По-друге, він с інструментом фінансування й рефінансування дефіциту бюджету країни, перешкоджаючи при цьому надлишковій емісії грошей, стримує розвиток інфляційних процесів. У результаті випуску державних цінних паперів і реалізації їх на відкритому ринку уряд країни одержує грошові кошти, які використовуються на покриття дефіциту державного бюджету. Це одне з головних внутрішніх джерел зменшення дефіциту, що не веде до інфляційних явиш, а лише перерозподіляє вільні фінансові ресурси підприємств, населення, держави. Таким чином ринок цінних паперів забезпечує масовий характер інвестиційного процесу, що дозволяє кожному суб'єкту, який має вільні грошові кошти, здійснювати капіталовкладення у виробничу сферу шляхом купівлі цінних паперів, надаючи підприємцям багатоваріантну можливість вибору джереп фінансування й кредитування.
З допомогою ринку цінних паперів реалізується принцип демократизму в управлінні економічними процесами на мікрорівні, коли рішення приймається шляхом голосування власників цінного паперу. При цьому регулюється сумарний купівельний попит, що забезпечує власникам цінних паперів додаткове надходження
доходів.
Проте ринок цінних паперів відрізняється від інших видів ринку характером обороту товару через специфічність, особливість останнього. Це товар, який, маючи мізерну власну вартість, може бути проданим за дуже високою ринковою ціною. Цінний папір одночасно є і правом ("титулом") власності, і борговим зобов'язан-
139
о;;!-:1;1 > По ''>..• н.Іг.сникові о.ікос Іоне.!):"!* ;іоа;' !лс;:о осіб, як; аіпі\сгч:іи І акин Власник цічняч !:а:.сг»а має
псрелаватм к інн'ІІі особі з дотриманням раніше встачо» 'ен;г\ умоі. Процес вііпуск\ І розподіл цінних паперів між першим;; власниками нашвається емісіпо
1?місія цінних паперів здійснюється промпсловиліи. торговими фірмами, банками, кредитно-фінансовями організаціями центральними і місцевими органами влади. Це акпіУ. облігації. депозитні сертифікати, довгострокові і короткострокові босгові зобов язання. Всі вони с одним із засобів мобілізації капіталу, їх емісія і реалізація здійснюються самим емітентом або через бачки. Розміщення цінних паперів забезпечується шляхом публічної підписки (або серед певної групи інвесторів) на фондовій біржі та інших ринках цінних паперів.
Емісійний курс цінних паперів визначається залежно від фінансового стану емітента, його перспектив і стану на ринку позичкового капіталу, рівня процентних ставок. Національний ринок цінних паперів залежить від багатства країни, від джерел позичкового капіталу та банківських кредитів.
Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку розміщуються нові випуски цінних паперів, емітентами яких є корпорації, уряд країни. муніципальні органи. Фондові коштовності купуються індивідуальними інвесторами і кредитно-фінансови.ми інститутами. які називаються інституціональни.ми інвесторами.
Цінні папери можуть розміщатися шляхом прямого звернення емітента до інвесторів або через посередника. Розміщення цінних паперів за публічною підпискою через посередників називається андеррайтингом. Якщо емітент домовляється безпосередньо з групою інституціональних інвесторів про купівлю всього випуску, має місце так зване приватне розміщення.
Папери, що куплені інвесторами при емісії, можуть бути ними перепродані. Угода купівлі-продажу раніше випущених паперів здійснюється на вторинному ринку, який складається з двох частин: фондових бірж і позабіржових торгів. Головною фігурою на вторинному ринку є професійний посередник у торгівлі цінними паперами — фінансовий брокер.
Важливе місце в обслуговуванні обороту цінних паперів належить позабіржовому ринку Він — конкурент фондових бірж і їх органічний додаток. На цьому ринку функції посередника
140'
ВИКОНУЮСЬ Імвссіншйно-панківські фірми, и та:,ож спеціалізовані компанії. 'Посередник, який називається ділером, виконує функції брокера і спеціаліста
Цінний папір — це фіктивний капітал, і водночас він являє собою певну величину реального капіталу, його паперовий символ. Ринкова ціна фіктивного капіталу визначається, по-перше, співвідношенням попиту і пропозиції щодо капіталу і, по-друге, величиною капіталізованого доходу по цінАих паперах. Різницею між розмірами фіктивного і реального (дійсного) капіталу є прибуток, який одержує насамперед засновник високорентабельних підприємств. Один із способів його отримання — випуск цінних паперів на суму, що значно перевищує реально інвестований у
виробництво капітал.
Джерело доходу по фіктивному капіталу повністю скрито; уявляється, що цінні папери здатні приносити доход самі по собі, особливо облігації державного займу. Ця форма фіктивного капіталу не тільки ке має вартості, а й не представляє собою ніякого реального капіталу, бо проценти з облігацій в основному виплачуються за рахунок податків.
Покупка цінних паперів — це, по суті, передача частини грошового капіталу в позику. Сам цінний папір має форму кредитного документа. Його володар набуває права на певний постійний доход у вигляді процента або дивідендів з відданого в
позику капіталу.
Слід зазначити, що цінні папери не мають самостійної, внутрішньої вартості, а є знаками повноцінних грошей, їх представниками й замінниками в процесі обігу. Цінні папери в цьому разі наближаються до звичайних паперових грошей, але суттєво відрізняються від них, тому що водночас виконують функцію золота і виступають як кредитні документи. Останнє дозволяє їм відображати відносини між кредиторами й позичальниками. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Юридична особа, яка від свого імені вицускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску, називається емітентом. Ціна цінного паперу прямо пропорціонал ьна принесеному ним прибутку й обернено пропорціональна нормі позичкового процента. Наприклад, якщо якийсь цінний папір приносить прибуток (П) в 40 грн., а норма позичкового процента (Ц) — 4%, то ціна його буде:
40грн. х і 00 =ЮОО грн. 4
14 і
ер гпі"4 Іч-,.к ':;<>• І види ""'бач "Пання лорі/кави, кредитні кошти ооігу неї нони виступають знаками вартості й виконають дзі важливі фчнкілї: як засіб обігу і як засіб платежу. Найбільш поширені сгрсд назнаних видів цінних паперів акт1 й облігації.
Акція — цінний папір, який засвідчує про внесення паю в капітал акціонерного товариства і лає володарю праьо:
— на одержання певного доходу, який називається дивідендом:
— голосу при вирішенні справ товариства;
— на отримання частини манна компанії при її ліквідації;
— на перевагу в придбанні нових випусків акцій.
Вартість акцій, як правило, не погашається акціонерним товариством; знову перетворити її в гроші можна лийте шляхом продажу. В різних країнах в обігу є різні види акцій. Найбільш поширеними є звичайні і привілейовані. Перші з. них дають право на дивіденди, розмір яких залежить від результатів господарсько-фінансової діяльності акціонерного товариства і розміру отриманого прибутку. Привілейовані акції дають їх власникам переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Власники цих-акцій, як правило, не беруть участі в управлінні справами акціонерного товариства, а щорічно одержують дивіденди, які є фіксованим процентом номінальної вартості. Право голосу при вирішенні справ товариства надають власнику, коли дивіденд не виплачується протягом декількох звітних періодів.
Акції можуть бути іменними і на пред'явника. Широке коло населення має право бути власниками, як правило, іменних акцій.. При передачі цього виду акцій" іншій особі треба поставити на ній спеціальний передаточний підпис, який робиться з відома акціонерних зборів.
Виникнення акцій як цінного паперу пов'язано з переходом від індивідуальних до асоційованих форм приватної власності. Слід мати на увазі, що, по-перше, необхідність у власності такого роду зумовлена збільшенням масштабів і вартості виробництва. Фінансових коштів одного підприємця вже недостатньо для вирішення великих проектів. Водночас акціонерна форма організації підприємства надає інвестору широкі можливості інвестувати свої капітали.
Акціонерна форма цінних паперів дає право на участь в управлінні акціонерним товариством. Проте реально це право зосе-
142
кой і ;>о.:ь>!І,\« Рекетом ;-ь'.і!І! то '; осальт .т>:;ізи. Для !і;ІІ.'.'\ інв-;'-І'' кількістю акцій, їх прн'лиаііпя — її-. :06го кредитна у гола, мастка з^ціп
і!ен\ < :Ір-;во І':І^он;І<-'і' •••\ які молодіють н-._ Ін.'чною ашн Ш'.:де надання потіли. -свестсгів не лає ім
:06го кредитна у г,
можливості ефекіиьно впливи ги ній прийнятті того чи інії р.шеь'.ня. зони можуть переливати СБОГ прало гг.:;ос\; за дорученням гр'я їм особам або раді директорій. \
Облігації — найбільш важлива форма цінних паперів. Вони '-асвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати їм номінальну вартість цих цінних паперів у встановлений строк з виплатою фіксованого щорічною процента. Облігації' випускаються на обмежений період часу. Вартість їх повністю погашається по закінченні цього
строку.
Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" визначено такі вимоги до емітентів облігацій: по-перше, акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25% розміру статутного фонду і тільки після повної оплати всіх раніше випущених акцій; по-друге, емітент при випуску в обіг облігацій має бути незбягковим протягом останніх трьох завершених фінансово-господарських років або з часу утворення, якшо даний строк менше трьох років, по-третє, емітент не повинен мати простроченої заборгованості кредиторам і по внесках до бюджету; по-четверте, емітент зобов'язаний цілком сплатити статутний фонд на той час, коли він приймає рішення про емісію облігацій.
В Україні як боргове зобов'язання облігації випускаються двох видів: а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; б) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), можуть вільно обертатися на ринку або мають обмежене коло обігу. Як і інші цінні папери, облігації мають номінальну й ринкову вартість, або ринкову ціну. Ціна, за якою облігації вільно продаються і купуються на ринку, називається курсом облігації. Цей курс залежить від номінальної вартості, яка зазначена на ній, а також від стану економіки, фінансово-кредитного та грошового обігу. В умовах інфляції попит на облігації різко знижується і водночас зросте попит на звичайні акції та облігації, що конвертуються.
Ь закінченням терміну облігаційної позики емітент має ВИКУПИТИ облігації \ власників. Коли ж фінансове становище емітента не дозволяє ие зробити, він зобов'язаний замінити старі оолі' '.тії новими. Облігації внутрішніх республіканських і місцевих
'і 43
позик є цінними паперами, проценти .Іо яких п;І«;и'Іь держана з державного бюджету. Ллє вигода держави набагато перепишуг. витрати на реалізацію позики.
Важливими видами цінних паперів, що випускаються в обіг в Україні, є казначейські июов'яіання. ЦІ цінні папери засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і право одержання фінансового доходу.
У функціонуванні ринку цінних паперів бере участь велика кількість юридичних і фізичних осіб. Усіх їх можна поділити на емітентів цінних паперів, інвесторів і професійних учасників рикку цінних паперів, серед яких слід розрізняти фондові біржі, інвестиційні фонди, компанії, посередницькі структури (брокерська діяльність).
§ 2. Фондова біржа
Фондова біржа — одна з головних діючих осіб ринку цінних паперів. Це самостійна приватна або державна установа, що регулює й контролює купівлю-продаж різних цінних паперів. На відміну від емітентів, які продають цінні папери на первинному ринку, фондові біржі створюють і обслуговують вторинний ринок цінних паперів, на якому знаходяться в обігу раніше випущені папери. Отже, фондові біржі займаються по суті перепродажем цінних паперів та виконують функцію по мобілізації вільних грошових коштів шляхом організації продажу цих цінностей ; таким чином забезпечують перелив капіталу між державою, підприємствами та індивідуальним господарством.
Економічна роль фондових бірж полягає в тому, що з їх допомогою на основі використання принципів саморегулювання ринкової економіки відбуваються обслуговування обороту грошових капіталів, які опосередковують розподіл і перерозподіл національного прибутку між галузями народного господарства, соціальними групами суспільства, а також усунення із цієї сфери монопольних державних структур.
Правовий стан фондової біржі в Україні визначено в Законі України від 18.06.1991 р. "Про цінні папери І фондову біржу". Організація фондової біржі здійснюється тільки у формі акціонерного товариства (ст. 33 Закону), яке може бути створено не менше ніж двадцятьма засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності.
і 44
вплн'іч к.'іаспфіьл '•„>: \. за дш....а иіі.ізм:". миїі'.ч'/.-нфис'іс;-,:-:' :< П0'ііис.'нтристські. До гІ'^ІІих над е к^ть б>р/,м які РО'гаІІК'Вані н головному фінансовому Іг.: пр і держачи. займають дом:;;\юче міст-у валових оборотах біржових систем, маюгь граро котирування іноземними фондовими цінностями Л<; голіцентристсььих фондових бірж належать декілька чедучих бірж, якчм нарівні з головною надається право котирування іноземних щнностгй.
Фондова біржа с юридичною особою і з питань свого заснування та діяльності має повну самостійність, а фінансується за рахунок внесків членів біржі, які отримали на ній "місце", а також щорічних внесків підприємств, що котирують на біржі свої цінні папери, і за рахунок зборів від біржових операцій.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23