Збільшення пропозиції грошей назива-
ється політикою <дешевих> грошей, скорочення пропо-
зиції - політикою <дорогих> грошей.
Монетаризм обурунтовує необхідність регулювання дер-
жавою кількості грошей і через них - можливість впли-
вати на сукупний попит і обсяги національного продукту.
Прихильники цього напряму визначають граничний обсяг
збільшення кількості грошей.
КОНТРОЛЬНI ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ
1. Виберіть правильну відповідь, яким чином у ринковій економіці держава
впливає на норму процента за кредит:
а) Уряд видає письмове розпорядження комерційним банкам, вказуючи
в ньому норму процента.
б) Центральний банк збільшує обовязкові кредитні резерви ко-
мерційних банків.
184

в) Центральний банк починає скуповувати в населення облігації дер-
жавного боргу.
г) Уряд своєю постановою забороняє комерційним банкам надавати
кредити.
2. Розкрийте зміст політики <дешевих> грошей.
3. Поясніть, як політика <дорогих> грошей може вплинути на курс наці-
ональної валюти й експортні можливості держави.
4. За даними Світового банку, в обігу в Україні було: в 1991 р.-
199 479 млрд крб., у 1992 р.- 2 658 845 млрд крб. Визначте, у скільки
разів збільшилася грошова маса. Чи відповідає така практика рекомендаціям
монетаристської теорії?

V
Розділ

У попередньому розділі йшлося про закономірності функці-
онування окремої національної економіки. Розглянемо те-
пер, як країни взаємодіють у світовій економічній системі,
як торгують, у якій валюті розраховуються, як спільно
виробляють продукцію.
Світова система господарювання склалася наприкінці
XIX - на початку XX ст. Саме в цей час виникають
міжнародні монополії, завершується економічний поділ
світу, остаточно формується світовий ринок. З того
часу світове господарство безупинно розвивається під
впливом багатьох факторів, і цей процес ще далекий від
завершення.
У світі нині існує близько 230 держав, у яких проживає
понад 5,5 млрд чоловік, і є до 300 найменувань національ-
ний грошей. Держави значно різняться між собою за
рівнем економічного розвитку, приналежністю до певних
соціальних, політичних систем, особливостями віроспо-
відань. Критеріями (показниками) рівня економічного роз-
витку країни є обсяг валового національного продукту
(ВНП), що припадає на одного громадянина; обсяг ВНП
на одного працюючого (продуктивність праці); розмір
доходів на одного громадянина та ін.
За економічними критеріями розрізняють: а) індустрі-
альна розвинуті країни (США, Канада, Австралія, Нова
Зеландія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція,
Iталія, Швеція, Данія, Люксембург, Норвегія, Iсландія,
Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія);
б) країни, які не пройшли стадії індустріалізації і в
економіці яких переважає сільське господарство (в основ-
ному це країни Африки, Азії та Латинської Америки);
186

в) країни середнього рівня розвитку (Венесуела, Бразилія,
Греція, Португалія та ін.).
Слід також виділити групу країн, які переходять від адмі-
ністративно-командної системи до ринкової економіки. Це
всі постсоціалістичні країни Східної Європи і країни СНД. До
останніх належить і Україна. Ці країни мають різні рівні еко-
номічного розвитку. В 1991 р. за показником ВНП на одного
громадянина постсоціалістичні країни посідали серед країн
Європи такі місця: Словенія - 16-те, Естонія - 19-те,
Латвія - 21-ше, Литва - 23-тє, Угорщина - 25-те, Ро-
сія - 26-те, Білорусь - 27-ме, Польща - 30-те, Україна -
31-ше, Молдова - 33-тє. Розрив, як бачимо, значний. Зокре-
ма, обсяг ВНП на одного громадянина у Словенії перевищував
аналогічний показник в Україні у 2,3 раза.
Незважаючи на відмінності в рівнях розвитку, країни
залежать одна від одної. На сучасному етапі розвитку
людства ізоляція країни від світових процесів неможлива.
Тому на основі інтернаціоналізації виробництва форму-
ється і функціонує сучасне світове господарство.
Світове господарство - це сукупність національних
економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці
і повязані між собою системою міжнародних економічних
відносин.
Після вивчення розділу ви
знатимете:
у яких формах здійснюється торгівля між країнами;
що таке міжнародна валютна система;
які міжнародні фінансово-кредитні організації створе-
но у світі.
Тема 1. Міжнародний поділ праці
та світова торгівля
Iстотним фактором розвитку світового господарства виступає
міжнародний поділ праці, що передбачає випереджаючий
розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в
яких (чи в якій) дана країна має відносні переваги, тобто
вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва,
порівняно з іншими країнами.
Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спе-
ціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва.
187

Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впли-
вом природних факторів. Відмінності у природно-кліматич-
них умовах найбільше позначаються на сільськогосподар-
ській продукції та сировині. Так, мінеральні ресурси
нерівномірно розміщені по території нашої планети. Неодна-
ковим є земельний фонд: в одних регіонах земля краще при-
датна для рослинництва, в інших - для тваринництва; є
землі мало придатні для сільського господарства. Через від-
мінності у природно-кліматичних умовах різні країни мають
різні можливості для вирощування сільськогосподарських
культур і розведення худоби. Так, Нідерланди спеціалізу-
ються на виробництві мясо-молочної продукції, Португа-
лія - винограду, Великобританія - вовни. Така природна
залежність у спеціалізації країн існувала здавна і зберіга-
ється й нині. Єдине, що позначилося на ній,- це науково-
технічний прогрес, який стимулював розвиток нових видів
сільськогосподарського виробництва.
Велику роль у прискоренні процесу виробничої спеці-
алізації країн відіграв індустріальний розвиток національ-
них економік. Промислова революція XIX ст. спричинила
переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ
праці дедалі більше почав залежати від розвитку продук-
тивних сил, технічного рівня виробництва, технвлогій, ком-
бінації ресурсів.
Типи і види спеціалізації виробництва при міжнарод-
ному поділі праці можна зобразити схемою (див. мал. 60).
На схемі відображено дві історичні форми спеціалізації -
міжгалузева і внутрішньогалузева, а також конкретні про-
яви останньої. Міжгалузева спеціалізація орієнтується на
виготовленні окремих видів промислової продукції. Пред-
ставником міжгалузевої спеціалізації є, наприклад, Швей-
царія, яка відома на весь світ випуском годинників, або

Прсдметаа
Твпорозмірна
ціодетальна
Тсхноло-
гічва
Наукова

Малюнок 60. Типи і види спеціалізації в міжнародному поділі праці
188

Швеція - постачальник високоякісної сталі та підшипни-
ків. Великобританія, а згодом й інші великі держави Європи
і Північної Америки перетворились у всесвітні індустріальні
центри, що орієнтують свою продукцію не тільки на на-
ціональні, а й на міжнародні економічні потреби. Виго-
товлена ними продукція споживалась у всіх частинах світу.
Водночас посилилась орієнтація на переробку привізної
сировини, заміетА традиційних місцевих виробництв почали
формуватися нові галузі промисловості.
Під впливом науково-технічної революції прямий звя-
зок спеціалізації з наявністю природних ресурсів втрача-
ється. Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в
науково-технічному прогресі. Відбувається подальший роз-
виток міжнародного поділу праці - перехід від міжгалу-
зевої спеціалізації до внутрішньогалузевої. Важливим
субєктом цього процесу стали транснаціональні корпорацій
На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація по-
діляється на такі види: предметну, типорозмірну, поде-
тальну, технологічну і наукеву.
Предметна спеціалізація - це випуск окремих
видів продукції певної галузі в тій чи іншій країні. На-
приклад, Японія і Республіка Корея спеціалізуються на
виробництві побутової електроніки.
Тилорозмірна спеціалізація - це створення ви-
робів певного типу і розміру. США, наприклад, спеціалі-
зуються на випуску потужних гусеничних тракторів, Ні-
меччина - колісних тракторів малої потужності.
Подетальна спеціалізація -це випуск не готової
продукції, а її частин - вузлів, комплектуючих деталей,
двигунів тощо, в основному для автомобілебудування, авіа-
ційної промисловості, виробництва електрообладнання.
Технологічна спеціалізація полягає в розміщенні
на території якої-небудь країни ланок виробництва певного
товару. Вона здійснюється за певними видами виробництва
(литтям, штампуванням, складанням). Наприклад, значна
частина операцій з виготовлення телевізоре та іншої елек-
тронної апаратури виконується на заводах, розміщених у
країнах Південно-Східної Ази.
Наукова спеціалізація забезпечує окремій країні
можливість зосередитися на певних видах наукової діяль-
ності, обєднуючи фірми різних країн для наукових дос-
ліджень, оскільки сучасні наукові пошуки вимагають кон-
центрації значних матеріальних, фінансових, трудових
ресурсів. Реалізується наукова спеціалізація через міжна-
родну торгівлю патентами і ліцензіями.
189

На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвива-
ються тісні звязки між підприємствами різних країн, що ко-
оперуються для виготовлення продукції. Про зростаючий ди-
намізм цих процесів свідчать такі дані: частка вузлів, частин
і компонентів у загальному обсязі імпорту машин та устатку-
вання в США зросла з 16,6 % У 1970 р. до 37,4 % у 1984 р., в
Японії - відповідно з 25 % до 53,7 %, у Нідерландах - з
29 % до 52,3 %. У Швеції - з ЗО % до 53,7 %.
На сучасному етапі значно посилилися тенденції до
поглиблення міжнародного поділу праці. По-перше, це по-
вязано з потребою міжнародного обміну науково-техніч-
ною інформацією, без якої неможливо підтримувати су-
часний рівень виробництва. По-друге, через високу вартість
науково-технічних досліджень ефективним може бути лише
масовий випуск нової продукції. Це заздалегідь орієнтує
виробництво на світовий ринок. По-третє, випуск продукції
в окремій країні не в змозі забезпечити відповідність су-
часним вимогам і технічному рівню за всією номенклату-
рою виробів. Отже, існує обєктивна основа для міжна-
родного поділу праці.
Постсоціалістичні країни ще недостатньо беруть участь
у міжнародному поділі праці. Якщо в розвинутих країнах
обсяг експорту в 1990 р. становив 17,8 % до ВНП, то у
колишніх соціалістичних країнах - лише 6,3 %. З одного
боку, це пояснюється їх відокремленням від світової еко-
номічної системи, з другого - відносно невисоким рівнем
техніки і технології виробництва, а отже, невисокою кон-
курентоспроможністю продукції. Тому сьогодні перед усіма
постсоціалістичними країнами стоїть завдання пошуку
власного місця в світовому поділі праці, підвищення рівня
конкурентоспроможності товарів і послуг.
Міжнародний поділ праці надає державам певних пе-
реваг. Завдяки участі в ньому країна може підвищити
ефективність своєї національної економіки. Це обумовлено
такими можливостями міжнародного поділу праці:
1. Країна обирає таку спеціалізацію економіки, яка дає
їй змогу якнайраціональніше використовувати свої ресурси,
а отже, збільшувати загальний обсяг виробництва.
2. Країна зосереджується на створенні товарів і послуг,
виробництво яких їй обходиться дешевше, і відмовляється
від виробництва продукції, яку дешевше виробляти в інших
країнах.
3. Участь у міжнародному поділі праці країни стимулює
розвиток науки і техніки, впровадження нових технологій,
підвищення якості продукції.
190

Першою в історії формою економічних відносин між
країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозви-
нутішою формою міжнародного поділу праці. Чому країни
торгують одна з одною? Iснування міжнародної торгівлі є
настільки звичайним явищем, що мало хто замислюється
над тим, чому виник і розвивається світовий ринок. Свого
часу це питання цікавило багатьох дослідників.
Адам Сміт, класик економічної науки, застосував для
зясування причин розвитку світового ринку поняття ви-
трат виробництва різних товарів. Якщо порівняти, на-
приклад, витрати виробництва вівса і виноградного вина
у Шотландії і у Португалії, то зрозуміло, що через від-
мінності в кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії,
а виноград - у Португалії. Якщо ці країни відповідно
спеціалізуватимуться й обмінюватимуться результатами
своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них.
Давід Рікардо, великий англійський економіст, обгрун-
тував, чому є вигідним міжнародний обмін навіть тими
товарами, виробництво яких не залежить від природних
умов. Рікардо винайшов принцип порівняльних переваг.
Цей принцип полягає в тому, що в рамках міжнародного
поділу праці та світової торгівлі кожній країні вигідніше
виробляти й експортувати ті товари, при виготовленні яких
продуктивність праці на її підприємствах найвища
Iнакше кажучи, за рахунок спеціалізації країни вигра-
ють на виробах, які вони створюють з найбільшою від-
носною ефективністю й обмінюють на товари, ефективність
виробництва яких більша в іншій країні. Наприклад, Японія
має велику кількість кваліфікованих працівників, тому
вона здатна ефективно виробляти (з незначними витрата-
ми) товари, для виготовлення яких необхідна кваліфікована
праця, і спеціалізується на виготовленні трудомісткої про-
дукції: відеомагнітофонів, фотокамер, радіоприймачів тощо.
Австралія володіє великими земельними просторами, але
не має достатніх людських ресурсів і капіталу. Тому вона
спеціалізується на виготовленні продукції, яку дешевше
виробляти на значних земельних площах, а саме:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33