Соціальні програми, науково обгрунтовані інституціоналістами, стали практикою державного регулювання економіки, часто використовуються програмування та індикативне планування (наприклад, у Франції).
Значною мірою ідеї інституціоналізму реалізовані у шведській моделі економічного розвитку.
Інституціоналісти беруть активну участь у розробленні проектів конверсії воєнного виробництва.
Прихильники інституціонально-соціального напрямку висувають такі теорії: "суспільство послуг" К. Кларка та Ж. Фурастьє. "суспільство масового споживання" V. Ростоу, "постіндустріальне суспільство" Д. Белла, "сусп;:<:гпю третьої хвилі" Е. Тоффлера та ін.
Отже, для всіх напрямів сучасної екогомі-ної науки в цілому характерною є переорієнтація на поеді>лт:;я макро- і мікроаналізів економічних явищ та процесів. Ідо дає змогу найповніше відобразити реальну дійсність та пов'язати теорію з практикою.
20
§ 5. Розвиток економічної думки в Україні
Ькономічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Русская правда" Ярослава (XI ст.), ''Поучение" Володимира Мономаха (XI! ст), "Слово о полку Игореве" (XII .ст.), літопису "Повесть временньїх лет" (кінець XI — поч. XII ст.), "Киевская летопись" (XII ст.), "Галицко-ВольІнская летопись'ЧХІІ — XIII ст.), "Моленье Даниила Заточнпка" (XIII ст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію панівного класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.
У XVI ст. — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка спрямована на захист національної незалежності українських земель, які були захоплені шляхетською Польщею. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який ідеші майбутнього суспільства вбачав у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.
З другої половини XVII ст. головним центром культури та освіти стала Києво-Могилянська академія. Видатними її діячами були І. Гізель, Л. Баранович, Ф. Прокопович.
У другій половині XVIII ст. суспільно-економічній думці України були властиві антикріпосницькі ідеї. Так, просвітитель Я. Козельський в творі "Філософські пропозиції"" (1768 р.) відзначав, що "не золото та срібло, а працелюбність людей складає багатство народів".
Найрішучіший протест проти кріпосництва виразив Г.С. Сковорода — видатний український мислитель. Найбільшим благом людства Г. Сковорода проголошував свободу. Новий суспільний устрій, створений на основі принципу загального щастя, філософ вбачав у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу і відносини братства між людьми. Здійснення свого соціального ідеалу. Сковорода пов'язував з вихованням людей, розвитком освіти і культури.
Наприкінці XVIII ст. — першій пол. XIX ст. в умовах розпаду кріпосницької системи та формування капіталістичного укладу відбувався процес становлення економічної науки як самостійної галузі знань. У цей період посилилась дворянсько-ліберальна течія, видатним представником якої був В.Н. Каразін засновник Харківського університету. Він розробив аграрну програ-
21 '
му. Іі якііі пропонував ліквідувати панщину і зіімінм'и її' ; рошоїкго рентою з передачею частини помішпиькпх земель селянам у вічне спадкоємство. З метою подолання економічної відсталості Каразін пропонував розвивати високими темпами промисловість, зміцнювати грошову систему та державні фінанси.
У 50-60 рр. XIX ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої на Україні був Т.Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової"'.
У середині XIX ст. пануючим напрямком в економічній думці України була класична політична економія. Серед українських економістів чільне місце посідають М Бунге, І. Вер-надський, Д. Журавський, Т. Степанов.
З початку 80-х рр. ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль в поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. Зібера, В. Воровського, Г. Петровського, Е Квірінга, О. Шліхтера, М. Скрипника, В. Чубаря та ін.
У 90 рр. XIX ст. — на тіоч. XX ст. значно вплинув на розвиток економічної думки М.І. Туган-Барановський — видатний економіст, організатор, педагог. За його безпосередньою участю була створена Українська академія наук (1920 р.), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він працював професором і деканом юридичного факультету Київського університету, був головою кооперативного комітету та українського наукового товариства економістів.
Він у своїх дослідженнях розробив проблеми ринків, промислових криз, розподілу, питання розвитку капіталізму, соціалізму і кооперації тощо.
У радянський період значним внеском у розвиток економічної теорії були твори П. Першина, Л. Кухаренка, А. Чухна, А. Покритана та ін.
22
РОЗДІЛ II
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ
Глава 3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО ФАКТОРІВ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ
-' Ь
§ 1. Суспільне виробництво ГІ основні умови його функціонування
Виробництво в широкому розумінні цього терміну є процесом впливу людини на природу з метою створення матеріальних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Історично виробництво мало довгий шлях розвитку: від виготовлення простих речей до створення складних технічних систем. Матеріальних благ у природі в готовому вигляді практично не існує, тому люди, входячи в певні відносини з природою, повинні були перетворювати її складові елементи, щоб отриманий результат задовольнив ту чи іншу їхню потребу. Роблять це люди не індивідуально, а спільно. Тому виробництво завжди має певну суспільну форму.
Виробничий процес відображає, по-перше, взаємозв'язок людини і природи, по-друге, взаємодію людей в процесі їх господарської діяльності.
Вихідним пунктом виробничого процесу, умовою існування та розвитку суспільства є праця.
Якщо люди створюють будь-які речі, енергію, інформацію або перетворюють їх якості з використанням своєї праці, має місце виробництво. У прямому розумінні процес праці означає цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої вона видозмінює і пристосовує навколишнє середовище для задоволення своїх потреб. Процес праці, спрямований на створення матеріальних і духовних благ, включає в себе засоби і предмети праці, які є елементами засобів виробництва.
Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини. Вони можуть бути створені як самою природою, так і людиною. Загальними предметами праці є земля, її надра, природне середовище. Науково-технічний прогрес дає змогу створювати якісно нові предмети праці, що значно компенсує природні запаси, які не є невичерпними.
Засоби праці — це знаряддя праці, до яких належать різні 23
механізми, двигуни, верстати, исреланальні Іфисл; праці перебувають у стані постійного розвитку, виділити три значних етапи:
— доіндустріальний. коли основним було сільськогосподарське виробництво з широким використанням ручної праці виробників та ремісницьких знарядь праці;
— індустріальний, коли переважало велике механізоване промислове виробництво на основі великої машинної техніки;
— постіндустріальний, коли переважає розвиток сфери послуг, науки, освіти, інформатики на основі електронізації й інформатизації суспільства.
Марксистська політична економія характеризує суспільне виробництво двома основними ознаками:
— це процес впливу людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ;
— це діяльність людей, яка спрямована на задоволення їх потреб.
Сучасні економічні концепції не відмовляються від розгляду категорії "суспільне виробництво" залежно від розуміння його як процесу створення економічних благ й надання різних послуг споживачеві. Причому виробництво має місце й при споживанні виробничих ресурсів (економічних благ і послуг).
Задоволення потреб є головною метою будь-якого типу виробництва. Потреби людини визначають напрямок розвитку виробництва і реалізуються в спеціально опрацьованих суспільством програмах. Суспільство має постійно .дарегувати систему пріоритетів при досягненні визначених цілей.
Взаємозв'язок економічних потреб з виробництвом відображає динаміку цілей і знарядь. Виробництво визначає загальні об'єктивні умови, за яких виникають і розвиваються потреби людини, а потреби відповідно орієнтують виробничу діяльність.
Виробничий процес незалежно від соціально-економічної системи є споживанням виробничих, економічних ресурсів, які інакше називають факторами (чинниками) виробництва.
§ 2. Основні фактори суспільного виробництва
Економічна сутність виробництва полягає у використанні факторів для створення з їх допомогою економічних благ. Фактори — це рушійна сила виробництва, основна умова його здійснення, складова частина виробничого потенціалу.
24
Слід відзначити, що ресурси виробництва — більш широке поняття, ніж його фактори (чинники). Ресурси — природні, трудові, соціальні — можуть бути залучені до виробничого процесу. Факторії виробництва — це економічна категорія, що означає вже реально залучені у виробництво ресурси. Якщо ресурси не використані у виробничому процесі або в процесі їх використання не отримано очікуваного результату, такі ресурси не є факторами.
Теорія факторів виробництва виникла ще в першій половині XIX ст. В економічній теорії існують різні підходи до класифікації факторів виробництва.
Франсуа Кене вважав найважливішим фактором виробництва землю і характеризував її як "матір усього багатства", а труд називав "батьком багатства". Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капітал і землю.
У XX ст. Дж. Кларк до числа факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дозволяють їм найкраще вирішувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.
Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або об'єктів, які впливають на можливості й результативність виробництва. Таких факторів, що використовуються у виробничому процесі для створення різних благ, велика кількість. Причому для виготовлення кожної одиниці продукту існує свій набір факторів.
Марксистська .політекономія розрізняє фактори виробництва і джерела вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва — це джерела споживної вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу — суб'єктивним фактором.
Носієм робочої сили є людина — працівник, основна функція якого — використання своєї робочої сили у виробничому процесі як діяльності. Функція засобів виробництва (речовий фактор) полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної праці робітника. Обидва типи факторів виробництва (засоби виробництва, робоча сила) мають єдине призначення: вони є складовими частинами продуктивних сил.
Існує тісний зв'язок між людиною і процесом виробництва. Процес виробництва — це продукт розвитку самої людини, її здібностей. Виробництво без орієнтації на людину втрачає будь-
25
який смисл. Засоби виробництва та економічні блага споживання повинні розглядатися тільки як інструменти реалізації людини, відтворення умов її існування.
Людина впливає на економічний процес і сама постійно змінюється. При цьому не тільки розвиваються її здібності до праці, а й розширюється спектр суспільних зв'язків і відносин. Змінюється місце і роль людини як у процесі праці, так і в суспільному виробництві в цілому.
В епоху науково-технічних відкриттів розвиток економічного життя досягає якісно нового етапу. Зміни, що відбуваються у змісті праці і структурі робочої сили — закономірний процес суспільного розвитку. Проте це не означає, що він здійснюється автоматично. Суспільству необхідно постійно приводити у відповідність якісний склад робітничих кадрів з потребами виробництва, яке постійно розвивається. Світова практика свідчить, що успіхи в науково-технічній політиці значною мірою визначаються рівнем відповідності речових і особистих факторів виробництва, рівнем освоєння досягнень науково-технічного прогресу.
На постіндустріальному етапі в ролі важливого фактора виробництва виступає інформація. Все більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Діючи активно, вони незалежно від їх розуму і волі входили у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини (з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва).
Система соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного виробництва. В їх основі — суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не тільки з продуктивним.; силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, н:І якому грунтуються відносини надбудови — правові, національні, гімсйні та інші суспільні інститути.
Право як важливий елемент над5}доин пезчим чином регулює розвиток суспільного виробьицтвіі через інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, Ісмгльне, екологічне, міжна-
роднс :
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23