаційних формах поєднання факторів виробництва. Особливого значення при цьому набуває проблема освоєння науково-технічних досягнень з метою підвищення добробуту людей.
Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовуються для виготовлення економічних благ. Припустимо, що при дуже спрощеному виробничому процесі один фактор використовується для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:
де <3 — економічне благо; А — фактор виробництва, Р — функція.
У даному випадку економічне благо є результатом дії одного фактора. В реальній же дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовуються, як правило, не один, а багато факторів.
У процесі виробництва можуть бути різні ситуації:
— фактор взагалі не використовується;
— фактор використовується частково;
— фактор використовується для виробництва оптимальної кількості продукції;
— фактор використовується для виробництва великої кількості продукту.
Безмірну кількість різних варіантів використання факторів виробництва для виготовлення того чи іншого обсягу продукту зображено на графіку (див. рис. 2), де ОХ — лінія ситуацій використання фактора А (рівень використання); О? — кількість виробленого продукту; АА — кількість продукту, який можна одержати при оптимальному використанні фактора А; ОО_ — реально вироблений продукт при тому чи іншому рівні використання фактора А.
28
V
Рис. 2
Якщо процес виробництва знаходиться на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворю-? ться; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. В останніх двох випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.
Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію.
§ 3. Виробнича функція
Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. На макроекономічному рівні виробнича функція характеризує взаємозв'язок між обсягом виробленого продукту і витратами ресурсів (природних, трудових,
29
капіталу).
Як правило, виробнича функція мас теоретичні- зичення, але не позбавлена й практичного застосування. Вона широко використовується економістами для оцінки ролі окремих ресурсів, які забезпечують економічне зростання. Першим варіантом в цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа. змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці. Подальший розвиток теорії виробничої функції здійснювався в напрямку аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції. В подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.
Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріалізованість технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними і технологічними змінами у виробничому процесі. Е. Денісоном був досліджений показник нематеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки неінвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.
Таким чином, виробнича функція показує, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається в новій виробничій функції.
Виробнича функція може застосовуватися для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Якщо весь набір факторів виробництва або ресурсів — це витрати праці, землі і капіталу, виробнича функція може бути визначена таким чином:
О = Р (Ь, К, К),
де О — максимальний обсяг продукції, виробленої при даній технології виробництва і даному співвідношенні праці (Ь), капіталу (К), землі (М); Р — кількісна залежність.
Таким чином, співвідношення будь-якого набору факторів ЗО
шіробницчва або ресурсів і максимально можливого обсягу Іфодукиії. виробленої завдяки цьому набору факторів чи ресурсів, розкриває сутність виробничої функції.
Глава 4. ЕКОНОМІКА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ. СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ
І § 1. Поняття економіки
Економіка — найважливіша сфера життєдіяльності суспільства і кожного окремого індивіда. Без економіки існування людського суспільства було б неможливо. Кожна людина щодня стикається з тими чи іншими сторонами економіки. Це і придбання товарів, і отримання зарплати, і використання грошей, і одержання кредиту тощо. Умови існування кожної людини також оцінюються через призму стану економіки.
Термін "економіка" (з грецьк. — закони про ведення господарства) має розглядатися у декількох аспектах.
По-перше, економіка являє собою сферу життєдіяльності людей, де створюються матеріальні блага та послуги. З цієї точки зору економіка — це сукупність різних галузей і виробництв, що складають народне господарство країни. В даному разі йдеться про промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо в їх певних взаємозв'язках і пропорціях.
По-друге, економіку слід розглядати як господарську діяльність, пов'язану з забезпеченням раціонального, ефективного виробництва. Поряд з галузями матеріального виробництва існує економіка освіти, охорони здоров'я та ін. Так, організація освіти потребує фінансових ресурсів, їх розподілу на зарплату, стипендії, матеріально-технічне обслуговування тощо, а отже, припускає існування господарського життя.
У загальному розумінні економіка — це спосіб життєдіяльності людей, система відносин між ними, що забезпечують раціональне використання ресурсів для виробництва різних благ та послуг, їх розподілу, обміну між членами суспільства з метою споживання.
Водночас економіка — це галузь науки, що вивчає в різних аспектах розглянуті вище реальності.
В економіці слід розрізняти дві сторони. Передусім, організаційно-економічні відносини, що визначають форми кооперації (об'єднання) людей. Ці відносини виявляються в системі
31
організації і управління як всім народним господарством, його галузями, так і окремими підприємствами. З іншого боку, в основі економіки лежать соціально-економічні відносини. Вони визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства (типом технології, технічними характеристиками, трудовими здібностями людей) і зумовлюються таким чинником, як відносини власності. Остання є основою економіки і економічної поведінки суб'єктів. Як писав А. Сміт, "людина, що не спроможна набути ніякої власності, не може мати інших інтересів, крім як їсти більше та працювати менше".
§ 2. Економічний та юридичний зміст власності. Право власності
Власність у побутовому, життєвому розумінні — це будь-яка річ, добро, якими ми володіємо. Або інакше: все, що ми можемо визначити як "моє", "наше", сприймається нами як власність. Нам здається, що власність тісно пов'язана з речами. Однак таке розуміння власності є невиправданим у разі, якщо представити окрему людину на безлюдному острові: немає кому казати про навколишні блага (плоди, землю та ін.) як про "мої" або "чужі". І лише коли на острові з'явиться ще одна людина, виникає необхідність ділити та розподіляти речі між ними.
Таким чином, власність — це не річ, і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше, з приводу особливої форми привласнення речі. Структуру власності можна зобразити схематично (рис. 3).
Суб'єкт
Суб'єкт
Об'єкт
Рис. З
Як бачимо, відносини між суб'єктами опосередковані об'єктом. *
32
Об'єктами можуть бути: речі, продукт, товар, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін.
Характер об'єкта багато в чому визначає особливості взаємовідносин між суб'єктами.
Так, привласнення землі має специфіку в порівнянні з привласненням іншого споживчого майна' (одягу, автомобілів та ін.). Специфіка відносин між суб'єктами розкривається через економічний та правовий зміст власності Передусім слід визначити економічний зміст власності. Коли ми говоримо, що "ця річ — моя власність", то визначаємо, яким чином реалізується наше особливе ставлення до самої речі через відносини з іншими суб'єктами (окремими індивідами, групою людей, державою). Американський економіст Р. Коуз розробив 11 класичних специфікацій прав власності:
— право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;
— право користування, тобто право застосовувати корисні якості благ для себе;
— право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
— право на прибуток, тобто право володіти результатами використання благ;
— право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;
— право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку зовнішнього середовища;
— право на передачу благ у спадщину;
— право на безстрокове володіння майном;
— заборона використовувати засоби, що завдають шкоду зовнішньому середовищу;
— право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення майна як сплата боргу;
— право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують відновлення порушених правомочностей.
Цей комплекс специфікації прав власності відображає сукупність економічних і правових відносин. Економічний зміст власності означає можливість задовольнити за допомогою об'єкта власності певні потреби особи, реалізувати її інтереси. Так, якщо об'єктом власності є споживче майно (наприклад, житло), то за допомогою нього задовольняється потреба в житлі, реалізується інтерес в його використанні (проведення ремонту, розстановка
33
меблів, установка охоронної сигналізації та ін.). Крім того, можна задовольнити свою потребу у грошах, якщо продати житло іншій особі або здати його в оренду.
Таким самим чином складається і сукупність економічних відносин з приводу власності на інвестиційні блага (засоби виробництва, капітал). Маючи у власності обладнання, можна організувати виробництво з метою отримання прибутку. Власність на гроші дозволить одержувати прибуток у різних формах: процент з грошей, вкладених до банку або витрачених на придбання облігацій; дивіденди, якщо гроші перетворені в акції.
Усі ці дії пов'язані з економічними відносинами, що зумовлюються конкретно-історичним етапом розвитку суспільства та закріплюються через традиції, табу, правила, норми моралі і норми права.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23