https://wodolei.ru/catalog/vanni/Aquanet/
Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.
§ 2. Меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, марксистська політична економія
Економічна теорія як самостійна наука виникла в період становлення капіталістичного способу виробництва та формування національного ринку — в XVII ст. Тоді ж з'явився і сам термін "політична економія'', що складається з трьох грецьких слів:
14
ІІо.їітейя —- суспільний, оіікос — господарство, номос — закон. іобто закони суспільного господарства.
Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм (від італ. "купець") — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інтереси торгової буржуазії. багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джерелом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.
Меркантилізм у своєму історичному розвитку пройшов два етапи. На ранньому етапі (XV ст. — поч. XVI ст.) він виступав у вигляді монетаризму, для якого характерною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства. Його представники (У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію "грошового балансу", згідно з якою заборонявся вивіз грошей, золота та срібла з країни, встановлювалися високі мита на ввіз товарів. З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за нею став малоефективним, виявилася повна неспроможність монетаризму.
Пізній (або зрілий) меркантилізм виник у другій половині XVI ст. і досяг розквіту в середині XVII ст. Його представниками були Т. Мен і С. Фортрей в Англії, А. Монкретьєн і Ж. Кольбер у Франції, Б. Давантазі й А. Серра в Італії, І. Посошков і В. Татіщев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.
Пізні меркантилісти опрацювали теорію "торгового балансу" і пропонували створити більш сприятливі умови для розвитку торгівлі своїх країн з використанням переважно економічних чинників.
У цілому ж меркантилізм був історично прогресивною теорією, яка сприяла розвитку продуктивних сил, товарно-грошових відносин, та первісному нагромадженню капіталу.
Фізіократи (від грецьк. "влада природи") — представники одного з напрямків класичної політичної економії, що виник у Франції в середині XVIII. ст. як реакція на меркантилізм. Засновник цього напрямку — Ф. Кене, видатні представники — А.-Р.-Ж. Тюр-го. П.С. Дюпон де Немур. В.Р. Мірабо. Крім Франції, теорію фізіократів розробляли також в Італії, Англії. Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах. Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із "утворів землі". Заслуга фізіократів у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку із сфери обігу в
15
сферу виробництва. Однак вони обмежили вирооництію тільки галуззю землеробства.
Великим досягненням Ф. Кене було розроблення "Економічної таблиці" — першої спроби кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей в народному господарстві країни. В цілому вчення фізіократів було прогресивним для свого часу і відіграло значну роль у розвитку економічної науки. Деякі їхні ідеї зберігають своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетна роль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продукту та його частин.
Класична школа політичної економії виникла в другій половині XVII ст. на мануфактурній стадії капіталізму, її основоположники — У. Петті в Англії, П. Буагільбер у Франції. Головна робота У. Петті — "Трактат про податки та збори" (1662 р.). Вершиною розвитку класичної політичної економії є твори А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) і Д. Рікардо "Початки політичної економії та оподаткування" (1817 р.). Предметом економічної науки у класиків було виробництво матеріальних благ у всіх його галузях.
Найбільш видатною заслугою класиків є те, що вони створили і обгрунтували трудову теорію вартості. Вони виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі; важливою умовою зростання багатства країни вони вважали свободу господарської діяльності. Вчення класиків містило низку важливих ідей про розвиток економічних систем. Це, наприклад, уявлення: про суспільство як про живий організм (У. Петті), про здоровий та хворий стан суспільства (Ф. Кене), про первісне та сучасне суспільство (А. Сміт), про динаміку прибутків у буржуазному суспільстві (Д. Рікардо). В цілому класична школа політичної економії мала великий вплив на всю майбутню економічну думку. Вона була головним джерелом економічної теорії марксизму. Послідовниками класичної школи були українські економісти Т. Степанов, М. Бунге, І. Вернадський, Г. Цехановський, М. Косовський та ін.
Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як закономірне і логічне продовження трьох основних наукових течій: німецької класичної філософії, англійської класичної політичної економії та французького утопічного соціалізму. Економічне вчення К. Маркса і Ф. Енгельса грунтувалося на положенні про те, що продуктивні сили суспільства, які прогресують у своєму розвитку, набувають все
16
ЛІ.-І.-ІІІ суспільного характеру, Кіото можіть бути раціонально І ,>••:;(.таїї: Ліг-е при колективних форліах організації праці та .!П!Ч;Г''нШ!Тва. Для цього неоохіднп соціальна революція, яка ,-< Ід триває шлях до побудови соціалістичного ладу виробництва і розподілу. В своєму головному творі "Капітал'' К. Маркс розробив і обгрунтував три найважливіших наукових положення: /агеріалістичне розуміння історії, двоїстий характер праці, теорію податкової вартості. '••
Марксистська теорія була досить поширена. При цьому в її трактовці склалося два основних напрямки: реформістський та радикальний. Представники реформізму (К. Каутський, Е. Берн-штейн, Р. Гільфердінг та ік.), дотримуючись у цілому соціалістичної ідеї, вважали за необхідне вносити поправки в теорію марксизму залежно від змії; у розвитку капіталізму. Представники радикального напрямку догматично сприйняли марксистську теорію як керівництво до практичних дій щодо здійснення революції і побудови соціалізму. Найбільш повно і послідовно ці положення відобразив у своїх працях В.І. Ленін, створивши політичну економію соціалізму.
§ 3. Основні напрямки сучасної зарубіжної економічної науки. Кейнсіанство. Монетаризм
Сучасна зарубіжна економічна теорія характеризується неоднорідністю, наявністю кількох напрямів, шкіл, течій. Це пов'язане з теоретичним відображенням інтересів різних верств населення.
Неокласичний напрям економічної теорії виник у 70-х рр. XIX ст. В його основі лежить принцип невтручання держави в економіку. Прихильники неокласичного напряму оголосили предметом свого дослідження так звану "чисту економіку", незалежно від суспільної форми її організації. Неокласична теорія набула найбільшого розвитку в працях англійських економістів А. Маршалла та А. Пігу. Останній розробив теорії добробуту, на яких грунтується один із найважливіших розділів сучасної: неокласичної теорії — теорія державних фінансів (П. Самуельсон).
Кейнсіанство засновано на теорії відомого англійського економіста Дж.-М. Кейнса, викладеній в його головному "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.). Пр| том дослідження Кейнса було народне господарство в Такий підхід дістав назву макроекономічного, а сама теорюЦ^Г-
17
макроекономіки. Кейнс та його послідовники висунули на передній план практичну функцію економічної науки, спрямовану на оздоровлення та стабілізацію економіки.
Дж-М. Кейнс та його послідовники розробили цілком нові принципи регулювання національного господарства. Сутність концепції кейнсіанства полягає в такому.
Вирішальну роль у запобіганні економічних криз і безробіття повинна відігравати держава. Вона активно впливає на розподіл національного доходу та зосереджує у своїх руках значні матеріальні та грошові ресурси з метою активного впливу на економіку.
Ідея Кейнса полягає в тому, щоб запропонувати метод активізації та стимулювання сукупного попиту, тобто розширити купівельну спроможність населення та купівлю підприємцями нових засобів виробництва і таким чином впливати на розширення виробництва та пропозиції товарів.
Кейнсіанство надає вирішальне значення інвестиціям. Чим більші обсяг інвестицій та очікуваний від них прибуток, тим вищі масштаби і темпи виробництва.
Серед різних варіантів" неокейнсіанства особливо слід відзначити теорію економічного зростання (Р. Харрод, С. Домар), в якій обґрунтовується висновок про те, що нагромадження капіталу є головним чинником економічного зростання.
На зміну неокейнсіанству прийшло посткейнсіанство, особливістю якого є залучення до сфери досліджень так званих соціально-економічних інститутів (наприклад, вивчення ролі профспілок). Його представники (Дж. Робінсон, Н. Калдор, А. Ейхнер, С. Вайнтрауб та ін.) сприяють зближенню оновленого кейнсіанства з інституціоналізмом.
У рамках неокласичного відродження важливу роль відіграє сучасний монетаризм чикагської школи, що надає вирішальне значення у розвитку економіки обмеженню темпів приросту грошової маси на рівні 3 — 5% за рік і скороченню витрат на соціальні потреби (М. Фрідмен, Ф. Кейган та ін.). На думку М. Фрідмена, втручання в економіку порушує сталість ринкового механізму і принцип вільного ціноутворення. Чонетаристи схвалюють масове безробіття, яке сприяє зниженню рівня інфляції.
На рубежі 70 — 80-х рр. певної популярності набула теорія "економіки пропонування" (А. Лафер, М. Фелдспл;н, М. Еванс та ін.), що будується на відмові від регулювання платоспроможного попиту, зниженні податків на прибутки корпорації ,т прискорення науково-технічного прогресу.
18
і
Останніми роками імччногп впливу набула теорія :\Іик>:ІальІшх очікувань, прихильніш; якої(Р. Лукас. II. Сарджмент, ;| Уолес та ін.) виходять з їоІІ'І. що економічні суб'єкти (окремі підприємці, корпорації та споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть правильно оцінити майбутні тенденції економічного розвитку і пристосуватися до них.
§ 4. Інституціоналізм та його основні напрямки
І
Інституціоналізму належить провідна роль в сучасній економічній науці. Він виник на рубежг'ХІХ-ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм з самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовувалися в Європі представниками так званої "соціологічної школи" (М. Вебер, В. Зомбарт). У післявоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (у США), Ф. Перру (у Франції), Г. Мюрдаль (у Швеції) та ін.
Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних, психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.
Інституціоналізму притаманні три основні ідеї. По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це є дуже вузьким і часто призводить до самих тільки абстракцій. Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління являють собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.
По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки • розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дозволило б ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.
По-третє, слід відмовитись від аналізу економічних відносин з позицій так званої економічної людини. Проти диктату
19
шлприємшв не<;охілні 'іїї не окремих членів с\смільства. а спільні, скоординовані дії організацій, профспілок та державних органів. Держава мас взяти під спілку екологію. І_>ст.іт\'. медицину.
У цілому тематика інституміоналістськи.х досліджень досить широка. Це і теорія споживчого попиту, і соціально-економічна теорія добробуту, й аналіз крупних корпорацій як соціально-економічна теорія добробуту та ін.
Інституціоналізм має чотири основні напрями:
1) соціально-психологічний (на чолі з Т. Вебленом), що проголошує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;
2) соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує можливість усунення протиріч і конфліктів у економічних відносинах за допомогою юридичних законодавчих органів держави;
3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з У. Мітчеллом), що досліджує циклічні явища в економіці;
4) соціологічний (видатним представником якого є Дж. Гелбрейт), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.
Багато ідей інституціоналізму покладені в основу економічної політики розвинених капіталістичних країн. Зокрема, в США за часів правління президента Ф.-Д. Рузвельта застосовувалася низка інституціоналістських положень.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23
§ 2. Меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, марксистська політична економія
Економічна теорія як самостійна наука виникла в період становлення капіталістичного способу виробництва та формування національного ринку — в XVII ст. Тоді ж з'явився і сам термін "політична економія'', що складається з трьох грецьких слів:
14
ІІо.їітейя —- суспільний, оіікос — господарство, номос — закон. іобто закони суспільного господарства.
Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм (від італ. "купець") — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інтереси торгової буржуазії. багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джерелом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.
Меркантилізм у своєму історичному розвитку пройшов два етапи. На ранньому етапі (XV ст. — поч. XVI ст.) він виступав у вигляді монетаризму, для якого характерною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства. Його представники (У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію "грошового балансу", згідно з якою заборонявся вивіз грошей, золота та срібла з країни, встановлювалися високі мита на ввіз товарів. З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за нею став малоефективним, виявилася повна неспроможність монетаризму.
Пізній (або зрілий) меркантилізм виник у другій половині XVI ст. і досяг розквіту в середині XVII ст. Його представниками були Т. Мен і С. Фортрей в Англії, А. Монкретьєн і Ж. Кольбер у Франції, Б. Давантазі й А. Серра в Італії, І. Посошков і В. Татіщев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.
Пізні меркантилісти опрацювали теорію "торгового балансу" і пропонували створити більш сприятливі умови для розвитку торгівлі своїх країн з використанням переважно економічних чинників.
У цілому ж меркантилізм був історично прогресивною теорією, яка сприяла розвитку продуктивних сил, товарно-грошових відносин, та первісному нагромадженню капіталу.
Фізіократи (від грецьк. "влада природи") — представники одного з напрямків класичної політичної економії, що виник у Франції в середині XVIII. ст. як реакція на меркантилізм. Засновник цього напрямку — Ф. Кене, видатні представники — А.-Р.-Ж. Тюр-го. П.С. Дюпон де Немур. В.Р. Мірабо. Крім Франції, теорію фізіократів розробляли також в Італії, Англії. Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах. Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із "утворів землі". Заслуга фізіократів у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку із сфери обігу в
15
сферу виробництва. Однак вони обмежили вирооництію тільки галуззю землеробства.
Великим досягненням Ф. Кене було розроблення "Економічної таблиці" — першої спроби кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей в народному господарстві країни. В цілому вчення фізіократів було прогресивним для свого часу і відіграло значну роль у розвитку економічної науки. Деякі їхні ідеї зберігають своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетна роль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продукту та його частин.
Класична школа політичної економії виникла в другій половині XVII ст. на мануфактурній стадії капіталізму, її основоположники — У. Петті в Англії, П. Буагільбер у Франції. Головна робота У. Петті — "Трактат про податки та збори" (1662 р.). Вершиною розвитку класичної політичної економії є твори А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) і Д. Рікардо "Початки політичної економії та оподаткування" (1817 р.). Предметом економічної науки у класиків було виробництво матеріальних благ у всіх його галузях.
Найбільш видатною заслугою класиків є те, що вони створили і обгрунтували трудову теорію вартості. Вони виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі; важливою умовою зростання багатства країни вони вважали свободу господарської діяльності. Вчення класиків містило низку важливих ідей про розвиток економічних систем. Це, наприклад, уявлення: про суспільство як про живий організм (У. Петті), про здоровий та хворий стан суспільства (Ф. Кене), про первісне та сучасне суспільство (А. Сміт), про динаміку прибутків у буржуазному суспільстві (Д. Рікардо). В цілому класична школа політичної економії мала великий вплив на всю майбутню економічну думку. Вона була головним джерелом економічної теорії марксизму. Послідовниками класичної школи були українські економісти Т. Степанов, М. Бунге, І. Вернадський, Г. Цехановський, М. Косовський та ін.
Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як закономірне і логічне продовження трьох основних наукових течій: німецької класичної філософії, англійської класичної політичної економії та французького утопічного соціалізму. Економічне вчення К. Маркса і Ф. Енгельса грунтувалося на положенні про те, що продуктивні сили суспільства, які прогресують у своєму розвитку, набувають все
16
ЛІ.-І.-ІІІ суспільного характеру, Кіото можіть бути раціонально І ,>••:;(.таїї: Ліг-е при колективних форліах організації праці та .!П!Ч;Г''нШ!Тва. Для цього неоохіднп соціальна революція, яка ,-< Ід триває шлях до побудови соціалістичного ладу виробництва і розподілу. В своєму головному творі "Капітал'' К. Маркс розробив і обгрунтував три найважливіших наукових положення: /агеріалістичне розуміння історії, двоїстий характер праці, теорію податкової вартості. '••
Марксистська теорія була досить поширена. При цьому в її трактовці склалося два основних напрямки: реформістський та радикальний. Представники реформізму (К. Каутський, Е. Берн-штейн, Р. Гільфердінг та ік.), дотримуючись у цілому соціалістичної ідеї, вважали за необхідне вносити поправки в теорію марксизму залежно від змії; у розвитку капіталізму. Представники радикального напрямку догматично сприйняли марксистську теорію як керівництво до практичних дій щодо здійснення революції і побудови соціалізму. Найбільш повно і послідовно ці положення відобразив у своїх працях В.І. Ленін, створивши політичну економію соціалізму.
§ 3. Основні напрямки сучасної зарубіжної економічної науки. Кейнсіанство. Монетаризм
Сучасна зарубіжна економічна теорія характеризується неоднорідністю, наявністю кількох напрямів, шкіл, течій. Це пов'язане з теоретичним відображенням інтересів різних верств населення.
Неокласичний напрям економічної теорії виник у 70-х рр. XIX ст. В його основі лежить принцип невтручання держави в економіку. Прихильники неокласичного напряму оголосили предметом свого дослідження так звану "чисту економіку", незалежно від суспільної форми її організації. Неокласична теорія набула найбільшого розвитку в працях англійських економістів А. Маршалла та А. Пігу. Останній розробив теорії добробуту, на яких грунтується один із найважливіших розділів сучасної: неокласичної теорії — теорія державних фінансів (П. Самуельсон).
Кейнсіанство засновано на теорії відомого англійського економіста Дж.-М. Кейнса, викладеній в його головному "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.). Пр| том дослідження Кейнса було народне господарство в Такий підхід дістав назву макроекономічного, а сама теорюЦ^Г-
17
макроекономіки. Кейнс та його послідовники висунули на передній план практичну функцію економічної науки, спрямовану на оздоровлення та стабілізацію економіки.
Дж-М. Кейнс та його послідовники розробили цілком нові принципи регулювання національного господарства. Сутність концепції кейнсіанства полягає в такому.
Вирішальну роль у запобіганні економічних криз і безробіття повинна відігравати держава. Вона активно впливає на розподіл національного доходу та зосереджує у своїх руках значні матеріальні та грошові ресурси з метою активного впливу на економіку.
Ідея Кейнса полягає в тому, щоб запропонувати метод активізації та стимулювання сукупного попиту, тобто розширити купівельну спроможність населення та купівлю підприємцями нових засобів виробництва і таким чином впливати на розширення виробництва та пропозиції товарів.
Кейнсіанство надає вирішальне значення інвестиціям. Чим більші обсяг інвестицій та очікуваний від них прибуток, тим вищі масштаби і темпи виробництва.
Серед різних варіантів" неокейнсіанства особливо слід відзначити теорію економічного зростання (Р. Харрод, С. Домар), в якій обґрунтовується висновок про те, що нагромадження капіталу є головним чинником економічного зростання.
На зміну неокейнсіанству прийшло посткейнсіанство, особливістю якого є залучення до сфери досліджень так званих соціально-економічних інститутів (наприклад, вивчення ролі профспілок). Його представники (Дж. Робінсон, Н. Калдор, А. Ейхнер, С. Вайнтрауб та ін.) сприяють зближенню оновленого кейнсіанства з інституціоналізмом.
У рамках неокласичного відродження важливу роль відіграє сучасний монетаризм чикагської школи, що надає вирішальне значення у розвитку економіки обмеженню темпів приросту грошової маси на рівні 3 — 5% за рік і скороченню витрат на соціальні потреби (М. Фрідмен, Ф. Кейган та ін.). На думку М. Фрідмена, втручання в економіку порушує сталість ринкового механізму і принцип вільного ціноутворення. Чонетаристи схвалюють масове безробіття, яке сприяє зниженню рівня інфляції.
На рубежі 70 — 80-х рр. певної популярності набула теорія "економіки пропонування" (А. Лафер, М. Фелдспл;н, М. Еванс та ін.), що будується на відмові від регулювання платоспроможного попиту, зниженні податків на прибутки корпорації ,т прискорення науково-технічного прогресу.
18
і
Останніми роками імччногп впливу набула теорія :\Іик>:ІальІшх очікувань, прихильніш; якої(Р. Лукас. II. Сарджмент, ;| Уолес та ін.) виходять з їоІІ'І. що економічні суб'єкти (окремі підприємці, корпорації та споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть правильно оцінити майбутні тенденції економічного розвитку і пристосуватися до них.
§ 4. Інституціоналізм та його основні напрямки
І
Інституціоналізму належить провідна роль в сучасній економічній науці. Він виник на рубежг'ХІХ-ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм з самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовувалися в Європі представниками так званої "соціологічної школи" (М. Вебер, В. Зомбарт). У післявоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (у США), Ф. Перру (у Франції), Г. Мюрдаль (у Швеції) та ін.
Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних, психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.
Інституціоналізму притаманні три основні ідеї. По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це є дуже вузьким і часто призводить до самих тільки абстракцій. Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління являють собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.
По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки • розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дозволило б ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.
По-третє, слід відмовитись від аналізу економічних відносин з позицій так званої економічної людини. Проти диктату
19
шлприємшв не<;охілні 'іїї не окремих членів с\смільства. а спільні, скоординовані дії організацій, профспілок та державних органів. Держава мас взяти під спілку екологію. І_>ст.іт\'. медицину.
У цілому тематика інституміоналістськи.х досліджень досить широка. Це і теорія споживчого попиту, і соціально-економічна теорія добробуту, й аналіз крупних корпорацій як соціально-економічна теорія добробуту та ін.
Інституціоналізм має чотири основні напрями:
1) соціально-психологічний (на чолі з Т. Вебленом), що проголошує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;
2) соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує можливість усунення протиріч і конфліктів у економічних відносинах за допомогою юридичних законодавчих органів держави;
3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з У. Мітчеллом), що досліджує циклічні явища в економіці;
4) соціологічний (видатним представником якого є Дж. Гелбрейт), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.
Багато ідей інституціоналізму покладені в основу економічної політики розвинених капіталістичних країн. Зокрема, в США за часів правління президента Ф.-Д. Рузвельта застосовувалася низка інституціоналістських положень.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23