вийти з кризи шляхом
конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кіль-
ка місяців надзвичайні комісії піт керівництвом Кага-
92
новича, Молотова, Постишева викачали у селян внут-
рішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий.
в) Представники місцевої влади організували у се-
лах спеціальні бригади, які вимагали від кожного не-
гайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непо-
слуху позбавляли волі на 10 років. Це був розбій, сві-
домо спрямований на фізичне винищення селянства.
Читець: Петро Головатюк. «Обдирали
селян».
Обдирали селян, наче липку.
Мав коня — то вже був з куркулів.
Супротивних — в Сибір, там, крізь шибку
Скільки глянеш,— дроти таборів.
В таборах, той, що землю леліяв.
У буремні відстояв грудьми.
«Вождь великий» всю тундру засіяв
З України моєї кістьми.
Дівчина: Кажемо нині: село постаріло. А це ж
прямий наслідок голодомору, «матеріальний» відгомін
ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні
про генофонд українського народу, непоправно підірва-
ний голодомором тридцять третього року. Що ж забра-
ли з собою в могили ті мільйони великомучеників голод-
ного року?
Не тільки те, що вони самі могли сотворити на
цьому світі, а й те, чого вони так і не передали на-
щадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 33 року
в демографічній структурі населення України. Це про-
валля невідворотно повторювалося потім ще й ще — ко-
ли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям,
яких давно вже забрала голодна смерть, і дітям цих не-
народжених...
Юнак: А пішли ж найкращі, несли в могилу най-
коштовніше, що є в нації,— гени розуму, здоров'я, до-
сконалості фізичної й духовної, гени милосердя й спра-
ведливості, людяності й відваги, всіх мислимих людсь-
ких чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг
поколінь; українському народові, якого ніколи не ща-
дила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.
Читець: Тамара Коломіець. «Весільна
балада КШ».
Вже в безлюдді повнім погасала
Донечка, надія удовина.
І сама вдова її вдягала,
1 сама поклала в домовину.
93
<У візку скрипливому із двору
Дотягла насилу до могили,
Що її у цю недобру пору
Вирила, аби земля покрила.
А як дощ наструмепів цівками,
Цвинтарні оплакуючи втрати,
Босими опухлими ногами
Танцювала у багнюці мати:
«Оце ж тії чоботи, що зять дав.
А за тії чоботи дочку взяв...»
Чорний-чорний та недобрий сватав
І, дивись, гаки зумів узяти.
І тепер весільну перед зятем
Гірко відтанцьовувала мати:
«Чоботи, чоботи із бичка,
Чом діла не робите, як дочка?..»
Засихала на литках багн/ока —
Отакі-то перед і халяви.
Босі п'яти нелюдську розпуку
Світові оглухлому жбурляли:
...дочку взяв...
...д-о-ч-к-у...
Юнак: Висновки Міжнародної комісії по розслі-
дуванню голодомору в Україні у і932—1933 рр.:
І. Причини голодомору: а) вивезення зепна з Укра-
їни із урожаю 1933 р. до останнього кілограма внаслідок
пограбування селян бригадами активістів із числа чле-
нів ВКП(б), комсомольців, комнезамів; б) колективіза-
ція; в) розкуркулювання; г) денаціоналізація; д) гено-
цид.
II.' Наслідки голодомору:
а) внаслідок повного виснаження організму від го-
лоду вмерло дванадцять мільйонів чоловік;
б) вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони
Крайньої Півночі 3 000 000 осіб.
III. Відповідальність:
а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;
б) керівники: Каганович, Молотов;
в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровсь-
кий.
IV. Комісія вважає:
а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод нанес-
ти смертельний удар по Україні, по українській нації;
б) злочини, здійснені під час юлодомору в Україні,
беззаперечно були злочином протії людства.
Читець:
О, як же ти не вмерла, Україно,
Бо скільки ж то зловісницька мета
94
Звела людей, приречених безвинно,-^-
Й ніхто за це ні в кого не спитав
(Петро Б і ба).
Читець: Дмитро Білоус. «Ти кажеш, не було голо-
домору?»
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть марево виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,—
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв/
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в счах...
А кажеш — не було голодомору!
Дівчина: Тяжко повертає собі народ України
духовне здоров'я. Жадане й драматичне його очищення,
радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду
могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна
зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильниць-
кої колективізації та голоду, розкріпачити волю людей.
Тільки виповівши минулі страждання, викричавши дав-
ній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь
своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш на-
род, гідний прекрасної долі.
(Звучить запис гімну «Боже великий, єдиний»
М. Лисенка, сл. О. Кониського).
Голод 1921—1923
ріалів / АН України,
ЛІТЕРАТУРА
років в Україні: 36. документів і мате-
, .... „..г„...... Ін-т історії України та ін. Упоряд.:
О. М. Мовчань А. П. Огінська, Л. В. Яковлєва.— К.: Наук, думка,
1993.
2. Конквест Роберт. Жнива скорботи: Радянська колективізація
і голодомор.— К.: Либідь, 1993.
3. На хресті голодомору: Поетична антологія.— К.: Фірма
«РИФ», 1993.
95
4. 33-й: голод: Народна КІшга-Меморіал / Упоряд.: Л. Б. Кова-
ленко. В. А. Ман.ік.— К.: Рад. пІІ ьменник, 1991.
5. Шульга 1. Г. Голод на Поділлі: До 60-річчя голодомору
1933 р.—Вінниця: Вид-во Континент-ПРИМ, 1993.
Вчителі доповнять матеріали про голодомор власними
записами спогадів літніх людей, художніми творами,
краєзнавчою літературою, використають книги, статті
Олександра Міщенка (Олеся Волі), Сергія Плачинди
та ін.
г. к. ДМИТРЕНКО
НАРОДЕ МІЙ,
ДО ТЕБЕ Я ЩЕ ВЕРНУ...
Літературний вечір-реквієм
11 клас
Ці палкі слова нашого сучасника, великого поета-
страдника Василя Стуса обрано за назву і девіз літе-
ратурного вечора поезії про життєвий і творчий подвиг
митців, репресованих у 20—30 роки. Вечір має відбу-
ватися у невимушеній обстановці, без галасливого ба-
гатолюддя, бо вимагає інтимності, камерного звучання,
безпосереднього спілкування. Без сцени, без попередніх
репетицій. Підготовча робота: самостійне опрацювання
учнями літератури, написання рефератів про життя і
творчість одного із обраних ними поетів трагічної доби,
доповіді на уроці-семінарі «Поезія Розстріляного від-
родження». У наступні дні після вечора старшокласники
мають написати літературно-публіцистичний твір на
тему «Народе мій, до тебе я ще верну...».
...Звучить велична музика И.-С. Баха, що настроює
присутніх на небуденність, серйозність. Учитель історії
виголошує пристрасне слово про роки творчого злету і
великої трагедії українського народу:
— Сьогодні ми торкнемося ще однієї сторінки в
житті, історії, культурі багатостраждальної України —
96
трагічної доби, яка увійшла в сумний мартиролог під
лиховісною назвою— Розстріляне відродження.
Вибухла громадянська війна, яка була наслідком
політики владолюбних вельмож, забрала в могили
12 млн. жертв, натомість прийшли розруха і диктат
щодо селянства. І знову війна, тепер уже зі своїм влас-
ним народом, якій поклала край нова економічна полі-
тика (НЕП). У цей час набуває сили ідея відродження
«единой й неделимой» у сталінській інтерпретації. Для
того, щоб не викликати нових рецедивів громадянської
війни, для республік з боку центру були даровані деякі
пільги: підбір керівних кадрів, які більш-менш володі-
ли мовою корінної національності, толерантніше став-
лення до автохтонної культури, надавано можливості
для її розвою. На Україні така, політика дістала назву
«українізації». І при всій своїй непослідовності, супе-
речливості вона покликала до діяльності могутні на
ціональні сили. Виникли різноманітні течії, школи,
угрупування: «Плуг», «Гарт», «Марс», «Молодняк»,
ВАПЛІТЕ, ВУСПП, неокласики, футуристи, символіс-
ти... Проте могутнє національне піднесення не було ви-
гідне Сталіну, який по суті реанімував СРСР у «єдину
і неділиму», був поборником імперських традицій, дес-
потизму, тоталітаризму, натхненником ідеї «соціалістич-
ного реалізму». Таку політику можна було проводити
лише в атмосфері страху, доносів, пошуків класового
ворога. Почалися фабрикації різних справ, репресії що-
до цілої плеяди талановитих письменників, поетів, дер-
жавних діячів. Сталінська гільйотина запрацювала на
Україні на повну потужність — з 1933 року. Позбавила
життя понад 500 майстрів пера, 300 кобзарів — цих со-
лов'їв України. Це була кривава драма, трагедія укра-
їнського ренесансу, наслідки якої невигойною раною
зяють на тілі України. Повернути імена загиблих у пан-
теон нашої національної культури, припасти до джерел
їхньої творчості, пам'ятати минуле заради майбутньо-
го — наш священий обов'язок. Як написав Юрій Клен
(Освальд Бургардт), один із неокласиків, що емігрував
за кордон, у своїй поемі «Прокляті роки»:
помолимось за тих, що у розлуці
Помруть, відірвані від рідних хат;
Помолимось за тих, що у розпуці
Вночі гризуть залізні штаби грат,
Що душать жаль у невимосній муці,
За тих, кого веде на страту кат.
7 — Уроки з народознавства
9?
Над ними, Господи, в небесній тверді
Простри свої долоні милосердні.
Знову лунає бентежна музика — «Реквієм» В.-А. Мо-
царта. Тепер уже головні дійові особи на вечорі — учні,
одягнені за класичним стилем: у сукні, блузи, спідниці
темного кольору.
Ведучий: Ми лише наблизилися до призабутої
літературної спадщини українського народу на уроках
рідної літератури. Наблизилися і, вражені, подивовані,
захоплені та пригнічені, зупинилися в нерішучості перед
неосяжним обширом наших трагічних втрат і наших ве-
ликих духовних надбань, уповні не виявлених через пе-
редчасну загибель їхніх творців.
Ведучий: Ми повинні підняти з темних, замуле-
них криниць насильного забуття національні скарби.
Ведучий: У 1930 році друкувалося 259 письмен-
ників України. Після 1938 року — лише 36 із них. За
приблизними даними, своєю смертю померли тільки
сім...
Ведучий: «Розстріляне відродження». У перед-
мові до антології творів українських письменників, ви-
лучених із життя, заборонених і знищених після 1933
року, літературознавець Юрій Лавриненко писав: «Зни-
щуючи й забороняючи українську радянську літературу
1917—1933 років, сучасні глуповці з якоюсь убивчою
послідовністю відкинули насамперед усе мистецьки ліп-
ше й сильніше, залишивши собі лише халтуру і слаби-
ну». Тож доторкнемось до трагічних доль окремих пое-
тів цієї сумнозвісної для України доби, їхнього високо-
го мистецтва слова.
Читець: Уривок із поеми Володимира Сосюри
«Розстріляне безсмертя».
...В вікно б'є вітер непривітний,
дощем, як снігом в час зими.
І дивляться Василь Блакитний,
І Хвильовий на мене з тьми...
Душа Миколи Куліша
крилами б'к в вікно блакитне
крізь ніч, похмуру й непривітну,
в мою поему посіпша.
Він геній був...
Пішов у небуття, як дим...
І Курбас Лесь пішов за ним.
Серця спинились їхні чулі
од голоді/, а чи від кулі...
І ті, кого любить я звик,
98
/ Кириленко, і Кулик,
що з нами йшли у даль щасливу,
і Підмогильний, і Вражливий,
що з смертю вийшли на двобій,
Кривенко, Плужник, Лісовий
стоять, мовчать у тьмі страшній...
Стоїть в очах примарне військо...
І дивляться Близько й Фальківський,
І з глибини і тишини
вітають Мисика вони..
Не чуть за вікнами сирен...
А я дивлюсь у ніч патлату...
Й заходить тихо у кімнату
Печальний Миша Иогансен...
Він теж упав від кулі ката,
лицем упав чи горілиць,
із ним упав Косинка Гриць.
«Прощай, 'матусенько, єдина!»
Я певен, що так Гриць сказав.
/ постріл тяжко заридав...
І цілували губи сина
криваву землю України...
Про них співаю я сьогодні
і про усіх, кого нема,
кого ковтнула смерті тьма...
їх кров наповнила б безодні!..
Досвітній, Епік... Любі, любі,
Хоч в пісні воскресив би вас
і той страшний, безумний час!..
Так тяжко плачу і дивлюсь
я на розстріляне безсмертя,
як на дитя убите мати...
Страшний пройшли ми, друзі, час.
Та як живі вони між нас
і будуть жить на горе кату!..
Безсмертя ж бо не розстріляти!
Голос диктора оповіщає ім'я і прізвище поета, про
якого буде вестись розповідь: Микола Зеро в.
Оператори демонструють через епідіаскоп на екран
портрет визначного діяча української культури, літера-
тури, науки. Учні запалюють свічку пам'яті.
Ведучий: Доля Миколи Зерова трагічна. Один із
найяскравіших талантів українського письменства, лю-
дина франківського взірця, всеосяжний гуманіст, поет,
критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педа-
гог, лідер неокласиків, натхненник багатьох унікаль-
них видань»— на 45 році життя, 1935, був заарештова-
ний і звинувачений в керівництва терористичною під-
пільною організацією. З листопада 1937 року його роз-
стріляно в Соловецькій тюрмі. Як сказав поет Василь
Стус,
7* 99
Народе мій, коли тобі проститься
Крик передсмертний і тяжка сльоза
Розстріляних, замучених, забитих
По соловках, сибірах, магаданах...
Ведучий: Прагнучи прислужитися включенню
національної культури в діалог культур європейських,
Зеров наполегливо працював на перекладацькій ниві,
подав немало прикладів геніального відтворення світо-
вих поетичних шедеврів.
В е д у ч й й: Вслухаймося в імена світових класи-
ків, до творчості яких доторкнувся перекладацький та-
лант Миколи Зерова! Лукрецій, Катулл, Вергілій, Го-
рацій, Тібулл, Овідій, Пушкін, Лєрмонтов, Бунін, Брю-
сов, Купала, Міцкевич, Міріам, Петрарка, Гете, Бай-
рон, Беранже, Бодлер.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28