– Він щойно прийшов сюди,– пояснив Паць.
– Угу,– ще раз сказав Іа.
Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:
– А коли він піде звідси?
Пух став пояснювати, що Тигра – великий друг Крістофера Робіна і що він прийшов у Ліс назавжди; а Паць пояснював Тигрі, що він, тобто Тигра, не повинен ображатися на те, що сказав Іа, бо він, тобто Іа, завжди такий понурий; а Іа-Іа пояснював Пацеві, що – навпаки – сьогоднішнього ранку він надзвичайно веселий; а Тигра всім пояснював, що він досі ще не снідав.
– Тут, певне, щось знайдеться для нього, – сказав Пух.– Тигри завжди їдять будяки – через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.
– Красненько дякую за увагу, Пуше.
– Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...
– Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?
– Тигра.
– Ну, ходімо зі мною, Тигро.
Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.
– Цей кущик я беріг до свого Дня Народження,– сказав він.– Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра – нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.
Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.
– Оце такі будяки? – пошепки спитав він.
– Точно такі,– сказав Пух.
– Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?
– Саме ті,– сказав Пух.
– Зрозуміло,– сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.
– Ой! – раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.
– Що трапилося? – запитав його Пух.
– Пече! – пробурмотів Тигра.– Тигри не люблять будяків.
– Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? – суворим голосом запитав Іа-Іа.
– Але ж ти сам, Тигро, казав,– почав Пух,– що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.
– І будяків! – крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.
– Що ж нам робити? – спитав він Паця.
Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.
– Ви знайдете його в Кенги,– сказав Іа.
– Тигро,– покликав Пух.– Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.
Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.
– Пече! – пояснив він, широко й привітно усміхаючись.– Гайда! – і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.
Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Ох, ну чим йому допомогти?
Він не їсть нічого!
Хто ж не їсть нічого -
Той не може, звісно, і рости.
Він не любить меду
(Жах – не любить меду!),
Ані жолудів.
Пожувавши трохи
Кущ чортополоху,
Тигра ледве-ледве не зомлів.
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Чим же нам йому допомогти?
Він не їсть нічого
Нашого, смачного,
А йому ще ж треба підрости!
– Він уже й так дуже великий,– сказав Паць.
– Правду кажучи, він ще не дуже великий.
– Може, й так, але він здається дуже великим. Просто велетенським.
Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:
Скільки в Тигрі кілограмів,
літрів, метрів і бананів?
Го-го-го...
Та в той час, як він плигає,
Він велетнем виглядає!
Го-го-го!!!
– От і весь віршик,– сказав він.– Тобі подобається, Пацю?
– Усе, окрім літрів та бананів,– сказав Паць.– По-моєму, вони там ні до чого.
– А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів,– пояснив Пух,– от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші – дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.
– Справді? А я й не знав,– сказав Паць.
Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: "Сюди йти?.." Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.
– Ага, ось ти й прибіг, Тигро! – сказав Крістофер Робін.– Я знав, що ти десь гасаєш.
– А я стільки всього знайшов у Лісі! – похвалився Тигра. – І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.
Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.
– Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? – спитав Пух.
– Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю,– сказав Крістофер Робін.– Але мені здається, Тигра сам знає.
– Звісно, знаю,– сказав Тигра.– Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?
– Будяки.
– Еге, та ще окрім них.
– Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.
Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:
"Привіт, Пуше" і "Привіт, Пацю (по одному разу) і "Привіт, Тигро" (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), – вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:
– Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.
Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.
– А мені теж можна зазирнути? – спитав Пух, який уже став почувати себе трохи одинадцятигодинно , й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.
А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну, то в іншу банку, тим більше знаходив речей, яких Тигри не люблять. І коли він перекопирсав увесь буфет і знайшов усе, що там було, але не знайшов нічого собі до смаку, він спитав Кенгу:
– Що ж тепер буде?
Але Кенга, Крістофер Робін та Паць у цей час обступили Крихітку Ру, умовляючи його випити риб'ячий жир. І Ру казав: "А може, не треба?", а Кенга казала: "Та як же, серденько Ру, згадай, що ти мені обіцяв".
– А що то таке? – пошепки спитав Тигра Паця.
– То йому дають Здоров'ячі Ліки,– пояснив Паць.– А він їх страшенно не любить.
Тигра підійшов ближче й перехилився над спинкою стільчика Крихітки Ру. Раптом він вистромив язика, і почулося голосне "буль-буль!"
Кенга з несподіванки підскочила, скрикнула "ой!" і вихопила ложку якраз у ту мить, коли вона зникала в Тигриній пащі. Ложку вона врятувала, але риб'ячий жир щез.
– Хіба ж так можна, серденько Тигро! – сказала Кенга.
– Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! – захоплено заспівав Крихітка Ру.
А Тигра подивився на стелю, потім заплющив очі, і язик йому сам по собі заходився облизувати губи на той випадок, якщо там щось залишилося. А ще трохи згодом його писок осяяла щаслива, вдоволена усмішка, і він сказав:
– Оце таки справді те, що Тигри люблять понад усе на світі!..
Тепер нас не здивує, що Тигра назавжди зостався жити в хатці Кенги і щодня пив риб'ячий жир на сніданок, обід та вечерю. Лиш іноді, коли Кенга вважала, що йому слід зміцніти, він замість ліків з'їдав після жиру ложечку-другу манної каші, якою годували Крихітку Ру.
ПРИГОДА ТРИНАДЦЯТА,
У якій всі йдуть на розшуки і Паць знову зустрічає Слонопотама
Одного разу Пух сидів удома і зосереджено перелічував свої горщики з медом. Раптом хтось постукав у двері.
– Чотирнадцять,– сказав Пух.– Прошу заходити. Чотирнадцять. Чи, може, п'ятнадцять? От морока. Зовсім збився через цей стукіт.
– Привіт, Пуше! – сказав Кролик.
– Привіт, Кролику! Правда ж, п'ятнадцять чи ні?
– Чого?
– Моїх горщиків з медом, які я лічив.
– А може, чотирнадцять?
– Ти певен?
– Ні,– сказав Кролик.– А хіба це важливо?
– Та я просто так хотів знати,– скромно сказав Пух,– щоб завжди можна було собі сказати: "У мене ще є чотирнадцять горщиків меду". Чи п'ятнадцять, якщо їх п'ятнадцять. Що більше, то на душі спокійніше.
– Ага, тоді вважай, що їх шістнадцять,– сказав Кролик.– Тільки я прийшов не для цього. Я прийшов спитати: ти часом не зустрічав Кузьки?
– Зараз не пригадую,– сказав Пух.
І далі, гарненько подумавши, додав:
– А хто цей Кузька?
– Та один із моїх Родичів та Знайомих,– недбалим голосом пояснив Кролик.
Однак це пояснення нічого не пояснило Пухові, бо Кролик мав так багато Родичів та Знайомих і всі вони були такі різні на вигляд і зріст, що Пух навіть не уявляв, де можна було б зустріти того Кузьку – на верхівці дуба чи на пелюстці якоїсь квітки.
– Сьогодні я нікого не зустрічав,– сказав Пух,– принаймні так близько, щоб сказати: "Привіт, Кузько!" А він тобі на щось потрібен?
– Ні, він мені не потрібен,– сказав Кролик.– Але завжди корисно знати, де твої Родичі та Знайомі, потрібні вони тобі чи ні.
– А-а, ясно,– сказав Пух.– То він що, загубився?
– Та розумієш,– сказав Кролик,– його вже довгий час ніхто ніде не зустрічав, і я побоююсь, що, може, він і справді-таки загубився або заблукав. У кожному разі,– додав він поважним голосом,– я обіцяв Крістоферові Робіну організувати його розшуки. Отож збирайся швидше та й ходім.
Пух ніжно попрощався зі своїми чотирнадцятьма горщиками меду, сподіваючись, що їх п'ятнадцять, і вони з Кроликом подалися до Лісу.
– Ну от,– сказав Кролик,– зараз ми почнемо Розшуки, і ці Розшуки я організував...
– Що ти з ними зробив? – спитав Пух.
– Організував. Ну, це значить... Розумієш, так роблять з розшуками завжди, коли треба, щоб не всі розшукували водночас на одному й тому ж місці. Через те, Пуше, я хочу, щоб ти порозшукував спершу біля Шести Сосен, а тоді посувався в напрямку Совиного Замку "Каштани",– там ти розшукаєш мене. Зрозумів?
– Ні,– сказав Пух.– А що...
– Ну, то я розшукаю тебе біля Совиного Замку "Каштани" – десь за годину.
– А Паць організований теж?
– Усі організовані, всі! – сказав Кролик і помчав геть.
Коли вже Кролик зник з очей. Пух раптом згадав, що він забувся спитати, а хто ж такий Кузька – чи він із тих Кроликових Родичів та Знайомих, які можуть сісти тобі на носа, чи з тих, на котрих ти сам можеш ненароком наступити й не помітити.
Але тепер було пізно питати, і тому Пух подумав, що найкраще буде почати ці Лови з розшуків Паця, аби розпитати в нього, кого вони розшукують, а тоді взятися за розшуки й самому.
– Тільки ж марно розшукувати Паця біля Шести Сосен,– сказав сам собі Пух.– Бо Паця організовано в іншому, спеціально для нього визначеному місці. Отже, передовсім треба порозшукувати Паця в цьому Спеціальному Місці. Цікаво, де ж воно є?
І він накреслив у голові такий
ПЛАН
що після чого розшукувати
1. Спеціальне місце (Розшукати Паця).2. Паць (Дізнатися, хто такий Кузька).3. Кузька (Розшукати Кузьку).4. Кролик (Розшукати Кролика і сказати йому, що я розшукав Кузьку).5. Кузька знову (Сказати Кузьці, що я розшукав Кролика).
"Так, так,– подумав Пух, чалапаючи вперед,– клопітний буде сьогодні день".
І день справді виявився дуже клопітним уже наступної миті. А сталося це тому, що Пух був дуже заклопотаний обмірковуванням свого плану розшуків і зовсім не дивився собі під ноги. Отож він і не помітив, як перечепився об якийсь корч, і зауважив це лише тоді, коли вже падав.
"Диви, – подумав Пух, – я лечу! Неначе Сова! Цікаво, а як вона приземляється?"
І тієї миті він теж приземлився.
Бум!
– Ой! – вереснуло щось.
"Дивно,– подумав Пух.– Я сказав "Ой!", хоч насправді й не збирався ойкати".
– Рятуйте! – сказав тоненький, писклявий голосок.
"Гм, тепер я сказав "Рятуйте!" – подумав Пух.– Зо мною сталася аварія: я впав у колодязь і через те мій голос зробився такий писклявий і виривається з мене раніше, ніж я починаю говорити. Мабуть, щось зіпсувалося в мене всередині. Ото клопіт!"
– Рятуйте, ґвалт!
"Знову те саме! Я пищу-верещу без власного відома. Мабуть, це дуже Серйозна Аварія".
А потім він подумав, що, може, коли він спробує заговорити, то в ньому все налагодиться. І, щоб перевірити це, він голосно промовив:
– Дуже Серйозна Аварія спіткала бідолашного Ведмедя.
– Пуше! – заверещав тоненький голосок.
– Та це ж Паць! – радісно вигукнув Пух.– Де ти є?
– Під сподом,– сказав Паць, і голос його справді долинав звідкілясь зісподу.
– Під сподом чого?
– Тебе! – вереснув Паць.– Устань з мене!
– Ох! – сказав Пух і, крекчучи, хутенько зіп'явся на ноги.– Хіба я впав на тебе, Пацю?
– Ти впав на всього мене,– сказав Паць, обмацуючи себе від рильця до кінчика хвоста.
– Але ж я не хотів,– співчутливо сказав Пух.
– І я теж не хотів бути насподі,– сумно сказав Паць.– Але тепер усе гаразд, Пуше, і я дуже радий, що це був ти.
– А що з нами скоїлося? – спитав Пух.– Куди ми вскочили?
– Здається, ми вскочили в халепу, чи то пак, у яму. Я йшов собі, декого розшукуючи, і раптом – пурх! – полетів. І тільки-но хотів роздивитися, де я опинився, як тут на мене щось звалилося. А то був ти!
– Еге,– сказав Пух.
– Авжеж!
Після цього Паць підступив ближче до Пуха й занепокоєно прошепотів:
– Пуше, ти думаєш, ми вскочили в Пастку?
Пух так не думав, але згідливе кивнув головою, бо раптом згадав, як вони з Пацем колись викопали Пухову Пастку на Слонопотамів. І тепер він точно здогадався, що з ними скоїлося, – вони з Пацем упали в Слонопотамову Пастку на Пухів! Ось куди вони щойно впали!
– А що ж буде, коли прийде Слонопотам? – тремтячим голосом спитав Паць.
– Не хвилюйся. Пацю, тебе він, мабуть, і не помітить,– підбадьорливо сказав Пух,– бо ти Дуже Маленьке Створіння.
– Але він помітить тебе, любий Пуше!
– Він помітить мене, а я помічу його,– сказав Пух, уявляючи, як це в них вийде,– і ми будемо помічати один одного довго-довго, а тоді він скаже: "Хо-хо!"
Паць дрібно затремтів, уявивши собі те "Хохо!", і вуха в нього швидко-швидко заворушилися:
– А... а... а що скажеш ти? – запитав він.
Пух подумав, що скаже він, але не зміг придумати гідної відповіді на те грізне "Хо-хо!" та ще й сказане Слонопотамовим голосом.
– Я не скажу нічого,– сказав нарешті Пух.– Я просто почну мугикати пісеньку, ніби когось тут чекаю.
– Тоді він, певне, знову скаже "Хо-хо"? – схвильовано спитав Паць.
– Авжеж, скаже,– відповів Пух.
Вуха у Паця заворушилися ще швидше, і він змушений був притиснути їх до стіни Пастки, щоб вони втихомирилися.
– Він знову скаже "Хо-хо!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21